Перейти на мобільну версію сайту

25.01.2019

У КОЖНОГО ВІЙНА СВОЯ

Фурман-1Уже ніби звиклося, але розум до кінця не сприймає щодня бачити людей у військовій формі поруч. Очам і серцю тепло з однієї сторони, бо підсвідомо ти почуваєшся у повній безпеці, але усвідомлення того, що це далеко не АТО в державі, а повномасштабна спланована війна проти твого народу, не дає спокійно спати. Адже за нею тисячі історій, скалічених доль, спустошених від болю і сподівань очей, в яких горить бажання, що це коли-небудь закінчиться.

Війна ламає людей і вектрально змінює їхні погляди. Для когось це стає буденним способом життя, а для інших – це травма, яку жодний лікар не зможе вилікувати. Серед кола моїх знайомих і друзів таких людей чимало. І, повірте, впоратися з цим недугом дуже важко. Особливо, коли знаєш, що більшість з них молоді хлопці, яким ще жити й жити, будувати сім’ї, планувати майбутнє, а вони назавжди залишаться думками ТАМ. Бо там була їхня війна і їхнє друге життя. Вчорашній патріотизм поступово почав перетворюватися в біоритм, без якого вони не уявляють майбутнього. І хоча кожен думає і мріє про те, що ось-ось незабаром буде фінішна пряма, розум дає задню: «А що буде потім?». 

На жаль, вже стало нормою, особливо в нашому місті, де функціонують військові частини, що кожний п’ятий з родини або був в АТО, або ще все попереду. І запал молодих, які готові, як то кажуть, уже рватися в бій на передову, в старожилів з десятками років стажу викликає посмішку і водночас сум. Адже потім треба вчитися жити заново. По іншому дивитися на життя й лікувати свою психіку.

Я не хочу бути голослівною, але з досвіду власної сім’ї знаю, що таке, коли твоя друга половинка живе постійно з думкою про те, що будь-яка війна – це не тільки бойові дії і безпека кордонів твоєї держави, а спосіб життя і самоствердження. І в побуті починається вже інша війна – війна з собою і суспільством, в якому ти живеш, тому що є кордони, які ти ніколи не зможеш або боятимешся перейти.

І така війна стосується не лише людей, які тримали зброю в руках, але й тих, у кого зброя є, але її ніхто не бачить. Ця зброя розум і свідомість. Не дурно хтось колись висловився, що людина скільки живе, стільки і воює. І частіше за все сама з собою, якщо людина дійсно свідома. Адже тим, хто не замислюється над тим, для чого і заради чого жити, набагато простіше в світі, але з різницею в слові «не жити, а існувати». Людина, яка не бореться, не відстоює свої погляди у сприйнятті суспільства, не має власних моральних принципів, на мою думку, існує, а не живе, і поступово стає гнилим листям під високим горбом зі снігу. Воювати потрібно, навіть із собою. Так ми формуємося як особистості і впливаємо на формування суспільства в цілому.

І хоча в кожного війна своя, все ж таки не хочеться, щоб це слово стало щоденним атрибутом у лексиці.


Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.