Перейти на мобільну версію сайту

28.06.2019

УСІ МИ – ДІТИ!

Андрій ПавловськийСвого часу відомий колумбійський письменник Габріель Гарсіа Маркес сказав: «Треба прислухатися до голосу дитини, яка живе в кожному з нас. Якщо це робити, очі завжди блищатимуть. Та варто втратити зв’язок із цією дитиною, то розірветься і наш зв’язок із життям». Чи правий майстер слова? Певно, що автор 7 романів, 47 повістей, 10 кіносценаріїв знав, що казав. Тому перечити – марно. Та й не тільки він глаголив істину, що усі ми – діти, вона звучала й звучить з уст людей досі.

Так, усі ми виростаємо, стаємо дорослими та самостійними, такими собі серйозними дядьками й тітками, які дбають не тільки про себе, а й про тих, хто поруч. Так, ми обираємо найпрестижніші професії, рухаємось вгору кар’єрними сходинками, намагаємося оточити себе рівними із собою людьми, найсучаснішими матеріальними благами і взагалі всім-всім-всім...

Але... Ех, те одвічне «але»... І хто його вигадав? Певно, й дорослішаємо тоді, коли соціум починає нам наполегливо його «втюхувати». Тоді ми «вискакуємо» з дитинства і намагаємося влучити в щасливе майбутнє. А через роки, озираючись, перевіряємо, влучили чи ні. Якщо так, йдемо далі. Як ні, миримось з тим, що є, або з новими силами починаємо рвати під собою землю, аби таки влучити. І, погодьтеся, за тим влучанням проходить все наше життя. Нині намагаємося влучити сюди, завтра – туди, післязавтра – ще кудись...

Але сьогодні розмова трохи не про те. Сьогодні – про дітей. Дітей, які живуть у кожному з нас. 

Певно, психологи не просто так радять повертатися в дитинство. Не подумки. Ні. А буквально, хоча б іноді побути дитиною. Просто взяти і «впасти» в дитинство. І таки в цьому є дещиця правди. Згадайте лише себе малими, своїх дітей, онуків. Дитинство – це особлива пора, свобода, безтурботність, постійний блиск в очах. Що не день – щастя! Так, не без дитячого спотикання, але куди там їм до дорослого? Та й за мить-другу про ці «труднощі» забувалося, бо дитинство кликало вперед!

Хочеться в ті часи, чи не так? А хто ж зупиняє?.. Ніхто! Хіба лише ви самі. А «падіння» в дитинство насправді таке необхідне. То справжній релакс, антистрес. Режим відновлення сил, енергії і т.п. Тож падайте, сміливо падайте в дитинство, повертайте блиск в очах, зміцнюйте зв’язок з життям, живіть! Живіть, бо життя одне!

P.S. А що вам каже сьогодні дитина, яка живе всередині вас?

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.