Перейти на мобільну версію сайту

29.11.2019

НІ – НАСИЛЬСТВУ!

Фурман-1Спостерігаючи за суспільним розвитком останні роки, прийшла до висновку: ми почали значно більше соціалізуватися як на рівні держави, так і на місцевому рівні. Підтримується багато різнопланових соціальних програм, акцій, які з кожним днем набирають потужних обертів. І, як результат, все більше людей почали звертати увагу на проблеми соціальної тематики з усвідомленням того, наскільки це важливо.

Одна з таких проблем днями привернула і мою увагу, коли прочитала, що нині триває всесвітня акція «16 днів без насильства». Тема надзвичайно складна і, на жаль, завжди актуальна. Коли я про неї думаю зараз, мені стає дуже моторошно і боляче. Рік назад через насильство свого чоловіка померла моя близька подруга, з якою ми вчилися 5 років разом, жили в одній кімнаті, ділилися своїми прблемами і обіцяли одне одному завжди у скрутну хвилину бути поряд. Але мені не судилосяя її врятувати. Не тому, що я не встигла чи не хотіла її вберегти, чи мені було не дай Бог байдуже. Вона разом з мамою так боялися її чоловіка-тирана, що навіть на натякнули на те, що коїться у них вдома. Як могли від людського ока приховували його деспотизм, хоча це було непросто, тому що вони жили в приватному секторі, де всі про всіх все знали. Це було м Староконстантинів. Не так далеко звідси. 

Про те, щоб звернутися в соціальні служби чи правоохронні органи навіть мова не йшла. В мене була підозра, після того як в моєї Люсі раптом ні з чого стався 4 роки назад інсульт. Для мене це було дуже несподівано, і я тоді навіть запитала чи часом її чоловік не був причиною того, що так сталося. Адже добропорядністю він ніколи особливо не вирізнявся, був завжди різким і категоричним. І ще з самого початку їхніх стосунків починав їй забороняти спілкуватися з друзями дитинства, однокласниками і одногрупниками. Тим самим заключаючи її не просто в вакуум, а під домашній арешт. Не раз аби поговорити з нею в останні роки її життя я була вимушена телефонувати її мамі. На власний телефон нам дзвонити було небажано. Він міг його викинути, зламати чи розбити і надцятий раз поміняти номер. Моя подруга говорила, що він просто такий ревнивий. Хоча я розуміла, що це далеко не так. Мені дуже шкода, що я її тоді послухала і не забрала з того пекла, в якому, як я тепер знаю, вона жила.

Коли я взнала, що її не стало, я була дуже розгублена. Не могла повірити в те, що такої доброї і світлої людини як вона була, більше з нами немає. Вона як ніхто заслужила гарної долі для себе і своїх діток, які залишилися сиротами. В той момент я думала про те, чого ж вона все таки мовчала. Можливо справа не лише в абсолютному страху. Вона просто не вірила в те, що хтось сторонній зможе їй допомогти. Не подруга, не сестра, а люди, які дійсно як фахівці сьогодні можуть зробити все аби вберегти вас від того внутрішнього тремору. Для тих, хто ще думає чи боїться, просто наведу один приклад. За даними ООН, близько 4-х мільйонів українських жінок страждають від насилля в родинах щорічно. І тільки 10-15% звертаються по допомогу. Це сумна цифра, на жаль. Тож давайте разом з вами скажемо «Ні – насильству!»


Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.