Перейти на мобільну версію сайту


08.11.2019

ТВОРИТИ ДОБРО ЛЮДЯМ

підскоцькаВона надзвичайно енергійна й активна людина. Абсолютний лідер у всьому, цілеспрямована, працелюбна, при цьому любляча жінка, мама та бабуся. Ці слова стосуються ще однієї героїні нашого проекту «Фантастична жінка» – заступника голови ради ветеранів міста, голови комітету ветеранів праці та дітей війни, заслуженого працівника соціальної сфери України, депутата Хмельницької обласної ради чотирьох скликань, радника міського голови, начальника управління праці та соціального захисту населення міста Кам’янця-Подільського з 1987 до 2010 року, ректора Університету третього покоління, голови первинної ветеранської організації селища цукрового заводу Надії Підскоцької.

– Надіє Костянтинівно, Ви людина, яка весь час знаходиться в русі. Чи не важко постійно бути в тонусі і звідки черпаєте енергію?

– Так, я дійсно перебуваю в стані руху, скільки себе пам’ятаю. Завжди вважала, що сидячи на одному місці і не рухаючись вперед, ніколи і нічого не досягнеш. Можливо саме тому і вдалося чимало досягнути в житті. І взагалі постійна активність лише додає сил, а не забирає їх. А ще потрібно при цьому правильно і раціонально використовувати свій час. Тоді все вдасться.

– Але ж не все вдавалося зробити одразу?

– Ну, звичайно. Для цього потрібно постійно над собою працювати. Не здаватися і не зупинятися на половині шляху. В мене це ще з юності. Через те, що не поставила один розділовий знак у творі, я свого часу не отримала золоту медаль, хоча навчалася з першого класу лише на відмінно. Також пам’ятаю свої розчарування, коли з першого разу не вступила до вишу. Я хотіла навчатися на юриста в університеті ім.Т.Г.Шевченка в Києві, але мені не вистачило кількох балів і довелося повернутися додому. Там мені запропонували попрацювати піонервожатою. Тож мені здається, на сьогодні, що якби тоді все склалося по іншому, в мене було б зовсім інше життя. Ні, воно б теж було активним і насиченим, адже інакше бути не може. Але це було би все одно вже трішки інше життя. Працювати зі школярами було дуже цікаво, я навіть планувала вступати до педагогічного інституту. І я це зробила, але в останній момент перевагу надала не інституту, а харчовому технікуму.

– Надіє Костянтинівно, але педагогіка і харчова галузь, це зовсім різні речі, які полярно відрізняються одна від одної?

– Так, але в цьому випадку ключову роль зіграла дружба. Моя ліпша подружка Люда Ружицька після 8-го класу планувала вступати в харчовий технікум в Кам’янці-Подільському. Я ж була вже після 10 класу, плюс майже рік вже пропрацювала на посаді піонервожатої. Але ми з нею звикли бути завжди разом і солідарні у всьому, тож я не вагаючись поїхала. Хоча це було досить далеко. Я сама родом з Новоград-Волинського району Житомирської області, тож уявіть собі цю дистанцію. Але з подругою і бойовим настроєм ми приїхали в це місто, в якому я живу майже 50 років. Ми з нею вийшли тоді на вокзалі, нікого не знаємо, навіть куди приблизно йти, але, спитавши людей, таки дісталися до потрібного нам місця. Розумієте, була мета і впевненість у тому, що все вийде.

Та доля склалася так, що я вступила, а подруга – ні. Для мене це було неприпустимо. Я ж через неї поїхала вступати і тут така ситуація. Було дуже неприємно на душі, але ми з нею таки знайшли вихід із ситуації. В одному з технікумів був недобір, і вона подала туди документи. Головне, щоб разом. Так я і залишилася вчитися, жити і працювати в Кам’янці-Подільському. 

Першою моєю роботою стала хлібопекарня і кондитерська справа, про що я зовсім не шкодую. Разом з тим паралельно розвивалася і моя політична кар’єра. Так як я була найстарша в групі, мене обрали комсоргом групи. Це вважалося дуже престижно, тож аби довести свою кваліфікованість, довелося потрудитися. Але мені то все було дуже цікаво. Ми робили різні проекти, займалися шефством над дитячим садочком, життя било ключем як то кажуть. Ось, до прикладу, ми тоді створили спеціальний альбом з інформацією про людей, які в місті мали орден Леніна. Їх на той момент було 18 осіб. Здається, що це небагато, але ми доклали титанічних зусиль у цьому напрямку. А головне – ми людям залишили згадку. Я, між іншим, була єдиною, кого приймали будучи студентом у члени партії. Для мене і моїх батьків це було важливо.

– Батьки взагалі як ставилися до Вашого навчання та в подальшому кар’єр­ного росту?

– З розумінням і повагою. Я виросла в глибоко інтелігентній родині. Моя мама була завідувачем дитячого садочка, батько працював на меблевій фабриці, а раніше займався будівництвом мостів. Сам він був корінним москвичем, грав на семи музичних інструментах, а з мамою познайомився в 1944 році в госпіталі. Дід взагалі був офіцером царської армії. Так що історія мого роду дуже глибока і насичена різними подіями. Я нею пишаюся. Як і батьки пишалися потім мною. А ще я завжди любила волю. 

– Надіє Костянтинівно, а як же складалося Ваше особисте життя?

– У мене все було разом: і навчання, і громадська діяльність, і особисте. Справа в тому, що мій чоловік працював у цьому технікумі лаборантом. У 1973 році ми одружилися, а в 1974-му я народила першу дитину, сина Олега. Якраз тоді закінчувала технікум і все було на купі. Олег був ще зовсім крихітним, йому було лише 9 місяців, коли мені подзвонив мій, як то кажуть, «хрещений батько» по роботі Володимир Миколайович Новак і запропонував роботу. І запропонував так, що відмовитися мені не було як. Я дуже з повагою ставилася до цієї людини і тому не відмовила. Відвезла сина до мами і приступила до своїх службових обов’язків. Так я стала завідувачем сектору обліку комітету комсомолу технікуму харчової промисловості. А вже далі життя, особливо громадське, закрутилося виром, а в політичному аспекті й поготів. Тоді ж час був непростий, але все вдавалося. Я встигала і роботу свою досконало робити, і дітей виховувати, адже в 1982 році в мене народилася донька Тетяна. Саме в ці роки я працювала аж до 1985 року начальником сектору обліку та фінансів Кам'янець-Подільського міськкому ЛКСМУ. І з цього ж 1985 року доля мене звела з поняттям соціального захисту і розпочиналося воно із заступника завідувача відділу соціального забезпечення виконкому Кам'янець-Подільської міської ради. На той час відділ займався лише нарахуванням пенсій. Це вже зараз спектр надання послуг розширився, поутворювалися нові управління, відкрилися центри, а тоді соціальне забезпечення несло в собі досить звужене поняття. Але при цьому роботи вистачало. 

Паралельно з роботою також заочно навчалася в Кам'янець-Подільському сільськогосподарському інституті (нині ПДАТУ – Подільський державний аграрно-технічний університет) за спеціальністю «Економіст з бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності».

– Скільки років Ви присвятили соціальному захисту населення?

– 25. І вважаю цей період у моєму житті найбільш продуктивним.

– Надіє Костянтинівно, не буде помилкою, якщо я скажу, що не лише для Вас він був найбільш продуктивним, але й для всього міста в цілому? Як Вам це вдавалося? Ви ж потрапили свого часу на керівну посаду в соціальному захисті в період безгрошів’я, але при цьому вдавалося фактично вибити 11 млн грн з Державного бюджету на соціальний захист. Це тоді, коли навіть на заробітні плати людям не вистачало не лише в місті, але й обласному центрі. Ви працювали за принципом: хто стукає, тому відчиняють?

– Можливо й так. Одне скажу впевнено: я звикла добиватися свого. Неважливо, яким чином і в які двері мені потрібно стукати. Але зате в мене з’явилося дуже багато знайомих і друзів у різних міністерствах, що в майбутньому і дало можливість залучати в розвиток соціального захисту міста бюджетні кошти. Я вважаю це одним із пріоритетних напрямків моєї роботи.

– Працювати з людьми похилого віку та й взагалі знедоленими, одинокими, не зовсім просто. У Вас це зав­жди виходило. Які якості повинна мати людина, щоб так просто займатися, при цьому ефективно й результативно, своєю роботою?

– Потрібно в першу чергу любити цих людей, поважати їх, прислухатися до їхньої думки, бути їм мамою, другом і психологом. Завжди пам’ятати про тих, хто поряд із вами – про хворих, одиноких, немічних. Подайте їм руку допомоги, зігрійте гарним словом і доброю справою, запаліть у їхніх душах світло надії на краще майбутнє.

І мені це вдавалося, тому що я з дитинства любила літніх людей. Починаючи від бабусі, закінчуючи сусідами. Може в той час і було закладено в мені моє покликання.

– Надіє Костянтинівно, це правда, що Ви єдина в Кам'янці-Подільському, кому присвоєно високе і почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України»?

– Мова не про звання. Головне, що ти за собою залишаєш. За час моєї діяльності було безліч соціальних проектів, таких як, наприклад, «Сучасні госпітальні палати», допомога інвалідам. З 1987 року я організовувала оранку землі, а в 2002 році її вже було 85 га. Малозахищені люди могли садити городи і підтримувати себе матеріально. Була організована співпраця з 32 громадськими організаціями. Перераховувати можна довго. От що було і залишається для мене важливим і до сьогодні.

– Знаючи Вашу активність, не можу не запитати про Університет третього покоління, у якому Ви є ректором. Що він має на меті?

– Насамперед, це створення умов та сприяння всебічному розвитку людей поважного віку та надання допомоги цій категорії людей в адаптації до сучасних умов життя шляхом оволодіння новими знаннями. Адже це найбільш вразлива категорія.

– Ваша родина розділяє такий активний спосіб життя, який Ви ведете?

– Так, завжди розділяла. Вони знали для чого і заради чого я це роблю. Підтримували і підтримують мене й надалі. Я ще багато чого планую зробити. І взагалі я б цього всього не досягла, якби не моя родина, моя сім’я і не мої вірні та хороші друзі. Саме вони були і залишаються джерелом моєї енергії. Адже дуже прикро, коли в друзях розчаровуєшся.

– Що в людях не любите?

– Підступність і улесливість. Ці риси помічаю в людях завжди.

– Надіє Костянтинівно, проводити вільний час намагаєтеся як?

– Вишиваю, в’яжу, люблю класичну музику, оперету, гарні українські пісні.

– І наостанок, яка все ж таки формула успіху Надії Підскоцької?

– Творити добро людям!


Теги: проект "Фантастична жінка", Надія Підскоцька

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.