Перейти на мобільну версію сайту

11.01.2019

ТВОРІТЬ ДИВА СВОЇМИ РУКАМИ

Фурман-1Новий рік – початок, середина чи завершення. У кожного своє формулювання цього слова, але при цьому завжди залишається частинка надії, що все буде добре. Так, дійсно, буде. Тому що все залежатиме виключно від нас самих і від того, які пріоритети будуть домінувати.

Ніколи не думала про те, що будучи мікроскопічною частиною медійного простору, мене так дратуватиме післяноворічна агітаційна кампанія. Могли би ще трішки зачекати і дати людям на повну надихатися святами. Хоча б трішки. Зрозуміло, що на все є свої маркетингові ходи, але хочеться, щоб оте таке ніжне, тепле і світле не соталося крізь пальці, а його можна було би брати оберемками в долоні і кидатися в обличчя як сніжками. Саме сніжками, тому що коли хочеться чогось доброго, то завжди у великій кількості. Не хочу образити нікого, хто тією чи іншою мірою дотичний до передвиборних перегонів, але новорічні свята на то і новорічні, адже осмислюєш минуле і чекаєш з надією на майбутнє, а тут – «бац!». І на це вже в тебе немає часу, хіба якщо вимкнеш телевізор і надовго.

Усе у великій кількості. Дійсно, ми все звикли отримувати у великій кількості, починаючи від почуттів завершуючи матеріальною забезпеченістю, дивлячись у кого як. Та й кількість і мірка у всіх відносно різна. Ми не навчилися і не вміємо за всіх говорити не буду, жити якось пропорційно, відходячи від емоцій, які тримають тебе за горлянку. Не знаю, добре це чи зле, але судячи зі власного досвіду, можу сказати, що навчитися керувати своїм життям можливо, навіть якщо ти для всіх живеш зі штампом на чолі «некерована». 

Від кожного з нас залежить багато, тому що поодинці ми і є тією важливою складовою суспільства, яке формує націю, про яку так багато говориться щодня. Про неї не потрібно говорити. Нею потрібно жити і думати. Не плакатами, сіті-лайтами чи біл-бордами, а серцем. Це не філософські роздуми, а відголосок нашої колоритної української культури, яка з кожним роком відживає і постає з попелу. Ніколи не думала, що так до щему буду слухати колядки і щедрівки, милуючись голосами тих, кому до і кому за. Разом вони зливаються воєдино. Старші прививають молодшим красу і насиченість українського слова, яке, я сподіваюсь, вони передадуть своїм нащадкам. І в ці моменти хочеться ще більше ось таких свят, бо хочеться дива.

А хочеться дива. Крізь візерунки морозних вікон, паперових, вирізаних під настільною лампою сніжинок для малечі, теплого пару від чайника і запаху цитрусових. Крізь дотик до муркотання кошенят, погляду на пташок, які додзьбують твій виноград навпроти, обіймів близьких тобі людей. Перераховуючи вищезгадане, мимоволі думаєш, а що ж тоді диво? Все, що є диво, ти щойно перерахувала. Бо це диво створила ти!


Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.