ІЗ ПОТЕНЦІАЛОМ ТА НЕЗАБУТОЮ ІСТОРІЄЮ. Ігор СТАРЕНЬКИЙ. Кам'янецький часопис "Ключ"

ІЗ ПОТЕНЦІАЛОМ ТА НЕЗАБУТОЮ ІСТОРІЄЮ

Продовжуємо нашу серію краєзнавчих публікацій. Після Чорнокозинець та Рихти звернемо погляди в бік Оринина.
На початку хотілося б зробити невеличкий відступ. Приємно працювати над публікацією, коли тобі і цьому намагаються всебічно сприяти. Саме так сталося і з підготовкою матеріалів про Оринин, де проживають люди, яким небайдужа доля рідного села. Велика вдячність вчителю історії Орининської ЗОШ Володимиру Михайловичу Підгірному, колишньому сільському голові Орининської сільської ради (2001-2010 рр.) Валерію Петровичу Гайшуку та кандидату філологічних наук, доценту К-ПНУ ім. І. Огієнка Олегу Анатолійовичу Рарицькому.

МІСТО ШЛЯХТИЧІВ
Уперше в архівних документах Оринин згадується в 1474 році. Згадка пов’язана з давнім подільським шляхетським родом Кирдеїв (польський король Казимир Ягеллончик передав село у власність цих поміщиків). Протягом XVI століття Оринин було розподілено між спадкоємцямиIMG_3489.JPG Кирдеїв: П’ясецькими, Ячимірськими та Корабчевськими. У XVII столітті Оринином володіли шляхтичі Ячимірські та Мацей Ґурка. Проте в цей час населений пункт потерпав від постійних нападів турків і татар.
Орининські рівнини слугували табірними стоянками для польських, турецьких, татарських та козацьких військ. У 1587 році під час набігів татар тут стояв укріплений табір гетьмана Станіслава Тарнавського. 1600, 1612 та 1618 роками датовані листи з «Горынинскихъ степей» польського коронного гетьмана Станіслава Жолкевського.
Під час української національної революції середини XVII ст. на орининських полях двічі стояло табором селянсько-козацьке військо - вперше 1650 року, коли Богдан Хмельницький повертався з Молдавії в Україну, вдруге - 1653 року під час Жванецької кампанії. 23 листопада 1653 року польський великий гетьман коронний Миколай Потоцький писав із Жванця: «На Оринині став хан... і Хмельницький з табором, а це від нас три милі...». При взятті Кам’янця турками на орининських полях стояв кримський хан і звідси писав польському коронному гетьману листи стосовно «заспокоєння України».
1701 року містечко отримало грамоту від короля Станіслава Августа на право проведення щорічних ярмарків:  тут щонеділі збиралися доволі велелюдні базари. У 1780 році в Оринині, який перетворився на містечко, налічувалося 73 двори, близько 600 жителів.
Не обійшли стороною Оринин і визвольні змагання 1917-1921 років. Виконуючи угоду про об’єднання українських військ для спільної боротьби з Червоною армією, у липні 1919 року в Оринині стояв штаб 2-го корпусу УГА. Однією із сторінок боротьби українського народу за незалежність стали трагічні події в урочищі Базар на Житомирщині 22-23 листопада 1921 року. Серед полеглих там і уродженець Оринина Тиміш Іванович Венглевський (1885-1921). Відомо також, що на території села тривали бої за Україну воїнів УНР. На згадку про всі ці події на території села встановлено пам’ятний знак бійцям УНР, про який ми згадаємо згодом.
Хотілося б зауважити на той факт, що довгий час Оринин був адміністративним центром. Зокрема, в дореволюційний період містечко було центром Ориниської волості, яка входила до Кам’янецького повіту. Протягом 1923-1959 років був окремий Орининський район, який 29 вересня 1959 року ліквідували і населений пункт увійшов до складу Кам’янець-Подільського та Чемеровецького районів.

ПАМ’ЯТКИ, ПАМ’ЯТНИКИ І НЕ ТІЛЬКИ...
Особливу увагу привертає до себе пам’ятник воїнам армії УНР, встановлений неподалік від в’їзду в село, поблизу райлікарні. За розповідями старожилів, неподалік від села відбувся бій між більшовицькими військами та бійцями армії УНР. Загиблих вояків (за різними даними їх було від IMG_3485.JPG8 до 20) привезли на орининські поля, де місцеві жителі змогли їх побачити (зі слів очевидців, бійці були лише в спідній білизні, очевидно їх роздягли енкаведисти). Селяни почали звозити власними возами загиблих на околицю села. Наступного дня загиблих поховали. Першопочатково на цьому місці стояв кам’яний хрест, проте радянська влада намагалася будь-якими методами стерти з пам’яті населення згадки про державотворчу боротьбу українців, тож в 20-х роках ХХ ст. хрест з могили зник. Вдруге його встановили в період німецької окупації, але після війни його чекала доля попередника. Лише 10 червня 2006 року за ініціативи районної влади та тодішнього голови місцевої територіальної громади Валерія Гайшука була відновлено історичну справедливість та встановлено пам’ятний знак бійцям УНР. На меморіальній плиті висічений напис: «Слава їхніх імен вічно житиме в серцях хоробрих, мовчазних, вірних... Тут спочивають вояки Української Народної Республіки, що загинули за волю України 1919». Таких пам’ятників не так багато в Україні. Узагалі нашому народу характерне безпам’ятство, через що ми так часто повторюємо помилки минулих днів (торкаючись подій сьогодення ми аж надто багато паралелей зможемо провести з подіями 1917-1921 рр., які згодом завершилися національної катастрофою. Не дай, Боже, повторення такого сценарію). Але в Оринині добре пам’ятають слова Максима Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».
У центрі села знаходиться скульптурна композиція Матері Божої, встановлена на кошти українських емігрантів. На плиті під статуєю висічено напис: «У травні 2009 року встановлена ця статуя на пам’ять про четверту хвилю еміграції з України, за кошти, зібрані учасниками еміграції». Не так часто згадують у нашій державі про цю болючу для українців тему.
Що ж до храмових споруд, то тут жителів Оринина можна назвати глибоко віруючими людьми, адже храмів на території села аж п’ять! Це католицький костел, греко-католицька церква, два православних храми (Київського та Московського патріархату) та протестантський Дім молитви. Безумовно, найбільш оригінально виглядає храм Київського патріархату. Це однокупольна зрубна дерев’яна церква, збудована за зразком старовинного подільського стилю дерев’яного церковного будівництва.
Також на території села є старе занедбане єврейське кладовище, яке час від часу відвідують євреї IMG_3543.JPGз українськими, а точніше орининськими, коріннями. Зокрема, навідувалися сюди американці. Не оминув Оринин і Холокост. На початку ХХ століття це було типове єврейське містечко. В період німецької окупації на території села розгорнулися репресії проти єврейського населення. На східній околиці села фашисти розстріляли близько 1700 євреїв (там сьогодні встановлено меморіальний знак), а на західній околиці - близько 2600 угорських євреїв.
Цікаві факти, які мають відношення до Оринина, пов’язані також із Другою світовою війною. Навесні 1944 року в селі розміщувався штаб 4-ої гвардійської танкової армії 1-го Українського фронту, якою керував генерал-лейтенант Дмитро Лелюшенко (на будинку збереглася табличка, яка розповідає про цю подію). До речі, Дмитро Данилович відвідав Оринин під час святкування 30-річчя Перемоги. Фронтовими дорогами через Оринин проходили Семен Висоцький, батько Володимира Висоцького, та письменник Віктор Астахов.
Неподалік Оринина поблизу села Теклівка, в урочищі Вовчий горб, знаходиться відома археологічна пам’ятка - кургани раннього залізного віку, які розкопувала 2002 року археологічна експедиція Кам’янець-Подільського державного університету (нині - К-ПНУ).
Пов’язані з Оринином певні сторінки життя полковника армії УНР Якова Васильовича Бальме, який восени 1920 року був комендантом містечка, та Костя Солухи, який протягом 1889-1894 рр. працював дільничним лікарем земської лікарні в Оринині (його іменем мала б називатися сьогодні міська центральна бібліотека, якби депутати міської ради добре знали власну історію).

ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ
Сьогодні Оринин має дуже гарні стартові можливості. По-перше, дуже вдале транспортне сполучення - село розташоване на трасі, яка прямує до Скали-Подільської. У Скалі знаходяться архітектурні пам’ятки (зокрема залишки замку, храми), які є досить популярними серед туристів. Також поблизу села Гуків Чемеровецького району знаходиться без перебільшення Мекка для націоналістично налаштованих українців - могила командира УПА, генерал-хорунжого, голови Секретаріату Української головної визвольної ради Романа Шухевича. Тож чому б туристам на шляху з Кам’янця чи навпаки не зупинятися в Оринині?
IMG_3499.JPGЩе одним величезним плюсом цього села є славнозвісний відпочинковий комплекс «Перевесло», котрим опікується відома в районі родина Строяновських. «Перевесло» не лише готове прийняти в себе, а й обслуговувати на високому рівні вибагливих туристів. Це міцний фундамент для розвитку туризму в мікрорегіоні.
Ще одним генератором розвитку туристичного потенціалу є обласний фестиваль святкування Івана Купала, який проводиться на базі «Перевесла». Проведення фольклорно-етнографінчих фестивалів може дати потужний поштовх для розвитку населеного пункту та його популяризації (як приклад, можемо навести фестиваль «Вашківецька переберія», який проходить у селі Вашківці на Івано-Франківщині, чи фестиваль Маланок в селі Горошова на Тернопільщині).
Варто також було б створити музей історії села. Місцевий краєзнавець, вчитель Орининської ЗОШ повідомив, що така ідея вже давно існує і чекає свого втілення в життя. Проте як завжди існує проблема із фінансами та виділенням приміщення. Тож можливо новій владі варто було б розвернутися вже обличчям до культури та історії власного народу, а то довгий час оберталися іншим місцем, фінансування завжди йшло за залишковим принципом (на тобі небоже, що мені не гоже).
Отож, перспективи досить непогані й реальні. Хочеться лише побажати успіхів та процвітання.