Перейти на мобільну версію сайту


15.02.2019

НА ДОСЯГНУТОМУ НЕ ЗУПИНЯЮСЯ

фурман-1Понад усе в житті він цінує порядність. Ніколи не зупиняється на досягнутому. Переконаний, що діти мають бути завжди на голову вищі за своїх батьків. Завжди підставить плече, допоможе, ніколи не пройде повз біду. Відповідальний, надійний, цілеспрямований, щирий та веселий. Це все про Ігоря Фурмана, знаного на Кам'янеччині аграрія, мецената, громадського діяча. 19 лютого Ігор Володимирович святкуватиме 45-річчя. Із якими здобутками прийшов до ювілейної дати, чим пишається в житті та про що досі мріє? Відповіді на ці та багато інших запитань дізнавалися під час ключової розмови з іменинником.

– Ігоре Володимировичу, більша частина Вашого життя пов'язана із селом Слобідка-Кульчиєвецька: свого часу тут керував Ваш батько, згодом Ви взялися за аграрну справу. Це свідомий вибір чи доля?

– І те, і інше. Мій батько працював заступником директора радгоспу «Кам’янець-Подільський» у Слобідці-Кульчиєвецькій, пізніше 16 років керував Слобідко-Кульчиєвецькою сільською радою. Його поважали люди, до його думки завжди прислухалися, радилися. Любов до землі також передалася мені від батька. Пам'ятаю, як він брав мене на поле. В обідню перерву, сидячи між дорослими чоловіками, наминаючи за обидві щоки борщ чи кашу, я слухав різні байки і відчував себе трішки дорослим. Я бачив чим живуть ці люди, як вони живуть і які мають проблеми. Бачив їхню дружбу, відданість і відповідальність до роботи, любов до землі – це все й досі в моїй пам’яті.

Людяність, порядність, чесність, відповідальність, доброта – це ті риси, які прищеплювали мені мама з татом з дитинства. Вдячний долі, що сьогодні маю можливість гідно продовжувати батьківську справу.

– Любов до хліборобської праці наштовхнула на вибір навчального закладу?

– Думаю, так. Спочатку закінчив радгосп-технікум, після цього здобув вищу освіту у сільськогосподарській академії на факультеті «Механізації та електрифікації сільського господарства». Після закінчення навчання рік пропрацював заступником директора СГ «Колос», а потім захворів... Поки лікувався, проходив курс реабілітації, підприємство, у яке скільки сил та любові вкладав мій тато, занепадало. Боляче було на все це дивитися. Не знаю, як мене вмовили люди, бо ж за станом здоров'я, не так вже й легко давалася праця, але іншого виходу не було. Зрештою, не хотів, щоб батьківські труди перекреслило чиєсь недбальство.

Не міг залишити напризволяще колектив, який любив і розумів батька. Тож зібрав усю волю в кулак і взявся до справи. З червня 2010 року пайовики, які віддавали землю в оренду ТОВ «Колос», перейшли до ПП «САФ «Колос», і ми почали працювати. Кілька років пішло, аби витягнути фірму з боргів, виплатити людям усю заборгованість по заробітній платі та інших платежах. Може б ми сьогодні й мали набагато більше, якби не той втрачений час, та жалкувати за ним не варто, бо він послужив нам усім доброю наукою.

фурманКолишні старання були недаремними: сьогодні маю гарний колектив. Наприклад, відколи існує «Колос», головним бухгалтером працює Михайлина Михайлівна. Вона починала ще разом із батьком у радгоспі «Кам’янець-Подільський». Її допомагають бухгалтери підприємства Надія Циганюк і Юлія Козар. Довгий час працюють в «Колосі» Геннадій Вандуляк, Олег Швець, Валерій Циганюк. У роботі мене завжди підтримує сім'я, моя дружина Тетяна та донька Діана.

– Виховувати доньку нелегко. Ви суворий батько чи навпаки?

– Я настільки можу бути суровим, настільки лагідним. Можливо, це не зовсім правильно з мого боку, але намагаюся тримати дисципліну, бо якщо дітям дати зразу все, то толку з них не буде. Вони завжди повинні працювати, самостійно протоптувати собі стежку в житті, а ми, батьки, в потрібний момент маємо бути готові підкласти плече і протягнути руку допомоги. А ще краще власним прикладом показувати, як потрібно робити і яких життєвих принципів дотримуватися.

– Якщо вже торкнулися сімейної теми, то, на Вашу думку, хто має бути головним у родині?

– Складне питання. Думаю, що все ж таки, чоловік. Справжній мужчина, якщо він такий, завжди бере відповідальність на себе – за дім, безпеку рідних, їхній комфорт. Узагалі, якщо людина вміє жити так, щоб навкруги всім було комфортно, то це її найбільший життєвий здобуток. Але це не означає, що жінка не повинна нічим займатися. Якщо у сім'ї змінюється і вдосконалюється лише один, а інший сидить на місці, то з часом можна зайти в глухий кут. Найкраще – дивитися в одному напрямку, вміти долати спільно життєві негаразди і, незважаючи ні на що, не втрачати оптимізму.

– Ігоре Володимировичу, сільське господарство для Вас – це робота чи хобі?

– Звичайно, робота. Маю глибоке переконання, що кожен, хто береться за нелегкий хліборобський труд, повинен робити це професійно та зі всією відповідальністю.

Знаєте, які приємні моменти у моїй роботі? Коли ти приходиш на видачу паїв, люди дякують і кажуть, що ще не отримували такого зерна. Вони знають, що змелють його і матимуть вищий сорт борошна. І це надзвичайно приємно – ти не лише бачиш плоди своєї праці, а й те, що вони приносять задоволення іншим. Раніше ми відправляли на відпочинок на море в Крим усіх пайовиків, які цього бажали, за 10% від вартості путівки. Зрозуміло, що в зв’язку з теперішніми обставинами ми цього зробити не можемо. Сьогодні кожен аграрій добровільно взяв на себе певні соціальні зобов’язання, і це правильна позиція. Ми маємо дбати про ту землю, біля якої живемо і яка нас годує.

– Відповідальність перед людьми підштовхнула Вас до активної громадської роботи, зокрема до депутатської діяльності, чи власні амбіції?

фурман-2– Які амбіції? Це не про мене. Звісно, не люблю програшів, завжди підтримую чесну конкурентну боротьбу. Але головне моє правило: якщо можеш, допоможи. Спитайте в людей, коли в селі щось трапиться чи в когось з селян, то куди вони йдуть? Хто допомагає? Тож не дивно, що мене підтримували і підтримують під час виборів не одну каденцію поспіль. Депутат має бути на своєму місці, жити інтересами своєї громаді, розуміти, які тут є проблеми, та допомагати.

– Кажуть, якщо ти не займаєшся політикою, то рано чи пізно вона займеться тобою. З часу, як Ви в політиці, залишаєтеся вірним одній партії. Ніколи не було бажання перейти до інших, сильніших чи провладних, тримати ніс, так би мовити за вітром?

– Я не з тих, хто міняє політичні прапори, залежно від настрою і власних вигод. Був і залишаюся прихильником партії «Батьківщина» і її лідера Юлії Тимошенко. Вважаю Юлію Володимирівну сильною особистістю, яка здатна навести лад і стабільність у країні. А щодо політики – то вона там, у верхах. Депутати на місцях не вирішують глобальних питань, для них глобальними залишаються проблеми життєдіяльності населених пунктів – чи є освітлення по селах, чи ходить транспорт, чи мають вони за що жити або ж лікуватися. Із цим усім йдуть до нас, районних депутатів. Тож яка це політика? Це швидше твоя відповідальність, порядність та щирість.

Депутатство існує для того, аби працювати для людей, а не заробляти, як це часто роблять політики. Якщо ти успішний, маєш за плечима знання та досвід, вмієш і можеш працювати, то чому би це не робити на користь громади, яка тебе обрала й довіряє?

– Знаю, що з цим у Вас проблем немає – не тільки допомагаєте громаді, а й опікуєтеся футбольною командою, навчальними закладами у населених пунктах, де обробляєте землі.

– Так. Постійно беремо активну участь у благоустрої території сільської ради, допомагаємо церквам з будівництвом. Не перший рік опікуюся місцевою футбольною командою «Колос», яка бере участь у чемпіонаті району з футболу. Жодне свято у Слобідці-Кульчиєвецькій, Оленівці та Мукші-Китайгородській не проходить без подарунків від нашого підприємства. А от щодо особистих офіційних прийомів, то їх не проводжу. Односельчани завжди знають, де мене знайти, і те, що я їм завжди по можливості допоможу. 

– Ігоре Володимировичу, чим за прожитих 45 років найбільше пишаєтеся і що би хотіли змінити у своєму житті?

– Напевне, пишаюся тим, що можу йти з піднятою головою. Мені ніколи не соромно подивитися людям в очі за ті справи, які зроблено, або за ті моменти, які прожив. А щодо змін, то переконаний, що не варто зупинятися на досягнутому. Зрозуміло, ідеальних людей не буває, зрештою і я не еталон, але завжди потрібно прагнути до кращого, вчитися, вдосконалюватися. Це ніколи не буде зайвим у житті.

– Кажуть, треба вміти не тільки добре працювати, а й відпочивати. Вмієте?

– Так, але не завжди є на це час. 

– Хобі якесь маєте?

– Люблю і риболовлю, і спорт, і виїзди на природу, але це все дозволяю собі тоді, коли на полі все зроблене. 

– Ігоре Володимировичу, що найбільше цінуєте в людях, а з чим не можете миритися?

– Головне – людська порядність. Не люблю й не можу зрозуміти зради, коли людина з тобою працює, а завтра може встромити ніж у спину. 

– Вірних друзів маєте?

– Дякувати Богу, є такі.

– Напевне, у День народження святкуватимете з ними? Який подарунок хотіли б отримати?

– Матеріальне не настільки важливе, як йому надають значення. Для мене завжди був і залишається найцінніший подарунок – це присутність дорогих серцю людей. Хочеться, щоб не забували ті, які не мають права цього робити.

– Про що мріє Ігор Фурман?

– Знаєш, у мене мрія одна – бути здоровим, і щоб здоровими були мої близькі. Як і кожен батько, мрію видати доньку заміж, зорієнтувати її у правильному життєвому напрямку. Завжди хочеться, щоб діти були кращими за своїх батьків. Сподіваюся, так воно і буде.

– Якби Ви могли пообідати з будь-якою людиною в світі, кого би Ви вибрали?

– Думаю, це, напевне, був би діловий обід з майбутнім президентом...


Теги: ювілеї, Ігор Фурман

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.