УСЕ В НЕЇ ВИЙШЛО ГАРНО. . Кам'янецький часопис "Ключ"

УСЕ В НЕЇ ВИЙШЛО ГАРНО

НогачевськаВеселий квітень квітує,
Всім щедро квіти та Весну дарує,
Душу і серце звеселяє,
І нашу дорогу, любиму Валюшу
Із прекрасним ювілеєм вітає,
Та й від щирого серця бажає:
Здоров’я – міцного, джерельного!
Щастя жіночого, справжнього!
Кохання – шаленого, чистого, вічного!
Любові – глибокої, кришталевої!
... Час рікою пливе,
І свої зміни в житті несе.

Наша ювілярка Валя Ногачевська народилася в сім’ї, де у великій пошані були такі правила: велика любов до праці, повага до людей, чесність та порядність. Батько Михайло Євстафійович пройшов тернистий шлях життя, сам досягав своєї мети.

– Руки у Михайла «золоті» – говорили і родичі, і друзі, – за що не візьметься, все виконає майстерно.

І війну пройшов, дякувати Богу, повернувся живим, правда, здоров’я підірвав. Від простого токаря виріс до головного механіка, лише його заслуга і велика любов до техніки, до праці. Працював на військовій базі головним механіком, потім – на приладобудівному заводі, де заслужив велику повагу від дирекції та колег за ставлення до свого обов’язку – чесно працювати на благо Вітчизни. Матуся Прасковія Опанасівна перша вчила читати «Книгу життя» своїх дівчат (старшу Поліну і малу допитливу Валюшу).

Прасковія Опанасівна – велика трудівниця по домашньому господарству: все робили рученята, техніки побутової і близько не було. Любила Землю-годувальницю, вирощувала гарні врожаї і своїм дівчатам передала цю любов.

Валя росла веселою, трудолюбивою, допитливою дитиною. Ось і школа, яку Валя дуже полюбила, вчилася старанно, любила музику, хореографію. Старша сестра Поліна відіграла велику роль у вихованні меншої Валюші: допомагала виконувати домашні завдання, відводила до Будинку піонерів на заняття з хореографії. Часто зараз згадує Валя першого керівника Івана Семеновича Плінського, який розкрив юним шанувальникам секрети мистецтва Танцю.

Зростає наша героїня: вже не дитина – підліток. І знову фортуна: кращих танцюристок переводять до Будинку культури, і наша Валя – перша серед них. Роки, проведені у Будинку культури, стали дуже незабутніми для всіх друзів і для Валюші. Грандіозна заслуга в цьому нового керівника Василя Васильовича Палія. Молодий, сповнений сил та енергії, працював над створенням ансамблю. Почалися серйозні заняття: тренаж, відшліфовувалися кроки, вправи, рухи. І ось результат, плід натхненної праці молодих фанатів до хореографії на чолі з улюбленим керівником Василем Васильовичем – незабутній вальс «Крейслера» у виконанні В.В.Палія та Валентини Ногачевської, незабутня «Мазурка» у тому ж виконанні.

Бурхливими оплесками зустрічав переповнений зал виступ цих прекрасних танцюристів: «Український гопак», «Російський перепляс», Угорський танець, молдавський «Жок», запальний мексиканський танець. Так народився ансамбль «Подоляночка».

З великим хвилюванням Валентина згадує своїх друзів, колег по ансамблю: Алік Юрков (на превеликий жаль, зовсім недавно помер), Василь Кравець, Володя Лопатинський, Женя Луцюк, Толік Петухов, Нонна і Танюша Ройфе, Свєта Осєєва.

«Ми всі – одна сім’я, а Будинок культури – наш рідний дім», – так всі любили говорити.

... Останній дзвінок у школі нагадав, що дитинство позаду, час думати за майбутнє, обирати професію. Екзамени в педінституті. Тиша. Стоїть наша Валя перед екзаменаційною комісією. Ноги завжди в «третій позиції» (по-балетному). Голова екзаменаційної комісієї Іван Йосипович Козак говорить: «Подивіться на цю дівчину: струнка, гарна, – вона наша! І атестат гарний за школу, і наші іспити здала, а ноги у неї самі «просяться» до танцю (йшов відбір до ансамблю «Горлиця» при педінституті). Почалося нове життя у нашої героїні: лекції, конспекти, недоспані ночі перед екзаменами, репетиції – заняття в ансамблі «Горлиця».

День за днем злітають роки. У руках у Валентини – диплом вчительки молодших класів та керівника бальних танців.

І як Бог дає: наша Валя повертається до своєї рідної школи №5, але вже у ролі вчительки молодших класів.

Перше вересня, урочисте свято в школі, подвір’я переповнене гостями, дітками, батьками. І серед дорогих гостей мама Валентини Михайлівни, яка прийшла благословити і побажати гарної роботи, фортуни своїй Валюші, молодій вчительці. 45 маленьких школяриків дивилися на свою вчительку з цікавістю. Були і такі «гості», які з недовірою шепотіли: «І що ж вона буде робити з цими дітками, вона без досвіду, лише після інституту?»

А мудріші відповіли: «Вона молода, енергійна, сповнена любов’ю до діток та людей. Дітки допоможуть їй, а вона – їм! Все в неї вийде гарно!» Так і сталося: все у Валентини Михайлівни вийшло о’кей!!! Вона стала прекрасною вчителькою. Ранесенько бігла до школи, де з радістю її зустрічали малюки. А додому поверталась пізно ввечері. Раділа кожному успіху: вже малюки пишуть, читають, пізнають закони математики, пізнають життя.

– Найщасливші мої роки – робота в рідній школі №5, – любить повторювати Валя.

Сталися великі зміни в житті, в країні. Як і багато інших жінок, Валентина виїхала на заробітки за межі країни. І там, на роботі, завжди у великій пошані, користується авторитетом. Любить людей, готова серед ночі подати руку допомоги у будь-якій ситуації.

Любила, любить і завжди любима! Як жінка щаслива! (детальніше про своє приватне життя говорити не любить).

То ж побажаємо нашій дорогій Валюші, дорогій Валентині Михайлівні:

...Хай квітує доля, у роках прекрасних,
А життя приносить ніжність і добро!
Хай у кожній днині світить Сонце ясне,
І завжди дарує: радість, щастя, любов, надії і тепло!

Цілуємо та завжди любимо
сім’я Зелінських, Рихлецьких, батьки і діти.