Перейти на мобільну версію сайту

03.07.2020

БУДЬТЕ ЛЮДЬМИ В ПЕРШУ ЧЕРГУ!

Запорука існування нормального соціуму, на мою думку, залежить від правильно сформованих людських цінностей. З ними не народжуються, а просто з кожним прожитим днем, тижнем, місяцем, роком вони нашаровуються в кожної людини. І, звісно, у всіх це відбувається по-різному. В одних – засади цих цінностей залежать від виховання батьків, вчителів, друзів, у інших – це відбувається залежно від обставин, в які вони потрапляють. Вже самого оточуючого соціуму. І не завжди той досвід, який ми отримуємо, має солодкий присмак. Але в будь-якому випадку потрібно залишатися людьми, підтримувати близьких нам людей, а в нинішній ситуації з цією пандемією і поготів.

Ніколи в житті не була популісткою, навпаки намагалась працювати так, щоб був відчутний результат моєї роботи. Це стосується всього. Не люблю людей, які просто говорять, перетворюючи свою роботу в театральне дійство. А ще більше не люблю тих, хто лежачи на дивані, критикує роботу інших. А чому ні? Та ж легше натиснути на гаджеті літери і висловлюватися стосовно роботи тієї чи іншої людини.

Спершу мене обурювало, коли голова однієї з громадських організацій міста, до якої я безпосередньо маю відношення, почав в самий пік вірусу допомагати людям продуктами харчування та гарячими обідами, це деякими особами було охарактеризовано як піар. Дорогенькі, а чому ви не там, де ми? Чому ви не носите пакунки по кілька кілограм цілий день, не намотуєте кілометраж, не спілкуєтеся з людьми не тільки по телефону, але й наживо. Дистанція завжди дотримується, але багатьом з тих, до кого ми приїздили і просто спілкувалися, це було дуже важливо. Особливо, це було на початку, коли не знали, що та пандемія собою представляє, як жити і за що жити.

А зараз цей останній тиждень в мене слів немає щодо тих «розумних» дописувачів, які намагаються лити бруд в соціальних мережах на роботу керівника психоневрологічного інтернату і його колективу в сусідньому Дунаєвецькому районі в Кривчику. Мовляв, що вони там нічого не роблять, лишень виставляють фото і говорять про свої досягнення тощо. Та хіба можна так? Ви хоч на хвилинку уявляєте, що таке психічно хворі люди? Мало того, більшість з них не розуміють, що з ними відбувається. Чого це в спеку 30 градусів навколо них ходять люди в здоровезних білих костюмах з закритими обличчями? Коли читала тих «коментаторів», то не вистачало слів обурення. Майже 90 відсотків пацієнтів закладу захворіли. Багато хто з працівників покинули територію закладу через власний страх, хтось пішов на самоізоляцію. Але від того звичний ритм життя інтернату не змінився. Пацієнтам необхідно їсти, пити, митися, окрім самого процесу лікування. І це роблять ті, хто залишився на своєму робочому місці, тому що відчувають свою відповідальність перед людьми. І в цьому, я вважаю, дуже важливо, як цей процес організував керівник закладу. Він не розгубився, а навпаки згуртував біля себе людей, акумулюючи при цьому останні сили. Цих людей потрібно підтримувати, підбадьорювати гарними словами, а не сидіти на стільчику, дивані чи машині і писати всіляку гидоту.
Будьте людьми в першу чергу! І не дай Бог вам потрапити в таку ситуацію!

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.