Перейти на мобільну версію сайту


15.11.2019

ВЧИТИСЯ, ВДОСКОНАЛЮВАТИСЯ І БАГАТО ПРАЦЮВАТИ

дорогаВона завжди тримає руку на пульсі, знаходиться в епіцентрі подій, поважає і цінує професіоналів своєї справи. При цьому вирізняється з-поміж інших своїм загостреним почуттям справедливості. Вона така є і пишається цим. Любляча мама, прекрасна дружина, надійний друг і просто чарівна жінка. Це ще одна героїня нашого проекту «Фантастична жінка» – директор ТзОВ «ТРК «Кам’янець-По­дільсь­кий», тележурналіст, ведуча передачі «Кам'янецькі новини» Інна Дорога.

– Інно Броніславівно, мені здається, що сьогодні неможливо уявити місцеве телебачення без Вашого обличчя. Стільки років працювати в медійному просторі напевне непросто. Як вдається щодня бути в режимі онлайн?

– Я до такого ритму звикла і не уявляю себе якось інакше. Журналістика – це не просто професія, це стиль життя. Особливо, якщо працюєш на новини. Мусиш бути постійно в темі, швидко реагувати на події. Але я вдячна долі, що пов’язала мене саме з телебаченням. Хоча за першою освітою я філолог.

– Тобто спершу планували бути вчителем?

– Так. З дитинства мріяла бути вчителькою. Навіть хотіла після 8 класу вступати до Хмельницького пед­училища.

– Потім передумали?

– Та ні. Але це курйозна історія. Таки поїхала з мамою до обласного центру подавати документи. Виїхали з дому о шостій ранку, а о восьмій вже були там. Такої черги абітурієнтів не бачила зроду. Нікого до приміщення не пускали. Всі діти з батьками величезним натовпом стояли на подвір’ї училища. Сонце, неймовірна спека. Ніхто не відступає ні на крок. Навіть піти купити води не можна, бо назад уже не проб’єшся. Батьки нервують, діти втрачають свідомість. Так ми простояли десь до години третьої, а черга зрушилась лише на кілька людей. Тоді я сказала мамі, що не хочу вступати до навчального закладу де людей не поважають. З тим і повернулись додому, і я пішла назад до школи в 9-10 клас.

– Але мрія стати педагогом залишилась?

– Так. Після 10 класу без проблем вступила до Кам'янець-Подільського педагогічного інституту на факультет української філології. Щоправда після його завершення дуже мало попрацювала в школі. Ще на 5 курсі інституту вийшла заміж. За направленням потрапила до Сокільської школи Кам'янець-Подыльського району. Потім короткий трудовий стаж і декретна відпустка. Повертатись на роботу за 30 км від міста не хотіла. У приміських та міських школах вакансій не було. Так і змінила фах, потрапивши в інший світ, світ телебачення. І зовсім не шкодую. Пізніше здобула другу вищу освіту. Але, скажу відверто, філологія для журналістики річ дуже необхідна.

– Якщо не секрет, скільки років Ви уже на телебаченні?

– З липня 1997 року. Уже пішов 23 рік. 

– З ким було перше інтерв’ю пам’ятаєте?

– Звісно пам’ятаю. Це був начальник Пенсійного фонду Володимир Турлай. Я тоді так хвилювалась, аж голос тремтів. Це тепер усі звикли до гаджетів і зйомок. А 23 роки тому відеозапис був чимось особливим. І не скажу, що не відчувала хвилювання, коли миготіла червона лампочка «REC». На телебаченні одразу почала працювати на новинах. В цьому ж амплуа залишаюся і до сьогодні.

– Бували якісь курйозні ситуації?

– Не без цього. Але не все можна розказати. Цікаво працювати з творчими людьми. Розмова виходить легкою і з гумором. Важко працювати з дітьми, але сюжети з ними завжди дуже позитивні. З політиками буває по-різному. Пам’ятаю років 15 тому перед виборами записували політичну агітацію з одним із кандидатів у депутати до міської ради. Залишилось записати одне речення, що він проти підняття тарифів на комунальні послуги. Питаю: «Готові?». Але як тільки почався запис, чую у відповідь: «Я проти, але буду голосувати «за». Ми з оператором завмерли від здивування. І так 16 дублів підряд.

Цікавим було інтерв’ю з Володимиром Кашпіровським. Але перш ніж знімати, нам довелось відсидіти весь його сеанс. Ледве витримали, щоб не сміятися.

– Я знаю, що Ви не обмежувалися лише програмою новин у своїй телевезійній кар’єрі. Які проєкти були ще?

– Були програми «Моя точка зору», «Економіка та бізнес», різні рубрики присвячені політиці, культурі, сільському господарству та історії міста. Дуже люблю ефіри наживо. Шкода, що зараз немає такої можливості. Звичайну передачу можна перезняти, щось виправити, змонтувати. А в ефірі наживо немає права на помилку. Як мінімум це дисциплінує і тримає у напрузі. Водночас тут завжди яскраві емоції – посмішка, роздратування, навіть у кого буває може і гостре слівце вирватися.

– А хотілося б зробити якусь нову передачу чи взагалі проєкт якийсь різноплановий?

– Звичайно, хотілося б, але на це катастрофічно не вистачає часу.

– Інно Броніславівно, з професійним технічним забезпеченням навчилися працювати?

– Так. За ці роки навчилась не лише готувати сюжети, а й знімати і монтувати. Був такий період, коли чотири місяці довелося працювати без оператора. Скажу відверто, було дуже складно. Випуск новин двічі на тиждень. Уявіть, як самому себе знімати у студії. Камера на штативі, монітори всі повернуті до тебе, а в руках пульт. Як у приказці «сам собі режисер». І це у поєднанні з тим, що ти і журналіст, і ведуча, і перукар, і стиліст. Але я не скаржуся. То було давно.

– Які сюжети даються найлегше?

– Люблю працювати на позитив. Сьогодні у ЗМІ так багато криміналу і негативу. Це пригнічує. Краще висвітлювати приємні події, якісь досягнення людини чи колективу. Легко працювати з тими, в кого гарне почуття гумору. Або коли пізнаєш щось дійсно цікаве. Ніколи не забуду про standup (запис, коли журналіст працює у кадрі) у небі під час польоту на повітряній кулі, або у кабіні гвинтокрила над містом та ще й коли тобі дали можливість покермувати. Емоції незабутні.

– А що дається найважче?

– Трагічні події, важкі долі людей, особливо дітей. Все це пропускаєш через себе. Кажуть професія журналіста, як і лікаря, накладає свій відбиток і вчить абстрагуватися. Не правда. Принаймні, я так не можу.

– Говорячи про людей, які риси характеру для Вас в людині є найбільш неприйнятними?

– Пихатість, брехня і підлість. Натомість ціную відповідальність, чесність і професіоналізм. Останнє для мене взагалі відіграє ключову роль у житті. Вважаю, що професіоналізм має бути у всьому, за що берешся. Відповідальна і вимоглива сама та ціную такі риси і в інших людях. Ще маю таку рису характеру, яка не всім подобається – це принциповість і загострене почуття справедливості. Для мене це дуже важливо в житті. Хоча інколи від цього дуже потерпаю.

– Рішення в житті приймаєте легко?

– Не завжди. Але часто досить швидко. Так якось складається. 

– До Вас часто звертаються за порадою?

– Не скажу, що часто, але буває. Я намагаюся поставити себе на місце тієї людини і кажу, як би я вчинила у тій чи іншій ситуації. Проте кожен має право вибору в житті. 

– Близькі друзі для Вас – це...?

– Люди, які ніколи не зрадять. Кажуть, «друзі пізнаються в біді». І це не просто слова. Я це відчула на собі, коли довелось пройти через важкі випробування. Тоді крім донечки, чоловіка, мами та рідних мене підтримали друзі. Безмежно вдячна всім. І вдячна долі, що у тій ситуації чітко побачила хто є хто. 

– Інно Броніславівно, Ваша постійна зайнятість на роботі залишає мало часу на особисте життя. Як до цього ставиться чоловік?

– Насамперед він мене у всьому підтримує і розуміє специфіку моєї роботи. Частенько сам підкидає ідеї для майбутніх сюжетів. А моїм найбільшим порадником і критиком є донька. Я вже говорила, що журналістика – не просто професія, це стиль життя. Навіть під час відпустки кожну подію мимоволі пропускаєш через себе, аналізуєш і складаєш «пазли» як би про це розповіла глядачам. Попри все вдома намагаюся відволікатись від роботи. Справжнім релаксом є тварини. У нас двоє котів і собака породи «московська сторожова». 

– Відпочинок який Вам більше до вподоби?

– Я обожнюю подорожі і мистецтво. Люблю відвідувати музеї. Бачити наживо картини відомих художників чи роботи скульпторів, яким по кілька сотень років – це незабутні враження. Люблю відпочинок на морі, або на природі (головне, щоб не було бруду і чиста вода). А ще люблю дивитися на вогонь. Чоловік вдома збудував камін. Можливо тому моїм хобі є в’язання тихими зимовими вечорами біля вогнища. Мені подобається водити авто. Я водій з майже 20-річним стажем. 

– Ваші близькі і рідні знають Вас як гарну господиню. Ваша коронна страва – фарширована риба. Сама не раз її куштувала, тому можу точно сказати, що це шедевр. А є ще якісь страви, які можна назвати фірмовими?

– Віднедавна готую фаршировану курку. А ще люблю всіляку випічку. Найчастіше роблю її на сімейні свята. Хоча можу побалувати рідних і без особливого приводу. 

– Книги до рук часто берете, узагалі що любите читати?

– У дитинстві дуже любила Джека Лондона. Тепер із задоволенням читаю Ліну Костенко, Марію Матіос. Перечитала абсолютно всі книги Люко Дашвар. Прикро, що часу на читання замало.

– А які улюблені фільми?

– Подобається історична тематика, фільми засновані на реальних подіях, часом хочеться чогось про надсучасні технології. Загалом люблю дивитись пізнавальні програми. Коли готую на кухні, завжди вмикаю канал «Мега».

– А політичні ток-шоу? 

– Не скажу, що від них у захваті, але дивлюся. Швидше задля обізнаності, як того вимагає професія.

– Що б побажали колегам з нагоди професійного свята?

– Професійного зросту, невичерпної енергії, творчих ідей та втілення їх у життя.

– То якою ж можна назвати формулу успіху Інни Дорогої?

– Вчитися, вдосконалюватися і багато працювати! І не забувати, що життя залежить від того, як ти сприймаєш навколишній світ.


Теги: проект "Фантастична жінка", Інна Дорога

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.