Специфіка моєї професійної діяльності дозволяє кожного дня бути в русі, знаходити нові захоплення, знайомитися з різними людьми, писати про їхню долю і вподобання, аналізувати навколишній світ та разом з цим розбиратися і в самій собі. По великому рахунку це дуже чудово. Це все якось систематизує таку звичну для мене хаотичність у голові. Нещодавно після однієї з чергових зустрічей я для себе зробила чітке розмежування, що я люблю і що мені подобається, а що – ні.
Осінь – одна із найважчих пір року. Саме у цей час люди часто скаржаться на пригнічений стан. Факт? Безумовно. Що це? Депресія? Хандра? Хм… Та називайте як хочете, але від постійного відчуття, що щось не так, важко позбутись багатьом. З цим погоджуються і спеціалісти. Зокрема, ліцензований медичний соцпрацівник Кейт Кріпке зазначає: «Осінь – захоплююча для більшості людей, але на деяких вона вдягає вуаль переживань, тривожності, суму й дискомфорту – сезонної депресії».
Такий собі «осінній настрій».
Таке враження нібито нашій швидкій медичній допомозі щось пороблено. Вже втретє за останній час карети швидкої допомоги потрапляють у аварії. От цього тижня знову новенький укомплектований за останнім словом автомобіль швидкої невідкладної допомоги, який нещодавно подарував фонд Рената Ахметова, вже розбитий. Карета з проблисковими маячками та сиреною мчала на виклик, але її не пропустив водій «Жигулів», і як результат – увесь передок швидкої в пляцок. Слава Богу, люди серйозно не постраждали, точніше не зазнали фізичних травм, а от психологічні ще можуть про себе дати знати пізніше.
Останнім часом все більше люблю дивитися на сучасну молодь. Можливо, це пов’язано з тим, що син підліткового віку і до них приглядаєшся з більшою увагою. Намагаєшся розділити їхні інтереси, абощо. Але впевнено можу сказати, наша сучасна молодь заслуговує поваги!
З великою зацікавленістю слідкую за ритмом сьогоднішнього життя. Дивилюся на динамічність, розвиток. Останнє, напевно, найбільше заслуговує на увагу. Адже сучасний світ вчить нас бігти вперед і не озиратися назад.
Цього тижня випала нагода побувати в селі Кочубіїв сусіднього Чемеровецького району на святі врожаю, яке організував тамтешній аграрій Валентин Волосецький. Ще при в’їзді в населений пункт звернула увагу на якісне дорожнє покриття, дахи господарських будівель, що вилискували на сонці чистотою. Чим ближче ми під’їжджали, тим сильніше відчувався господарський підхід у всьому, що знаходилося на досить пристойній за масштабами території.
Свято врожаю аграрій влаштовує не перший рік поспіль. Його тут чекають, до нього готуються. Це вже наче друге свято села, бо ж має Кочубіїв і власне храмове. Але особисто мене здивувало не це...
Скільки не говори про культуру і мораль, якщо її з молоком матері не всмокталося, то вже нічого не буде. Минулого тижня журналістів і ще когось збирали на цементному заводі, аби вони були присутні при встановленні рекорду України. Транспорт чекав на залізничному вокзалі та біля Центрального ринку. Коли дісталися до маршрутки біля ринку, то вже ніде було яблуку впасти. Усі сидіння були зайняті підлітками. У салон увійшла молода пара з маленькою дитиною на руках. Ніхто з хлопців навіть і бровою не повів, щоб запропонувати місце. Попереду сиділа, швидше за все, куратор групи одного із навчальних закладів, але й вона озирнулася назад і повідомила, що місць більше немає. Коли дитина почала вередувати, тоді хлопчина з першого сидіння таки підвівся і дав місце.
Перша неділя жовтня для мене завжди була, є і залишиться особливою. Цього дня ми відзначаємо День вчителя. Для когось це свято носить номінальний характер. Я маю на увазі тих батьків, чиї діти ходять до школи. А от особисто для мене цей день є дійсно урочистим і святковим, як 8 березня чи свято Миколая. Просто я виросла в родині педагогів двох поколінь і потім сама отримала професію вчителя. Тому дуже добре знаю, яка велика праця стоїть за кожним проведеним уроком.
Українець – вічний революціонер, у ньому дух, що тіло рве до бою. Пророчі слова Івана Франка. Усе, за що ми не беремося, має відбуватися з душевним надривом, емоційно й безкомпромісно. Здається, що розум при цьому вимикається, а здоровий глузд з’являється лише тоді, коли вже пізно розмахувати шаблюкою, бо бій закінчився і нас знову «розвели» як кошенят. У чому це проявляється, запитаєте? Та у всьому, починаючи від виборів і закінчуючи будь-якими нагальними питаннями. Ми обираємо на емоціях, щоб у майбутньому розчаруватися. Це якесь замкнене коло, по якому ми бігаємо із мазохістським задоволенням. Не думаючи, не аналізуючи, живучи за принципом: «У мене вже краще, бо в сусіда гірше».
Як би не ганили соцмережі, але не такі вони вже й погані. Бо, як і все на світі, здатні сіяти в душах своїх користувачів не лише зерна зла, а й зерна добра та знань. Усе залежить від тих, що активовують маячок «У мережі». Але сьогодні не про них, не про соціалки. А про «повне дно», «останню краплю» або «скільки можна це терпіти»...
Із такою назвою нещодавно у Facebook з’явився пост психолога, тренера-мотиватора Дмитра Сабадаша. Допис-мотивація! Погодьтесь, наступні слова важко заперечити: «Мабуть у кожного в житті були ситуації, які ми вважали критичними, що такого важкого періоду ще не було, все на купі, дістало і т. д...»
Повертаючись з Кременця, помітила на узбіччях красиві контейнери – це були сміттєві баки. Із яскравого полімеру, стоять собі вздовж доріг, чистенькі й чепурненькі. Головне – стоять не у дворах садиб, а для загального користування. Вони не перекошені, з колесами і кришками. І відразу згадала наші кам’янецькі сміттєві баки, встановлені на сміттєвих майданчиках, сучасні урни на вулицях міста та в серці йокнуло. У нас євроконтейнера для сміття чомусь всі перекошені, без коліс, обшарпані, а урни подерті, поламані, обсмалені, і ми претендуємо на європейськість.
За моєї пам’яті які тільки контейнери не закупляла влада: і оцинковані, і з решітки, і просто металеві. Урни теж були дуже різні. Та де це все добро?
Ми часто забуваємо про те, для чого і заради чого ми живемо. Забуваємо, що в це життя ми прийшли з певною місією, як би банально це не звучало. І, насамперед, кожний з нас забуває, що є особистістю.
Щодо мене, слово «особистість» є дуже важливим. З цим словом не народжуються, ним стають. Якоюсь мірою це індивідуальне поняття. Адже, щоб стати особистістю, потрібно мати неабиякий досвід у житті, пройти низку випробувань і труднощів. Під час цього потім формуються відповідно і пріоритети.
Я завжди поважала людей, які завдяки свойї наполегливості йдуть до визначеної мети. Такі люди викликають повагу і шану.
Бувають моменти, коли хочеться втекти... Втекти від усіх та всього. Втекти, бо просто набридло, бо втомились безмірно, бо те, що є, допекло до живого...
Гайнути світ заочі від одноманітних буднів, які своєю рутиною стирають вашу сутність. На певний час зачинити двері ЦЬОГО сьогодення, аби, перевівши подих, відчинити НОВІ. Втекти, бо вінця вашого терпіння давно переповнені, а на плаву тримають лише обов’язки та зобов’язання (ох, це ще та бюрократія!). Зникнути, коли спроби зібрати себе докупи потерпають крах, а сили, здається покидають… Втекти, щоб ніхто не знайшов на жодних радарах та мапах і присвятити час собі коханому/коханій, своїй сім’ї, друзям, яких так рідко бачиш… Усьому, що зцілює і дає сили рухатись далі, усім, хто рятує від сірості життя.
Уже понад рік в Україні реалізується програма оновлення харчування у школах. За рецептами «Нового шкільного харчування», які розробив кулінарний експерт Євген Клопотенко, годують учнів понад 1000 українських шкіл.
У рамках проекту було розроблено «Збірник рецептів страв для харчування дітей шкільного віку в навчальних та оздоровчих закладах», а також план впровадження нової шкільної культури харчування у шкільні їдальні по всій Україні. Ідею з новим харчуванням у школах підтримали і Міносвіти, і в Уряді. Правда, таке нововведення дісталося не до всіх освітніх закладів нашого краю.
У ніч з 12 на 13 серпня двоє невідомих стріляли по ліхтарях поблизу КП «Міськтепловоденергія». Охоронці почули постріли і почали кричати, аби молодики припинили це робити. Пригрозили поліцією. Хулігани зникли з поля зору, і через деякий час вони з двору школи №16 постріляли по вікнах «МТВЕ». Добре, що під ті постріли не потрапили охоронці та інші люди.
Одні радіють, що «МТВЕ» постраждало, інші обурюються, але ми всі разом і поліція повинні припинити таке свавілля.
Люди з вул.Лесі Українки та Шевченка вже не раз скаржил
Протягом минулого місяця в Кам’янці-Подільському зареєстровано 30 випадків захворювання гострими кишковими інфекціями, з них серед дітей у 11 випадках, що склало 37% від всіх захворілих. Про це повідомляють лікарі-епідеміологи Кам’янець-Подільського міськрайонного відділу ДУ «Хмельницький обласний лабораторний центр МОЗ України.
Як зазначають медики, серед факторів передачі інфекції в більшості випадків переважають фрукти та ягоди (41%), а також м’ясні продукти (27%). Із проведених епідрозслідувань встановлено, що продукти харчування переважно були придбані на стихійних ринках міста і в більшості випадків кишкові інфекції виникли внаслідок порушень реалізації продуктів, а також недотримання правил особистої гігієни та порушень при обробці сировини.
Буденність і шалений ритм життя все частіше заганяють нас у якісь рамки, змушують постійно робити вибір. Дуже часто він буває несвідомим і з неочікуваним результатом. І потім, аналізуючи наслідки зробленого, ми хапаємося за голову з думками: «Що ж я наробила?». А найголовніше, прислухаючись до голосу серця, ми перестаємо слухати дійсно цінні поради. А вони могли б багато чого в житті змінити.
Зараз у мене як ніколи оптимістичний настрій, хоча 21 липня цього року мене дуже пригнітило, а точніше – людська несвідомість. Але я зрозуміла, що займаючись самоїдством, впадаючи в депресію чи песимізм, людина руйнує себе зсередини і потім зібрати себе до купи не так просто.
Вибір... От вже той вибір... Всюдисущий. Хочемо чи не хочемо, а живемо з ним щодня, щогодини, щохвилини. Де б ми не були, чим би не займались, ми постійно обираємо. Вибір ніби став звичкою, що поселилась у підсвідомості. Став автоматичним, без усвідомлення...
Мати вибір, то, звісно, добра річ, адже це одна із ознак цивілізації, свободи. То певний інструмент, що дає можливість зробити саме так, як хочеться, мати саме те, що хочеться і т.д.
Ми обираємо людей? Так! Оточення? Звісно! Друзів, коханих, домашніх улюбленців? І знову ствердна відповідь. Але є речі, які, здається, мусиш просто прийняти, бо можливість вибору тут не працює.
Завершуються передвиборчі перегони кандидатів у депутати до Верховної Ради України. Суспільство стало перед вибором і сподіванням на краще життя. Люди хочуть добре жити у своєму домі, хочуть отримувати достойні зарплати і пенсії, мати гарантовану роботу та відпочинок, а ще змогу оплачувати комунальні послуги, а не вирішувати, чи заплатити за газ, чи ліки купити. А для цього, щоб не думати про очевидні речі, нам з вами потрібно прийти 21 липня на виборчі дільниці і проголосувати за зміни.
Не вестися на прості обіцянки про нову дорогу від депутата, про комп’ютери і парти, на отримання гречки з олією чи придбання шкільного автобуса або швидкої допомоги для громади.
З початку року більше чотирьох тисяч роботодавців Хмельниччини повідомили обласну службу зайнятості про потребу у кваліфікованих кадрах. Наразі в базі данихцієї установи є 19,4 тисяч вакансій!
Найбільшим попитом серед роботодавців користуються робітничі спеціальності, не вистачає кваліфікованих робітників у сфері транспорту, торгівлі та послуг, агропромислового комплексу. Про це розповідає директор Хмельницького обласного центру зайнятості Сергій Черешня.
Останнім часом все менше хочеться переглядати і слухати новини по телебаченню, читати соціальні мережі. Будучи мамою 14-річного хлопчика, інколи боязно, щоб він взагалі виходив з дому. Тому що ти не знаєш, що там зараз відбувається за порогом твого будинку.
Нині здається, що світ перевертається з ніг на голову. Пропадають діти, яких потім знаходять або з перерізаними горлом або зґвалтованими десь в урвищі. За насилля малюків я взагалі мовчу, бо гіркий ковток жовчі підступає до горла.
ЛЮБЛЮ – НЕ ЛЮБЛЮ
Специфіка моєї професійної діяльності дозволяє кожного дня бути в русі, знаходити нові захоплення, знайомитися з різними людьми, писати про їхню долю і вподобання, аналізувати навколишній світ та разом з цим розбиратися і в самій собі. По великому рахунку це дуже чудово. Це все якось систематизує таку звичну для мене хаотичність у голові. Нещодавно після однієї з чергових зустрічей я для себе зробила чітке розмежування, що я люблю і що мені подобається, а що – ні.
