Перейти на мобільну версію сайту


22.11.2019

РОБИТИ ТЕ, ЩО ЛЮБИШ. ЛЮБИТИ ТЕ, ЩО РОБИШ

олійникВона ніколи не зупиняється на досягнутому, не боїться починати щось з самого початку, енергійна і запальна, активна і креативна, відповідальна у всьому, за що береться. Гарна, розумна, чутлива, ніжна мама й любляча донька. Ці слова адресовані ще одній героїні нашого проекту «Фантастична жінка» – сільському голові Жванецької об’єднаної територіальної громади Тетяні Криворучко.

– Тетяно Володимирівно, на сьогоднішній день поняття жінка при владі ні в кого не викликає здивування. Хоча при цьому загальний сегмент патріархального укладу в нашому житті ще присутній. Наскільки важко жінці, яка обіймає керівну посаду, чогось досягати в житті? Адже все одно відмінність між жінка-керівник і чоловік-керівник є, хто б там що не говорив.

– Найперше, до всього потрібно ставитися відповідально. За що б ти не брався. Якщо взявся за якусь роботу, то маєш виконати її на сто відсотків, може ще й з хвостиком. Якщо людина сумнівається в тому, за що взялася, то апріорі в більшості випадків вона не побачить очікуваного результату. Не потрібно сумніватися ні в собі, ні у своїх силах, ні в людях, з якими ти працюєш.

Вже тут, у мене були такі випадки, коли мені говорили: «Не роби, не берися, з того нічого не вийде!». Але я завжди відчуваю, що в моїх силах і компетентності що зробити, а що ні. Я знала, яку відповідальність на себе беру, обіймаючи цю посаду, тому і рівень відповідальності в мене відповідний, насамперед перед тими, хто мене обрав і довірив мені свій голос. А ще все потрібно робити по закону. За довгі роки в державній службі і от уже кілька років в органах місцевого самоврядування я про це можу абсолютно впевнено сказати.

– Керівну роботу в Кам’янець-Подільському районі Ви починали з посади голови Рудської сільської ради. З якими труднощами найперше довелося зіштовхнутися на початку і чи вдалося тоді реалізувати все задумане?

– Насамперед слід сказати, що в сільську раду я вже прийшла з досвідом роботи керівника. Якби цього не було, то не знаю, чи погодилася б працювати в такій установі. Звичайно, труднощі деякі були, тому що робота в органах місцевого самоврядування для мене була нова. І це було поняття принципу. 

Вибори відбулися, мене обрали сільським головою вже за другою спробою. Якби не перша поразка, можливо, я б не балотувалася вдруге. Хоча вважаю, що програвати теж треба вміти. Та я знала думку людей, моїх земляків. І якби вони не говорили мені тоді йти, я б не пішла. Відчула тоді й те, що не всі мене чекали на цій посаді, особливо коли бухгалтер сільської ради звільнився з роботи напередодні нового року 29 грудня. Уявляєте, люди без заробітної платні, рахунки сільської ради не закриті, всі готуються до свят, а в нас повний апокаліпсис.

Я не розгубилася, не дзвонила цій людині жодного разу. Цілий день їздила від казначейства до фінансового управління району, досвід роботи з бухгалтерським обліком та водійський стаж були, і всі проблеми вирішила. Просто тоді я вкотре зрозуміла, що керівна посада вимагає знати й орієнтуватися у всьому. Так загалом і було. Перших чотири місяці я вивчала все від «А» до «Я» що стосується місцевого самоврядування, а вже в травні ми запрацювали на повну потужність без жодних збоїв.

– Тетяно Володимирівно, чи відчули Ви якісь зміни в роботі, обійнявши посаду голови Жванецької ОТГ?

– Ні, просто збільшилася кількість людей, за яких відповідаєш. З’явилися нові проекти, які можна реалізувати вже в громаді, розширилося коло потенційних інвесторів. Ми з ними спілкуємося, намагаємося залучати до розвитку сільської ради. Хочеться аби все, що ми робимо, приносило користь. Бувають і неприємні ситуації, коли після колишнього керівництва однієї з сільських рад ми могли залишитися на рік взагалі без фінансування. Але наполегливість і впевненість у тому, що ми виграємо, дала свій результат. Розумію я й те, які надії покладають на мене люди, які мене обрали. Тому намагаюся працювати так, аби не допускати помилок.

– А взагалі Ви коли-небудь думали про те, з якою кількістю людей Вам колись доведеться працювати?

– Таке задумати чи припустити неможливо. У школі я взагалі мріяла бути юристом. І, думаю, якби я мала можливість вступити і здобути цю професію, я б стала гарним спеціалістом. Кажу так, тому що щодня доводиться захищати інтереси громади. А це майже одне й те саме. 

Натомість першою моєї освітою стало сільське господарство, а саме агрономія. Після 9-го класу вступила в сільськогосподарський технікум на цей факультет, а потім продовжила навчання вже в сільськогосподарському інституті. Мені подобалася професія, яку я обрала. За цим фахом працювала не один рік після завершення вишу.

– Тетяно Володимирівно, а чому саме «Агрономія»?

– Любов до землі в мене була завжди. З 6-річного віку я сапала буряки в рідному с.Цвіклівці в колгоспі, де мама була ланковою. Пригадую, як приходила зі школи, прасувала хустинку, в’язала її на голові і йшла на поле. Для мене важливо було навіть там виглядати на всі сто. З дитинства мене вчили не лінуватися і допомагати у всьому, тому я не цураюся будь-якої роботи.

Після інституту разом зі своїм першим чоловіком працювали в м.Теофіполь і Теофіпольському районі. Він був головою колгоспу, а я працювала в нього агрономом. Ми були молоді, горіли роботою, хотіли від життя все і відразу. На початку нашого сімейного життя ми дуже хотіли машину. Аби її придбати, тримали 4 бики, 10 свиней і гектар городу. Ви хоч уявляєте, скільки треба часу й енергії, щоб це все обійти і при цьому ходити на роботу. Але ми справлялися, бо мали мету. За рік ми своєї мрії досягли. Так було загалом у всьому, але як пораду можу сказати одне – чоловік і жінка в одній установі працювати не мають. Це руйнує стосунки. Тож і наш шлюб дав тріщини, хоча на той час я почала працювати вже в іншій установі. У моєму житті з’явилося поняття «державна робота». 

У 2000 році я прийшла спеціалістом ІІ категорії Олійницької сільської ради Теофіпольського району Хмельницької області. Займалася веденням документації, іншими схожими питаннями. Набиралася можна сказати досвіду для майбутньої роботи. А з 2001 року, коли соціальний захист почав працювати окремо від пенсійного фонду, стала спеціалістом ІІ категорії відділу субсидій управління праці та соціального захисту населення Теофіпольської райдержадміністрації. Взагалі все, що стосується соціального захисту, мені близьке. Тому що довелося працювати у всіх відділах цього управління. 2004-2005 рр. – спеціаліст ІІ категорії відділу адресних допомог та субсидій управління праці та соціального захисту населення, 2005-2006 рр. – головний спеціаліст – експерт з умов праці відділу з питань праці та соціально-трудових відносин, 2006-2007 рр. – начальник відділу адресних допомог та субсидій там же. У 2007 році мене призначили начальником відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Теофіпольської райдержадміністрації. Але там мене вистачило лише на один рік. Це не моє. Я не звикла до рутинної роботи, звикла до постійного спілкування, до великої кількості людей, до постійного руху. Тож у 2008 році з перервою на декретну відпустку повернулася вже заступником у своє рідне управління праці і соціального захисту населення, де і працювала до 2015 року.

– Тетяно Володимирівно, Ваш другий чоловік працював і проживав у м.Кам’я­нець-Подільський, Ви жили в м.Теофіполь. Не сумували один за одним?

– По всякому було. Але ми намагалися, навіть у силу своєї зайнятості приділяти максимум часу один одному. Їздили через тиждень він до мене, я – до нього. Він у мене був дуже доброю порядною людиною. На жаль, його зараз немає разом з нами.

– Ви залишилися одна з маленькою дитиною на руках. Сину Сашкові тоді було лише 4 роки. Хто для Вас на той час був найбільшою підтримкою?

– Батьки, брат Олександр. З ним, до речі, ми в дитинстві часто сварилися, інколи могли і за чуба потягти одне одного. Ну, як усі діти. Але коли підросли, стали найкращими й найріднішими друзями. Він для мене був і залишається ідеальним чоловіком. Так як і батько, якого вважаю найдобрішою людиною на землі. Вони мені як тоді, так і зараз допомагають у всьому.

Через постійну зайнятість не завжди вдається проводити час так, як я хочу, особливо це стосується спілкування з сином. Тут мене виручає брат, його дружина і батьки звісно. Але є те, що не змінюється вже років десять. Кожної неділі ми збираємося усі на обід за круглим столом, ділимося своїми проблемами, радимося, обговорюємо плани на тиждень. Ця традиція порушується лише за умови, коли хтось у відрядженні чи відпустці. Тоді ми кажемо, що в нас неділі не було. Мені приємно готувати для своїх. Встаю зранку і думаю, чим почастувати своїх рідненьких. Взагалі кулінарія – це моє хоббі. Люблю готувати м’ясо і рибу, маю фірмовий рецепт качки з яблуками.

– Тетяно Володимирівно, не секрет, що багато-хто Вас знає як гарну майстриню, саме майстриню випічки. Яким чином прийшло до Вас це захоплення?

– Сину Сашкові тоді був один рік. Я за характером дуже непосидюча людина, весь час люблю проводити в русі, а не сидіти вдома. Готувати любила завжди і тут мені спало на думку почати займатися випічкою. Спочатку пробувала для себе, а потім це переросло в бізнес. Завдяки йому я побудувала свій будинок. Пам’ятаю своє перше замовлення. Замовили торт на 3 кг, а в мене він вийшов на 6 кг. Я на той час ще не вміла робити правильні розрахунки, бо тільки починала. І вийшло так як вийшло. Звичайно, я взяла гроші за 3 кг, бо маю одну ваду – мені незручно озвучувати суму замовлення. Така й залишилася до сьогодні. Щодо випічки, то багато чого можу розказати і показати тим, хто починає це робити. З нуля ліпила машинки, м’ячики, тварини різні. Був у мене такий один випадок, коли замовили торт чоловіку, якому виповнювалося 60 років. Він був затятим гравцем в більярд і левом за знаком гороскопу. Його дружина хотіла щось цікаве, і ми разом придумали, що торт буде у вигляді більярдного столу, на якому грає лев. Ну, і награлася я тоді. Але коли бачиш результат, забуваєш про все. Навіть, коли руки німіють від болю. Так було під час одного замовлення на весілля. Я робила великі солодкі корзинки і оздоблювала їх кремом. Його тиснути було дуже важко, але я вперто робила до кінця замовлення. Пила знеболюючі і робила далі. Звикла все доводити до кінця.

– Судячи з цього можна сказати, що ви дуже витривала людина. Що дає Вам сили рухатися вперед?

– Ще зі школи я звикла працювати над собою. Вчилася на відмінно і завжди була у всьому лідером, хоча й неформальним. Так саме було в технікумі та інституті. Не любила людей повільних, хоча з роками почала зважати на те, що темперамент у всіх різний. А ще в студентські роки я активно займалася легкою атлетикою. Це був біг на довгій дистанції – 5 км. Він вимагає витривалості. Це мене і загартувало в свій час, навчило йти до фінішу, незважаючи на велику кількість перешкод.

– Тетяно Володимирівно, можна сказати, що у Вашому житті кожний фініш – це по суті старт?

– Так, я звикла, що доводиться в житті починати з нуля як в особистому, так і в професії.

– Щодо особистого життя. На сьогоднішній день можна сказати, що Ви не одна?

– Так, зараз у мене є людина, яка мені дуже близька і дорога. У нього склалися прекрасні стосунки з моїм сином, в них багато спільного. І мені це надзвичайно приємно. Син займається футболом, і це одне з їхніх спільних захоплень.

– Тетяно Володимирівно, коли Ви маєте вільний час, як проводите його з сином?

– Влітку любимо їздити з ним і з племінником на гірських велосипедах і багато плаваємо. Взимку переважно проводимо пасивний спосіб відпочинку.

– Що в житті хотіли би ще опанувати?

– Вивчити іноземну мову та відкрити власний заклад харчування.

– Ваш улюблений колір?

– Червоний. Це колір лідера. Я така була і такою залишуся.

– Що найбільше не любите в людях?

– Коли заважають працювати.

– Ваша рушійна сила в житті?

– Мій син, він для мене все. Це сенс мого життя і стимул у всьому рухатися вперед.

– Тож яка формула успіху Тетяни Криворучко?

– Робити те, що любиш. Любити те, що робиш!


Теги: проект "Фантастична жінка", Тетяна Криворучко

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.