Перейти на мобільну версію сайту


31.05.2019

ЗАЛИШАТИСЯ ЗАВЖДИ СОБОЮ

АЛЛАВона вольова і цілеспрямована. Ніколи не зупиняється на досягнутому і живе за принципом: «Скільки живи, стільки вчись, самовдосконалюйся і самореалізовуйся». У неї завжди на обличчі посмішка, за будь-якої погоди як вдома, так і на роботі. Знайомтеся, наступна героїня нашого проекту «Фантастична жінка» – начальник управління культури, туризму і інформації Дунаєвецької міської ради Алла Бец.

– Алло Вікторівно, знаю Вас не один рік, і завжди було приємно спостерігати за Вашою роботою. Такій активності якоюсь мірою можна навіть позаздрити. Звідки берете силу і натхнення?

– Насамперед, це сім’я. Мій чоловік, діти, маленька онучка. Без них я, напевно, не змогла би досягти того, що маю зараз. Вони для мене все. Ми любимо сидіти за сімейним столом та обговорювати все на світі. Ми в цьому плані дуже дружні. Ніколи жодних сварок, лише жваві дискусії на будь-яку тему. Це, насправді, дуже здорово. Кожний з нас на сьогодні повністю самодостатня особистість, яка постійно в чомусь самовдосконалюється та йде до своєї мети. Пам’ятаю, як мій чоловік Борис зробив мені пропозицію, а мій батько в нього запитав, чи знає він, скільки мені років. А на той час мені було 16, і я стаціонарно навчалася в педагогічному училищі. Чоловік з розумінням ставився до мого навчання, бо знав, що в мене є мета, до якої я йду. Навіть більше можу сказати, по життю саме він завжди спонукав і зараз спонукає до навчання. Бували моменти, коли я думала, що все, межа, достатньо цього навчання, тому що вчуся я все життя. Але Борис завжди мене підштовхував не зупинятися і впевнено рухатися вперед. Займатися роботою, яка мені цікава і від якої я отримую задоволення. Цього року, до речі, отримала вже ступінь магістра і в цьому, знову ж таки, певною мірою є заслуга мого чоловіка. Він мені завжди каже: «Ти будеш вчитися стільки, скільки потрібно». Сам він також має не одну вищу освіту і думаю, що на цьому теж не зупиниться.

– То можна сказати, що чоловік завжди у житті був для Вас стимулом? А якби не він, то Ви би змогли досягти того, що зараз маєте?

– Думаю, так. Пам’ятаю, коли пішла в перший клас, то завжди хотіла рівнятися на маму. Вона теж педагог за фахом і мені з дитинства хотілося досягти тих вершин майстерності, які досягла вона.

– Наскільки я знаю, робота у Вашому житті відіграє дуже важливу роль?

– Так, дійсно. Почуття, які ти отримуєш, коли бачиш результат своєї роботи, не можна порівняти ні з чим. Починала працювати в дитячому садочку, потім – вчителем в своїй рідній Староушицькій спеціалізованій ЗОШ І-ІІІ ступенів. І, можливо, якби не чоловік, то я би вдосконалювалася лише як педагог. Але він бачив у мені потенціал, завжди про нього говорив, і я пішла працювати вже методистом у районний відділ освіти. Хоча маю таку рису, що часто сумніваюся, чи в мене все вийде, чи впораюся із задачами й викликами долі, зі складними професійними ситуаціями. Борис завжди переконує мене, що все буде добре. І я навчилася вже самостійно приймати рішення, в чому чоловік мене теж завжди підтримує.

– Кар’єра Ваша круто змінилася, коли Ви в 2008 році стали начальником відділу культури Кам’янець-Подільської райдержадміністрації. Чим особливим запам’ятався цей етап у Вашому житті?

– За своєю натурою я людина креативна, мені потрібно велике поле для того, аби реалізувати всі свої ідеї. Завжди хочеться чогось більшого і, коли запропонували обійняти посаду начальника відділу культури в Кам’янець-Подільській райдержадміністрації, я погодилася. Це був великий об’єм роботи, я знала на що йду, але мені це все було дуже цікаво. Нові люди, нові обличчя. Безліч гастрольних виїздів у різні міста і села України, поїздки за кордон, отримання різноманітних нагород колективу районного центру культури і мистецтв «Розмай» «Пісенне мереживо», де я співала разом зі всіма. Мені це все дуже подобалося. Я завжди відчувала підтримку колективу, адже вважаю, що лише командна гра може дати ефективний результат. Правда, це було до певного моменту, поки я не розірвала стосунки з цією установою, самостійно прийняла рішення змінити напрямок роботи і зрозуміла, що і один у полі воїн.

– Змінивши напрямок роботи, Ви почала працювати директором Центру надання адміністративних послуг Дунаєвецької міської ради. А потім знову повернулася в галузь культури і туризму тієї ж міської ради. Що змусило Вас повернутися, як то кажуть, у рідні пенати знову?

– Робота в ЦНАПі – це своєрідний ще один щабель мого життя. Адже все нове, що мені зовсім незнайоме, знову ж таки, стимулює до саморозвитку. У мене сформувався новий прекрасний дружній колектив, з яким ми багато чого зробили для розвитку Дунаєвеччини. Ми брали участь у різноманітних семінарах, навчалися всі разом, яку технологію запроваджувати, аби покращити якість надання адміністративних послуг. Я звикла служити людям і навчала своїх колег та підлеглих жити і працювати за таким же принципом. На те ми і є представники державної влади. Люди завжди мають відчувати підтримку, знати, що їх чують, прислухаються до їхньої думки. Лише за таким принципом вимальовується форма співпраці. А повернулася в культуру, тому що зрозуміла, що це все таки моя стихія. Дуже хвилюючим цього року стало відкриття туристичного сезону в Дунаївцях. І, хоча, я це організовувала і робила не раз у своєму житті, вигадуючи кожного року новий формат, все одно хвилювання було. Наша держава надзвичайно цікава своєю історією, самобутністю, культурою, цікавими місцями. І мені хотілося, аби Дунаєвеччина була гідно представлена на туристичній мапі України. Хоча територія, яку вона займає, невелика, але тут є безліч всього цікавого. Для цього нашим управлінням було розроблено розширену мережу маршрутів. І сьогодні жителі всієї України мають можливість приїздити сюди і насолоджуватися красою та неповторністю цього району. Узагалі, емоції і стосунки з людьми для мене – це ще один стимул рухатися, розвиватися і нести позитив у маси. А безмежний досвід спілкування при цьому вчить ще й аналізувати, до чогось повертатися й обдумувати, чи правильно все робиш.

– Алло Вікторівно, чи є якийсь момент у житті, який можна назвати вражаючим. Що змусив Вас по-іншому подивитися на життя, щось переоцінити?

– Це був 2014 рік. Я ніколи не думала, що за життя дізнаюся, що таке слово «війна». Тоді ми, вже з колишнім колективом, їздили в зону АТО, неодноразово збирали одежу і продукти харчування. І коли там було чути звуки військової техніки, ми намагалися підняти їм настрій своїми піснями, підтримати їх. Для мене вони всі, хто там, на передовій, герої. Це надзвичайно мужні люди.

– Повертаючись до питання роботи. Ви ніколи не хотіли мати власний бізнес. З Вашим раціональним і виваженим підходом до життя, я думаю, все би вийшло, як і скрізь, за що не беретеся?

– Колись така думка була. Хотіла відкрити елітну приватну школу для шляхетних дівчат. Це доволі цікавий пласт роботи і, думаю, така школа користувалася би попитом. Зараз є багато можливостей в різноманітті обрання того напрямку навчання, яке тобі близьке серцю. Можливо, згодом я до цієї теми ще повернуся.

– Алло Вікторівно, Ви дуже гарна інтелігентна людина. Як любите відпочивати?

– Перш за все, дуже люблю свята, коли ми всі разом збираємося за столом. У такі моменти, коли всі рідні і близькі поруч, хочеться літати від щастя. Ми намагаємося у всьому дотримуватися національних традицій. Вони закладають міцний фундамент у розвитку і свідомості наших дітей та онуків. Не обходиться в такі моменти без обговорення якихось робочих питань. Донька Вікторія із чоловіком Тарасом на сьогодні є успішними юристами, чиїми здобутками ми з чоловіком надзвичайно пишаємося. Борис разом із сином Владом мають завжди спільні теми в напрямку архітектури. Цікаво спостерігати за їхніми ідеями, а потім бачити їхню реалізацію в життя. А от основною розрадою для мене є моя онучка Соломійка. Час, проведений з нею – це час відпочинку, наповнений позитивною енергетикою. Це маленьке чудо завжди може мене розчулити до сліз. Намагаюся увесь вільний час присвячувати їй. Можливо, це через те, що коли сама стала мамою, мало часу приділяла своїм дітям, так як постійно була в роботі і навчанні. Тож внучка Соломійка сьогодні отримує мою максимальну увагу. Діти і онуки – це подарунок, який нам дає життя. А взагалі, все життя ми любимо проводити вільний час у поїздках, байдуже куди. Так привчені наші діти і хочемо, щоб це передалося внукам. Така форма відпочинку ще більше зближує родину і формує сімейні цінності.

– Виглядати завжди жінкою на всі сто важко?

– Ні, потрібно просто раціонально розподіляти свій час як на роботі, так і поза нею. У мене є свої майстри в салоні краси, магазини, де я купую одежу і біжутерію. Останнє люблю дуже. Воно надзвичайно прикрашає жінку і виражає індивідуальність її стилю. В одежі дотримуюся класики.

– Що Ви ніколи не потерпите в людині?

– Зверхності. Вона вбиває і пригнічує. Така риса псує людину і відштовхує її від інших.

– То яка формула успіху Алли Бец?

– Залишатися завжди собою!


Теги: проект "Фантастична жінка", Алла Бец

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.