МЕР З УБОЙНОГО. Тетяна ШУХАНОВА. Кам'янецький часопис "Ключ"

МЕР З УБОЙНОГО

СімашкевичЯкщо людина талановита і працьовита, то це проявляється у всьому. Самі розумієте, що з простого міліціонера вирости в мера міста – це потрібно мати світлу голову і талант. А можливо, й везіння. Його потрібно було мати завжди: коли починав кар’єру міліціонера, став начальником карного розшуку, коли повертався додому живим після небезпечного завдання чи сутички зі злочинцем. Його талант помітили податківці і після звільнення з міліції запросили у свої ряди. Мавши набуті досвіди, він зумів очолити наше місто, яке роками мало славу маленького Палермо. Воно й досі залишається надто складним у всіх сенсах. Мова нині про ще одного пінкертона, полковника міліції Михайла Сімашкевича. 

У той час модно було з промислових підприємств направляти на службу в міліцію. От і Михайло отримав путівку в життя. 1984 року він став курсантом Брянської спеціальної середньої школи міліції. Через два роки повернувся до рідного міста оперуповноваженим відділення карного розшуку райвідділу міліції.

– З перших днів моєї кар’єри в органах внутрішніх справ моїм наставником став Василь Гнап, який на той час очолював карний розшук. Він навчав мене тонкощам справи, ділився своїми практичними знаннями. Всіляко підтримував й розкривав усі секрети та «підводні камені» специфіки роботи оперуповноважений відділення карного розшуку В.Резнічук, – згадує Михайло Євстафійович, нині міський голова Кам’янця-Подільського. – Та найголовнішими вчителями, мабуть таки, стали життєвий досвід та власні помилки. Хочемо ми цього чи ні, але вони дають найбільший урок, найцінніші знання. 

З дитинства в мене була мрія стати слідчим, і я вперто до неї йшов, тому що переважали юнацькі переконання про героїзм, адреналін та романтику цієї професії, попри те, що батьки були проти. Але коли перед тобою відкривається уся реальність, розумієш: не все так просто, а героями-слідчими за п’ять хвилин стають лише у фільмах. Насправді, щоб розкрити злочин, доводилося в засідках сидіти не один день і ніч. І в хурделицю, і в спеку, і коли вдома проблеми, коли потрібно допомогти дружині і вже не раз обіцяв, а тут треба проводити оперативні заходи. Необхідно заздалегідь підготуватися, аналітично прорахувати десятки схем та розробити не одну оперативну операцію, щоб мати кінцевий успішний результат.

– Михайле Євстафійовичу, напевне, Вам довелося стояти на сторожі правопорядку у ті бандитські роки?

– Перші роки моєї роботи випали на буремні 90-ті, коли злочинні угрупування були звичним явищем. Про їхнє існування знали, були відомі навіть імена тих, хто їх очолював. Довести провину таких осіб і причетність до того чи іншого злочину було вкрай важко, але ми всіляко боролися з ними. Ми робили все, щоб захистити кам’янчан і щоб кримінальні угрупування зникли. Щоб мешканці не боялися ходити вечорами, оперативники днювали й ночували на роботі, щоб вчасно попередити злочин, а в разі його скоєння оперативно відреагувати, знайти і покарати винних. Багато роботи було зі свідками, документуванням, аналізом кожного сказаного слова, з’ясуванням можливих мотивів, кому і чому було вигідно так зробити тощо. Не раз доводилося бути і режисером певної ситуації, і актором, і психологом, аби отримати правду й досягти істини. Вміння аналітично думати, прораховувати кроки наперед, бачити людей та їхнє справжнє нутро допомагає мені нині на посаді мера. Узагалі вважаю, що карний розшук – це спосіб життя, який не полишає тебе ніколи.

– Михайле Євстафійовичу, порівняйте карний розшук міліції і кримінальний блок поліції.

сімашкевич-1– Якщо порівнювати правоохоронні органи сьогодні і тридцять років тому, багато чого змінилося. Я не можу сказати, що стало легше, але вся система і карний розшук у тому числі йдуть у ногу з часом, впроваджуються нові технології, які є неабиякою допомогою в роботі. Навіть взяти найелементарніше – швидкісні автомобілі, сигналізації, які дають змогу миттєво реагувати на сигнал, камери спостереження, що фіксують правопорушення. У нас не було такого транспорту, як тепер, такого забезпечення, але ми були молоді й завзяті, любили свою справу, були максималістами і хотіли справедливості.

– Можете пригадати справу, яка залишилася у Вашій пам’яті?

– Пригадую одну справу, коли заздалегідь дізнався про те, що готується злочин, і потрібно було завчасно попередити його скоєння. Це була середина січня, мороз на вулиці і сніг небачений. У нашому відділку машини були вже не зовсім нові, в негоду можуть бути і непередбачувані ситуації, а цього допустити ніяк не можна, адже мав бути на місці завчасно. Розумію, що з транспортом може бути проблема, а в моїх руках людське життя. Довелося не один кілометр бігти, а потім ще з годину сидіти на тріскучому морозі у засідці в снігу. Головна місія була виконана – злочин попередили, злочинця затримали.

Робота оперативника насправді дуже копітка, вимагає неабиякої підготовки як моральної, так і фізичної. Відповідати за чиїсь долі, бачити чи не щодня людські трагедії та сльози – своєрідна школа розуміння того, що життя жорстоке і непередбачуване. Водночас потрібно вміти розрізняти, де насправді жертва, а де вона лише себе видає за постраждалу. Пригадую, як одного разу прийшла молода жінка в істериці, що квартиру її матері пограбували, і вона підозрює у цьому сусідів. Почали з’ясовувати: стосунки з сусідами ніби нормальні, ходили навіть у гості одні до одних. Провели обшук, знайшли в помешканні підозрюваних деякі речі, які донька постраждалої описала як зниклі. Згодом з’ясувалося, що помешкання матері пограбувала її ж донька, яка прибігала у відділок. Щоб замести сліди, недорогі прикраси підкинула сусідам.

За час роботи в органах внутрішніх справ довелося таких «сценаріїв» надивитися, що на не одну книгу. До речі, навіть попри те, що знаю на власному досвіді, що таке карний розшук, які таємниці він приховує, надаю перевагу фільмам і книгам, де герої ведуть розслідування, потрапляють у непередбачувані ситуації, вибираються з них.

Та в кіно все більш художньо оформлено, в житті ж насправді усе більш практично і не так гладко. У реальності погоні, затримання, переживання, поранення – все справжнє, не можна схибити, бо перезняти кадр нереально.

Чітко та виважено повинні прийматися усі рішення і сьогодні, попри те, що робота в правоохоронних органах позаду. Бути очільником Кам’янця – відповідальність перед кожним, хто тут проживає, хто приїжджає до нашого прекрасного міста на вікенд чи навіть на декілька годин.

На щастя, робота оперативника допомагає наперед продумувати ситуації, як зробити краще, щоб людям було комфортніше, вдається бачити, хто приходить зі справжніми намірами і хоче допомогти місту, а хто шукає власну вигоду. Я можу бачити істинне «я» кожного, хто працює в моїй команді, а це для міського голови дуже важливо. Мабуть, із попередньої роботи успадкував те, що не терплю брехні та зради. Завжди кажу, нехай це буде гірка, неприємна, але правда.

Намагаюся не забувати, де і з ким я пройшов найважчі миті життя. Щороку збираємося з колегами у жовтні або в квітні, згадуємо наші молоді роки, найцікавіші справи, найхитріших злочинців. Є й такі моменти, які з історії карного розшуку розголошувати не можна. Хоча й минули роки, але в органах внутрішніх справ є своя клятва, яку, як і медикам, порушувати зась.

 За свою працю Михайло Сімашкевич має нагороди: «За відмінну службу» в державній податковій службі України, відзнака УМВСУ Хмельницької області «Знак пошани» І-го, ІІ-го ступеня, медаль за співпрацю з внутрішніми військами ВМСУ, «Знак пошани» Всеукраїнської професійної спілки працівників органів державної податкової служби, відзнаку Президента України, медаль «За бездоганну службу» 3-го ступеня, відзнаку Міністерства оборони України – медаль «За сприяння Збройним Силам України», вчене звання Почесного професора кафедри економіки, підприємництва, торгівлі та біржової діяльності ПДАТУ; орден «За заслуги» ІІІ-го ступеня. У 2014 році отримав відзнаку «Людина року» в номінації «Міський голова».