Перейти на мобільну версію сайту


05.04.2019

РИНКУ ЗЕМЛІ БУТИ. АЛЕ НЕ В ХАОСІ

гайХто цікавиться аграрним життям в Україні, знає про існування Всеукраїнської аграрної ради, яку очолює Андрій Дикун. На сьогодні вона об'єднує більше 400 сільськогосподарських підприємств, загальний земельний банк яких нараховує близько мільйона гектарів. Хмельниччину у ВАР представляє близько 60 підприємств, три з яких з Кам'янець-Подільського району – ПП «Калинський ключ», ПП «Деметра-2010», ПП «Авант-Агро».

На базі ВАР створено Перший український сільськогосподарський кооператив (ПУСК), серед 34 засновників якого є і ПП «Калинський ключ», яким керує відомий на Кам'янеччині аграрій Ігор Гай. Також Ігор Віталійович представляє Хмельниччини у правлінні Всеукраїнської аграрної ради.

ВАР і ПУСК не лише об'єднують аграріїв зі всієї України, а й допомагають їм вирішувати чимало поточних питань професійної галузі. Серед них трейд зернових та мінеральних добрив, юридичні та консультаційні послуги, і звичайно ж, обмін досвідом, у тому числі закордонним. Так, нещодавно делегація аграріїв ВАР повернулася з Прибалтики. Під час відвідин Латвії, Литви та Естонії українські сільгоспвиробники мали можливість ознайомитися з діяльністю тамтешніх аграріїв, дізнатися, як у них працює ринок землі і чого чекати в майбутньому українцям, побачили, що принесла реформа децентралізації і зрозуміли, яке усвідомлення дало можливість прибалтіцями стати європейцями. 

Отриманим досвідом ВАРівці планують поділитися з колегами-аграріями 10 квітня під час проведення Всеукраїнського земельного форуму, на який зокрема і запрошені кандидати у президенти, аби почути їхнє бачення розвитку аграрного сектора в Україні.

Враженнями від поїздки з журналістами «КЛЮЧА» поділився Ігор Гай.

– Передумовами до поїздки в країни Прибалтики для обміну досвідом слугували декілька чинників, – розповідає Ігор Віталійович. – По-перше, про ринок землі в Україні говорять не один рік. І аграрії, і власники земельних наділів до нього щороку готуються. Поки що маємо мораторій на продаж землі, адже багато стратегічних моментів по цьому питанню є неузгодженими. 9 лютого члени правління Всеукраїнської аграрної ради мали зустріч з представниками Світового банку, групою радників від ЄБРР, під час якої обговорювалося питання відкриття ринку землі. Цей факт уже беззаперечний, хочемо ми цього чи ні. Тож, аби бути готовими до майбутніх викликів, члени правління ВАР прийняли рішення побувати в країнах Прибалтики, де ринок землі працює з початку 90-их років, та перейняти їхній досвід у цьому напрямку.

20 делегатів ВАРу з різних областей України відвідали Литву, Естонію і Латвію. Ми мали зустріч в Литовському сеймі з колишнім міністром сільського господарства за правління якого фактично і проводилася земельна реформа. Сьогодні він депутат сейму і заступник голови земельного комітету. Також була зустріч зі схожою організацією як Всеукраїнська аграрна рада у Литві. Ми мали можливість подивитися, як працює їхня структура, на якому рівні надають членам їхньої аграрної академії юридичні, консалтингові та агрономічні послуги. Щось із запозиченого досвіду обов'язково впровадимо у нас – і у ВАР, і в «Асоціації сільгоспвиробників Поділля». Крім того, у Литві ми мали зустріч із найбільшим дилером сільгосптехніки «John Deere», там досить популярною є система лізингу, про яку розповім трохи згодом. Незабутні враження залишила Естонія, де ми мали можливість дізнатися, як в країні впроваджувалася реформа децентралізації. Та найголовнішою темою, звичайно ж, було відкриття майбутнього ринку землі.

– Отож, як ця система працює в країнах Прибалтики?

– Уся земля в цих країнах продається через аукціони, сьогодні 98% земель знаходяться в приватній власності. Узагалі, коли розпочиналася реформа на початку 90-их, вартість одного гектара на той час оцінювалася в близько 50 євро. Сьогодні ця сума коливається в межах 3-10 тис. євро. Поясню, чому такий великий розрив.

Європейські фермери мають прямі й непрямі дотації з Євросоюзу. Якщо, наприклад, орендна плата за гектар складає 120-140 євро, то прямі дотації від Євросоюзу нараховуються в межах 160-200 євро на гектар. Є ще непрямі дотації у вигляді компенсації вартості техніки, дотації на молоко, дизпаливо тощо. Крім того, в Європі ефективна ставка кредитування – від 0,5 до 4%, і порівняйте нашу в 20-22%.

Якщо у нас держава на рівні 40% відшкодовує вартість вітчизняної і лише причіпної техніки, то європейці мають можливість не тільки придбати будь-яку якісну техніку за нижчою кредитною ставкою, а й взяти її в лізинг. Навіщо витрачати шалені гроші на купівлю трактора чи комбайна, якщо його можна орендувати, а вільні кошти витратити на розвиток підприємства. Нині вже й багато наших аграріїв працюють за таким принципом. Але все ж таки, ми не маємо такої державної підтримки яка є у Європі.

Відтак, вартість землі в Європі і в прибалтійських країнах зокрема залежить від системи дотацій. Чим більша дотація, тим більша вартість землі. Краща може коштувати і 10 тисяч євро за гектар, гірша – три тисячі, але через систему дотацій ціна вирівнюється.

Роз'яснюю для популістів, які кричать, що наша земля коштує ледве не 25 тис. доларів за гектар: про таку суму можна говорити лише тоді, коли працює система дотацій. Від того, скільки держава допомагає, залежить вартість землі.

Не буде сьогодні, приміром, у Нідерландах дотації 800 євро на гектар і 1000 – на корову, то й не буде такою високою вартість землі, бо її не буде сенсу купувати. Ринкова економіка не дозволить купувати землю за такою ціною.

Питаємося, скільки вони заробляють. Так саме, як і ми – 200-250 євро на гектарі. При цьому, не забуваємо, що вони мають систему дотацій, а ми, на жаль, ні. Та й податкове навантаження у нас зовсім інше. Що й казати, в ручному режимі економіки, як у нас, коли Уряд защораз кладе під новорічну ялинку якісь сюрпризи для аграріїв, передбачити всі ризики набагато складніше. Прибалти в аграрному секторі працюють простіше – в них є чіткі правила гри, дотримуючись яких можна хоч щось спланувати в житті.

У Прибалтиці середнє аграрне підприємство має 100-300, максимум 500 га, у нас середні – це від 500 до 2500 га. У них фермерське господарство – це коли фермер сам працює на тракторі, а з такою технікою і на таких умовах, як там, це цілком можливо. Для них це норма. При цьому кількість найнятих осіб мінімальна, адже ключову роль відіграє зарплата.

Рівень впровадження ІТ-технологій такий же, як у нас – карта полів, система паралельного водіння, точного землеробства тощо. Вони працюють у повазі, бачать кінцевий більш-менш прогнозований результат, зі сталими прибутками. Рівень врожайності у нас вищий, але там є стабільність.

– Вивчивши, як у Прибалтиці втілювався в життя ринок землі, можете виділити кілька основних нюансів і розповісти Ваше бачення, якою має бути ця реформа в нас?

– Перше, що нам сказали прибалтійські колеги – це не поспішайте впроваджувати ринок землі в країні. І якби була можливість вплинути на ситуацію, то я, звичайно ж, віддав перевагу ринку землі, але не в сьогоднішніх умовах. Поясню, чому. Зараз ми маємо не до кінця зроблений кадастр, у нас не ідентифікована вся земля, не зроблена до кінця нормативно-грошова оцінка, земельні ділянки накладаються одна на одну. Якщо це не відрегулювати, матимемо хаос, у якому хтось обов'язково нагріє руки.

По-друге, в жодному випадку не можна відкривати ринок для юридичних осіб, лише для фізичних. Прибалти спочатку запровадили ринок для юридичних, а через кілька років, навіть при їхньому низькому рівні корупції та прозорій судовій системі, не знали, де чия земля. Тому сьогодні там можуть купувати землю лише з аукціону фізичні особи і не більше ніж 500 га на особу. Але при цьому в них є бонуси. Наприклад, якщо маєш одну корову, дозволено купити ще один гектар. Таким чином розвивається тваринницька галузь. Якщо продаєш корову, втрачаєш право на землю, повинен відпродати її державі.

Також, на мою думку, у разі відкриття ринку землі, право купувати землю повинні мати лише громадяни України, які прожили в країні не менше 10 років і дійсно мають намір займатися сільським господарством, а не роблять це з метою перепродати і на цьому заробити. Ті, хто перепродають, повинні обов'язково сплачувати відповідний податок, щоб це було стимулом не продавати, а працювати біля землі.

– Ігоре Віталійовичу, у разі відкриття ринку землі в Україні, як селянам діяти, щоб не бути ошуканими, чи варто одразу продавати землю, чи краще почекати?

– Це, звичайно ж, справа індивідуальна. Але краще почекати, адже в хаосі може статися що завгодно. Дослідження, які проводилися, показали, що лише 8-10% громадян готові одразу продати землю. Моя порада, не поспішайте. На першому етапі не буде великої ціни. Нагадаю, коли в Литві відкривали ринок, ціна була 50 євро за гектар.

Але ніхто не знає, яким буде законодавство, тож наразі в нашій країні, коли, не будемо цього приховувати, існує тіньовий ринок продажу землі, більше ризикує той, хто купляє, аніж той, хто продає. Зрозуміло, що люди дійшли вже до такої межі бідності, що готові продавати за 1000 доларів гектар, але чи варто це робити? Кожен висновки має зробити сам.

– В Україні гальмування з відкриттям ринку землі пов'язане також із рейдерством. Як Ви вже зазначали, є висока ймовірність появи охочих купити землю, аби згодом її перепродати за завищеними цінами, і аж ніяк не для ведення сільського господарства. Чи зіштовхувалися європейці з таким явищем і як від нього захищалися?

– Вони не розуміють такого поняття, як рейдерство. У них такого не було апріорі. І це при тому, що вони можуть надавати землю в оренду не реєструючись у державному реєстрі, а маючи лише письмові договори, укладені між орендарем і орендодавцем.

У них інша система ведення господарства, а головне – інша ментальність. Сьогодні ми сплачуємо всі податки, і за власника земельного паю в тому числі. У них такого немає. Податок платить і той, хто надав землю в оренду. Це, як мінімум, дає відчуття якоїсь соціальної відповідальності.

– Окрім земельної реформи, Вам ще вдалося побачити, як пройшла реформа децентралізації, зокрема в Естонії. Поділіться враженнями, чому прибалтам так швидко вдалося провести об'єднання і чи був реальний супротив чиновників на місцях, як у нас?

– Так, у Прибалтиці в 2000-их роках пройшла реформа децентралізації, вони, як і ми, укрупнювалися, відповідно до вимог Євросоюзу. Ми були в одній із ОТГ, подібній до нашої Гуменецької.

Зауважу, що в Естонії нас зустрічав тричі міністр – двічі сільського господарства, і фінансів, а нині він депутат Європарламенту. У нього зараз п'ять корів і 50 га землі. В Естонії ще менше сільськогосподарської землі, орендна плата нижча, і вони зараз добиваються системи вирівнювання дотацій, адже в інших країнах Євросоюзу вона дещо вища і сягає до 400 євро.

Повертаючись до децентралізації, то однією з головних вимог об'єднання була швидкість проведення реформи. У них цей процес був не добровільний, а добровільно-примусовий, відтак від прийнятого рішення до завершення процесу пройшло 1,5 роки. Було багато супротивників реформи, особливо серед колишніх сільських голів, які не хотіли втрачати робоче місце. У країні прийняли постанову, за якою ті голови, які відмовилися від посади, або їх не вибрали вдруге, отримували разово річну зарплату. Багато хто погодився, і процес пішов швидко. Там ніхто за крісла не тримався.

Було багато моментів, зокрема, де брати фінанси і на що їх витрачати. Вирішили: давайте зробимо децентралізацію, а з грошима розберемося потім. У нас такий би варіант не пройшов. Ми вже п'ятий рік товчемося над тим, що можна було би завершити за рік.

Волость, у якій ми побували, складається з п'яти колишніх, грубо кажучи, сільських рад. Там проживає 21,5 тисяч населення. Власних надходжень мають 35 млн євро плюс 25 млн євро дає їм Євросоюз на розвиток. Перших три роки після об'єднання школи там не закривали, вивчаючи доцільність.

На утриманні сільського бюджету знаходяться місцеві дороги, вчителі молодшої школи і медики первинки. Комунальне підприємство займається лише подачею води і виведенням стоків. Решта послуг, наприклад, вивезення сміття, освітлення, ремонт доріг, муніципальна поліція того проплачують через тендери спеціалізованим компаніям. Навіщо купувати пожежну машину чи вишку, щоб замінити лампочку на електроопорі, утримувати штат і бухгалтерію, якщо можна ці послуги замовити, а решту грошей спрямувати на розвиток громади? Усе прозоро і чесно. Аграрій сплатив податки і працює над розвитком бізнесу, а не тягне на плечах все село по соціальній угоді. Добробутом у селі займається керівник ОТГ, якого для цих потреб і вибрали люди.

– Ігоре Віталійовичу, підсумовуючи враження від поїздки, чим найбільше запам'яталася кожна із країн?

– Найбільше вразило, що їхня ментальність точно не радянська. І державні діячі, і представники місцевого самоврядування озвучували тезу про окупацію Росії з 1940 р. до 1991 р. Дивно, але в нас про це ніхто ніколи не говорив і головне так це сусідство не сприймав. Естонія – найбагатша серед трьох держав і найбільш проєвропейська за архітектурою. В усіх країнах другою мовою є англійська, російську знає малий відсоток населення.

Усе, що ми побачили, може бути і в нас, якщо ми змінимо мислення в головах. У нас є досвідчені розумні люди. Є гроші, але треба перестати їх красти. Має бути справедливість і прозорість, а не подвійні стандарти. Вони не такі багаті, як ми, але їхнє багатство в простоті і спілкуванні. Сподіваюся, і ми це матимемо.


Теги: ринок землі, Ігор Гай

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.