Перейти на мобільну версію сайту


19.04.2019

МУДРІСТЬ І ДОБРОТА

цуглевичІнтелігента, вихована, надзвичайно ерудована, активна у всьому, за що береться. Ці слова характеризують ще одну героїню нашого проекту «Фантастична жінка» Дзвениславу Цуглевич. Вона – лікар акушер-гінеколог вищої категорії, завідувач жіночою консультацією Перинатального центру та завідувач «Клініки, дружньої до молоді», а ще – національний тренер МОЗ UNICEF із розвитку дружніх до молоді служб. Усі ці професійні здобутки – це результат наполегливої праці, бажання змін і віра в результат. Разом з тим, і на роботі, і вдома вона залишається просто Жінкою – мудрою, доброю, виваженою, а головне – гармонійною.

– Дзвениславо Любомирівно, у нашому суспільстві достатньо успішних жінок, але ця роль не падає просто з неба, часто за успіхом ховаються роки важкої праці. Яким був Ваш жіночий шлях?

– Насамперед, хочу сказати, що в житті будь-якої людини величезну роль відіграє родина. Я родом із Коломиї, а там завжди родинні традиції та цінності були головним, особливо у формуванні особистості. Мої батьки – педагоги, мають почесне звання «Залужений вчитель України». Тато був вчителем історії, а мама – вчителем української мови і літератури. Вона писала вірші, навіть видала власну збірку. Тож з дитинства культура виховання була на найвищому рівні. Мама з татом по життю були завжди активними у всьому, тому їх усі поважали, так саме, як і мою бабусю, яка, до речі, співала в церковному хорі, була дуже набожною і, коли в селі було якесь свято чи хтось одружувався, її запрошували скрізь. Вважали, що її присутність приносить удачу, щастя і добро.

На всі релігійні свята, особливо на Різдво, яке дуже любили, ми збиралися в бабусі, приймали колядників і самі з задоволенням ходили колядувати, починаючи з нашої хати і вже далі по селі. Це зараз релігійна тема стала популярною, а тоді до церкви ходили переважно з бабусею. І навіть, коли переїхали сюди, почали будуватися, сімейні традиції завжди підтримувалися. Переодягаючись на коляду, ми співали і так збирали кошти на будівництво місцевої Свято-Троїцької церкви.

– Тобто задоволення поєднували з користю?

– Так, саме так. Традиції варто показувати на власному прикладі й так передавати наступним поколінням.

– Коли батьки педагоги, чи важко серед однокласників, друзів, рідних тримати планку взірця, адже, я так розумію, Ви були відмінницею у всьому?

– У мене не було жодної четвірки. Я навчалася в непростій школі, де не вчитися було неможливо. Її випускниками була так звана «Покутська трійця» – це умовне об’єднання трьох українських письменників Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини. Назва походить від регіону, оскільки усі троє походили з Покуття. А назву таку, очевидно, отримали з легкої руки Івана Франка, оскільки саме він брав активну участь у становленні та формуванні їхнього таланту. І я завжди дуже любила читати. Вдома у нас було багато різноманітної літератури, серед якої 10 томів дитячої енциклопедії. Якщо чогось не вистачало, то йшла до бібліотеки, яка була поруч з домом.

З початкових класів інтенсивно опановувала іноземну мову, адже школа була з поглибленим вивченням англійської. Ці знання мені в майбутньому дали можливість доповідати іноземною на різноманітних конференціях. А ще ми всі дуже любили російську літературу, що для Коломиї не зовсім типово. Цю любов нам привила вчителька. Її інтелігентність, розум і манера викладання змушували нас, затамувавш подих, слухати уроки. Узагалі по життю надзвичайно щастило на вчителів.

– Дзвениславо Любомирівно, можна сказати, що батьки Вам дали все необхідне, аби Ви стали тим, ким зараз є?

– Батькам я дійсно завдячую всім, адже, на мою думку, основне закладається в дитинстві. Тривалий час мій батько був завідувачем районного відділу освіти. Часто їздив у різні поїздки й відрядження. Ми разом з ним і мамою об’їздили майже всі столиці колишніх радянських республік і не лише. Їздили також у різні міста з нагоди ювілейних дат відомих діячів політики, культури, мистецтва, літератури. І тоді це не коштувало дорого. Ми збиралися двома автобусами й просто їхали. Ночували інколи в школах, і ніхто при цьому не відчував дискомфорту. Це було дійсно дуже захопливо й цікаво. На пам’ять після таких поїздок залишилося безліч фотографій.

– Як так склалося, що Ви не пішли батьківськими стопами, а обрали професію лікаря?

– Скажу. Навчаючись у школі з поглибленим вивченням англійської мови, більша половина моїх однокласників вступала на факультети іноземної філології. Але так, як у нашій родині були медики, вирішила, що професія лікаря більш престижна. Відтак закінчила з відзнакою Івано-Франківський медичний інститут. Можливо, поштовхом до цього було моє захоплення у старших класах генетикою.

– Дзвениславо Любомирівно, Ви ведете дуже активний спосіб життя, чи встигаєте зробити все заплановане?

– Не завжди. В дитинстві мене особливо не змушували до роботи. Я любила навчатися. Узагалі, намагаюся навчитися всього. Був у мене такий випадок, коли в 30 років я поїхала на курси оперативного лікування в акушерстві та гінекології в м.Київ. З собою взяла книжку «Будівництво в південних регіонах України». Там на одній із сторінок був дуже гарний будинок з зимовим садом. За цей проект виконавець на той час отримав 4500 рублів. Це були величезні гроші. І він мені запропонував зробити власний проект будинку. Мене це зацікавило, і проект вже власного будинку зробила сама. Проектування мені подобається, страшенно не терплю в чомусь дисгармонії. Якщо хтось не бачить, що ламінат, наприклад, постелений не так, мені це падає в очі одразу. 

– Свого чоловіка Якова Цуглевича Ви зустріли в інституті. У вас гарна і дружня родина. У цьому чия більше заслуга – когось окремо чи обидвох?

– Тільки обидвох! Я йому дякую за розуміння й підтримку. Він мені – за вміння бути мудрою і виваженою. В інституті ми сиділи за однією партою, дружили, а потім закохалися. Пам’ятаю, як ми гуляли в лісі, він назбирав мені букет з білих і синіх квітів. Сказав тоді, що вони символізують кохання до мене і чистоту й вірність у стосунках. 

Уже 36 років, як ми разом. Люблю і поважаю його як фахівця своєї справи, чоловіка та батька. А ще він прекрасний син своїх батьків. Я 10 років прожила в невістках, але такої доброти, порядності, щирості, яка була в мами Якова Миколайовича не бачила ніколи. Вона надзвичайна людина, яка є прикладом для наслідування. Вона, як каже мій чоловік, свята жінка.

– Дзвениславо Любомирівно, а як Ви любите проводити свій відпочинок?

– Біля води. Я люблю море і плавання. Колись перепливала із задоволенням Дністер біля Бакоти. А взагалі намагаюся їздити на моря, на яких ще не була, або в міста. Не так давно їздила в Грецію. Сказати, що отримала масу емоцій – це не сказати нічого. Окрім відпочинку біля моря, їздила до місцевих монастирів та храмів. Один, що біля гори Олімп, мене вразив найбільше. Своєю наповненістю іконами та фресками й атмосферою загалом. Тричі мені на очі потрапляли три різних ікони, але одного святого. І я подумала, чого ж так? А потім порахувала, що 33 роки назад не стало моєї бабусі Марії... У житті не буває випадковостей.

– То Ви вірите в долю?

– Одна мудра людина мені сказала, що якщо дорога йде направо, то треба йти направо. Можуть бути камінчики і ями, але це твоя доля, і ти маєш її пройти, бо іншої дороги немає. Але і за течією не потрібно постійно плисти, адже є проблеми, які потрібно вирішувати.

Вірю в циклічність долі, як то кажуть, 12 років, 12 місяців. Радію своєму віку зараз, адже почуваюся у свої роки набагато комфортніше, аніж, наприклад, у 30. Є вже певний досвід, досягнення. Хочеться ще багато всього зробити, втілити в життя чимало ідей.

– Щодо проектів та ідей: Ви – завідувач «Клініки, дружньої до молоді», «Школи відповідального батьківства», національний тренер МОЗ UNICEF із розвитку дружніх до молоді служб, один із тренерів проекту «Дитинство без насильства». Ви себе у всьому реалізували?

– Можливо, так. Якби не ці проекти, я би себе реалізованою повністю не відчувала. Я роблю гарну справу, яка подобається людям, яка для них корисна. Хочеться, щоб молоді батьки вели здоровий спосіб життя, правильно виховували дітей. І вони беруть у цих проектах активну участь. Як тренер МОЗ UNICEF провела більше 20 тренінгів.

Ми ділимося досвідом не лише з нашими людьми, а й представниками інших країн. Це ж прекрасно! У такі моменти я виходжу зі своєї зони комфорту і займаюся справою, за яку взялася. Узагалі, вважаю, що потрібно частіше виходити із зони комфорту, аби створювати щось нове.

– Дзвениславо Любомирівно, у вихованні власних дітей чим керуєтесь?

– По-перше, не потрібно сваритися і підвищувати голос. Терпіти не можу лайливих слів, а ще більше дратує, коли нецензурно висловлюються інші. Це ознака невихованості, насамперед, і який тоді приклад для наслідування ми дамо нашим рідним? Іще страшенно не люблю брехні, вона ніколи ні до чого доброго не приводить. 

– Поговоримо про чисто жіноче: Вам подобається відвідувати салони краси, займатися шопінгом тощо?

– Жінка має залишатися жінкою. Сила її краси саме в жіночності. Люблю гарні прикраси і парфуми. Запах жінки говорить про її сутність. До слова, більшість одягу не купую, а шию в кравчині.

– Готувати любите і чи є якась улюблена родинна страва?

– Так, готувати люблю, є улюблені страви в чоловіка, дітей та онуків, для яких я готую із задоволенням. Яків Миколайович, до прикладу, любить страви, які готувала його мама – борщ, язик тушкований у сметані та налисники з сиром.

– Є щось, чим Ви любите займатися поза роботою у вільний час?

– Люблю мистецтво, гарні картини, театр, музику, особливо супровід. Між іншим, сама закінчила музичну школу. А взагалі дле мене найкращий час – це час, проведений з родиною, чоловіком, донькою, сином, онуками. Для мене родина – це все.

– Дзвениславо Любомирівно, то яка ж Ваша формула успіху?

– Думаю, що основні критерії успіху – це мудрість і доброта.


Теги: проект "Фантастична жінка", Дзвенислава Цуглевич

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.