Перейти на мобільну версію сайту


13.12.2019

НІКОЛИ НЕ СТОЯТИ НА МІСЦІ

БАБІЙКомпанійська, весела, життєрадісна, трудолюбива і впевнена у всьому, що робить і чого прагне в житті. Відверта і щира у спілкуванні як зі своїми працівниками, так і зі своїми дітьми. Терпіти не може брехні та підлабузництва. Така вона, ще одна героїня нашого проекту «Фантастична жінка» – директорка ТОВ «Агро-Слава 2017», кандидат сільськогосподарських наук Ярослава Бабій.

– Ярославо Василівно, чому свого часу з-поміж різних напрямків сільського господарства Ви вибрали саме агрономію і з чого все, будемо так казати, починалося? 

– Напевне, значну роль зіграло те, що я родом із села. Тому з дитинства прищепилася любов до землі, до праці. І мої батьки тоді вирішили, що я маю стати агрономом. Це зараз переважно діти вирішують, ким стати. А на той час ключове слово було за батьками. Хоча про роботу в сільському господарстві я думала ще зі школи. Коли вступила в сільськогосподарський технікум після 9-го класу, зрозуміла, що нічого не знаю. Навіть хотіла залишити все. У той момент подумала, що як закінчу і прийду на роботу, буду робити щось не так, маю на увазі некваліфіковано, то мене виженуть. Буде потім соромно і мені, і моїм батькам. Але я вперта за характером і, коли почалися спецдисципліни, захопилася навчальним процесом. До сьогоднішнього дня не шкодую, що обрала саме агрономію.

Я займаюся справою свого життя, яка мені в першу чергу приносить абсолютне задоволення. Люблю дивитися, як рослини ростуть, це ж живі організми, як вони розвиваються, які добрива їм потрібні, щоб вони не хворіли. А для цього потрібно дуже добре знати, що саме їм необхідно. Узагалі про рослини можна багато чого розповідати. Це ціла інституція, яку потрібно доглядати і берегти. А коли ти це ще робиш з любов’ю в серці, то тим більше отримуєш задоволення. 

Після закінчення технікуму відразу пішла працювати в колгосп ім.Шевченка в с.Ходоровці. 18 червня в мене був випуск, а вже через місяць разом з іншим працівниками молотила горох. Починала з помічника бригадира рільничої бригади, тому що сам бригадир пішов у відпустку, а людям треба було якимось чином платити заробітну плату. То ж з цього в мене і починалася будемо говорити кар’єра у сільському господарстві. Пригадую, що тоді грошима були мільйони, то поки я рахувала людям зарплату, то біля мене вдома плакали всі – і мама, і батько. Агрономія почалася трошки пізніше.

– Цікаво було вже на практиці, а не в теорії працювати за фахом?

– Так, звичайно. Пам’ятаю, як перший раз у місто везла на аналізи насіння в інспекцію. Було дуже цікаво, навіть якось незвично, але потроху почала звикати до своєї роботи, де і пропрацювала за спеціальністю вісім років. Довелося щось змінювати тоді, коли виникли певні проблеми зі здоров’ям. Агрономом працювати вже не було фізичної можливості, тож вирішила займатися наукою та викладацькою діяльністю.

– Ярославо Василівно, з своїм чоловіком Володимиром, на жаль, якого зараз вже немає, Ви теж познайомилися на роботі?

– Так. Спочатку він працював трактористом, а вже потім так як і я почав працювати агрономом. Коли я з ним вперше познайомилася, то, чесно кажучи, не дуже його і запам’ятала, а от він сказав, що закохався в мене з першого погляду. Тоді якраз ми проводили весняне підживлення на полі, було тепло. Завершували роботу і збиралися назад. Володя всіх нас зібрав, щоб відвезти з поля додому. Мені виділили місце в кабіні трактора. Я роззулася і скрутилася калачиком, щоб поміститися. Не дивлячись на те, що я досить висока, була дуже худа. Тож якось примостилася, знявши туфлі. Та й спитала тоді його, куди взуття покласти в кабіні, а він мені: «Це що, взуття?». І приклав мої туфлі 37 розміру до своїх 45 розміру. Казав, що в мене таке маленьке взуття як у Попелюшки. Так і почалося наше знайомство. Потім уже разом почали працювати агрономами. Я теж закохалася, ми почали зустрічатися, а вже потім разом жити. Паралельно з роботою здобувала заочно повну вищу освіту. Уже згодом у 2000-х вступила в аспірантуру. Можливо, якби не стан здоров’я, я би нічого не змінила тоді в своєму житті. Але потрібно було зробити вибір, батьки і чоловік мене підтримали. Чоловік навіть більше. Так я стала викладачем і на якийсь час присвятила себе науці.

– Ярославо Василівно, не важко було з чоловіком займатися однією справою? Він агроном, ви – теж?

– Ми недовго пропрацювали в такому тандемі. Я пішла викладати, а він після смерті керівника колгоспу в с.Ходоровці був призначений в 2003 році на його місце. Тобто займалися ми агрономією разом, але в різних напрямках. Я вже як теоретик, а він як практик. На той момент ми вже жили разом. У 2004 році в нас народилася донька. Довгий час ми офіційно не реєстрували свої стосунки, не бачила в цьому нагальної потреби. Але в 2007 році це все ж таки сталося. Це ще одна смішна історія з нашого спільного життя. Пам’ятаю, їду в маршрутці, людей повно, а Володя дзвонить і питає номер та серію мого паспорта. У мене документи тоді якраз чогось були з собою, але я навіть не поцікавилася навіщо йому це потрібно. Приїхала додому, а він мені каже: «Вітаю! Тепер ти моя законна дружина. І маєш моє прізвище». Хоча до цього, коли тему одруження ми обговорювали, в нас була домовленість, що прізвище ніхто не буде міняти. Але вже так склалося як склалося. Так я стала Ярославою Бабій.

– Можете пригадати, чим саме Вам так сподобався Володимир і припав до душі?

– Він був дуже харизматичною людиною, розумним та інтелектуально розвинутим у всіх напрямках чоловіком. Інший би мені просто ніколи не сподобався. Я любила як він розмовляв, як ми щось обговорювали, з ним завжди було дуже цікаво. Ви знаєте, неможливо жити нормально з людиною і не мати спільних тем. Це об’єднує.

– Ярославо Василівно, Ви все ж таки більше аграрій чи викладач?

– Напевне, аграрій. Пригадую, як вже майже повністю розрахувалася з роботою в колгоспі і тут початок весняно-польових робіт. Я ж звикла, що в цей час постійно на полі і зайнята від ранку до пізнього вечора. А тут пари студентам відчитала, і вже вільна. Приїхала з університету додому, пішла до себе в кімнату і як розплакалася. Мама не може зрозуміти, що зі мною робиться, а я так хочу сісти в сівалку і проїхатися полем. Мені на той момент здавалося, що це було б найкраще, що зі мною могло статися. Але потім і до науки звикла.

– Давайте поговоримо про найбільш переломний момент у Вашому житті. Я так думаю, що це сталося тоді, коли несподівано не стало чоловіка?

– Це дійсно так. Розумієте, я в житті своєму звикла, що завжди все роблю сама. Просто така я за характером. Звикла завжди приймати самостійні рішення, ніколи не чекати допомоги ні від кого. Такий у мене завжди був життєвий принцип. У мене був перший чоловік, з яким ми розійшлися, і я залишилася з сином сама, батьки на той момент не працювали. І все доводилося робити самотужки. Я так до цього звикла, що по-іншому не могла. Тому важко було себе внутрішньо змінити, коли в моєму житті з’явився Володя. Його навіть деколи дратувала оця моя самостійна. Почала звикати, що в мене є людина, яка за мене дбає, переживає і захищає у всьому. Звикла, але доля розпорядилася по-іншому. З липня 2015 року я знову все вирішую сама. Якби не діти в той момент, я не знаю, що би зі мною було. Вони тоді взяли мене за руки, і я зрозуміла, що здаватися не маю морального права. У мене є батьки, які чекають моєї підтримки, діти, яким треба давати путівку в життя, тож опускати руки я не повинна.

– Ярославо Василівно, на скільки важко було зайняти місце чоловіка як керівника господарства, тим більше, що Ви жінка. Думаю непросто було працювати з колективом, який до цього сприймав Вас лише як жінку Володимира Бабія, а не аграрія Ярославу Бабій?

– Що було, то було. Мене дійсно не дуже хотіли сприймати. Потрібно було заслужити їхній авторитет. Багато в чому допомогли друзі чоловіка, колеги. Я інколи говорю, що вони мені дісталися у спадок. А у всьому іншому – сама. Будучи сильною і вольовою жінкою, звикла йти до своєї мети, незважаючи ні на що. Тепер я самостійний керівник, в якого є повне взаєморозуміння і взаємна підтримка з усіма працівниками. У мене немає різниці, хто чим займається. Я можу і трактор полагодити, і сісти за кермо. Для мене це не проблема. А ще всі знають, що якщо я загорена роботою, то краще мене не чіпати. Я все маю зробити сама. Це такий просто життєвий принцип. Знаю в своїй роботі все, починаючи від маленького гвинтика, закінчуючи великими механізмами.

– Ваші діти успадкували любов до сільського господарства? І взагалі, якими принципами Ви керуєтеся в їхньому вихованні?

– Син допомагає, це так. А донька ще вчиться в коледжі, в неї поки що свої вподобання. Вона займається спортом, зокрема тхеквондо. Але не раз вона мені говорила про те, що хоче вивчитися, щоб заробляти багато грошей і допомагати мені, як я допомагаю своїм батькам майже 20 років. У мене взагалі з дітьми дуже тісний зв’язок. У нашому спілкуванні завжди домінує правда. Ми так домовляємося, що як би там не було, потрібно говорити правду одне одному. І про все я маю знати перша, а не з чиїхось сторонніх слів. Діти до цього звикли, і я вважаю, що так правильно. Можливо, інколи я дозволяю їм трошки більше, але при цьому в нас завжди присутня відповідальність у всьому, що ми робимо.

– Ярославо Василівно, живучи в такому шаленому темпі, знаходите час на відпочинок і яким він для Вас є?

– Дуже люблю подорожувати. Ось остання країна, яка мене найбільше вразила своєю культурою і традиціями – це Непал. Але такий відпочинок має бути активним. І не для того, щоб лежати на ліжку в номері, а щось відвідувати, ходити. Я дуже непосидюча й абсолютно нематеріальна. Такий відпочинок більше треба, щоб на якийсь час переключитися, відійти від роботи, змінити картинку перед очима. Тому тільки відчуваю таке бажання, відразу їду кудись. А так вдома люблю на півгодини виїхати в поле чи в ліс і просто помовчати. Так часто колись робили з чоловіком.

– У жіночу дружбу вірите?

– Так, є подруги, з якими ми товаришуємо не один десяток років. Друзі для мене це дуже важливо, хоча сім’я понад усе.

– То яка формула успіху Ярослави Бабій?

– Ніколи не стояти на місці і завжди рухатися вперед!


Теги: проект "Фантастична жінка", Ярослава Бабій

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.