Перейти на мобільну версію сайту


31.01.2020

КОХАННЯ, ПРАЦЯ І ЛЮБОВ ДО ЛЮДЕЙ!

INNAЕнергійна, запальна, креативна, з прекрасним почуттям гумору та з легким оптимістичним ставленням до життя. Любляча дружина, турботлива мама, гарна господиня, відома всьому місту і поза його межами творча особистість, співачка, чиї досягнення в галузі культури важко порахувати. Це слова про ще одну героїню нашого проєкту «Фантастична жінка». – Інну Білоцьку. Для мене особисто вона є фонтаном самих позитивних емоцій, з якими ділиться зі всіма людьми, які її оточують. А її голос – це просто мелодика для душі. Вона – людина-свято.

– Інно Феодосіївно, життя без музики уявляєте?

– Ні. Музика і пісні завжди були невід’ємною частиною мого життя з раннього дитинства. Сім’я була дуже творча, тож дух культури і естетичного виховання завжди був в повітрі нашого дому. А музика, як така, в моєму житті була з 1 класу. Навчалася я в ЗОШ №8. Для мене це найкраща школа, тому що всі вчителі, які там викладали приносили нам свою любов. Так як колись це була жіноча гімназія, то там дівчат вчили всього, що необхідно вміти жінці. Насамперед, вихованості і елементарних правил етикету. І це було правильно. Шкода, що зараз цього немає. Вважаю, що в цьому плані діти зараз дуже обділені. Таке навчання дає багато, і перш за все путівку в майбутнє. А щодо музики, то вона наповнила все моє життя. Не уявляю себе без цього.

– Окрім музичної школи, де Ви показували свої таланти?

– Разом із своїми подругами Тамарою Плющ та Світланою Врублевською постійно співали після школи в Палаці піонерів, Будинку культури, Будинку офіцерів. І на той час якраз стали заслуженим тріо України серед школярів. Гарний був час. Є що згадати. І попри велику зайнятість нам вдавалося встигати все. Нічого не змінилося і після одруження та народження дітей.

– Інно Феодосіївно, з таким графіком життя кожний прожитий Вами день, напевне, був насичений багатьма подіями?

– Так, в мене завжди так було. Після закінчення 10 класу, я поступила в Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв. Був іще вступ в інститут ім.Карпенка Карого, але я зрозуміла, що матеріально буде важко і велике місто – це не моє. Тож першим моїм місцем роботи став Будинок офіцерів, де я працювала інструктором з роботи із сім’ями військовослужбовців. Була досить цікава робота, багато спілкування, творчого розвитку, який я продовжила як художній керівник вже в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті. Згадую три роки роботи там з теплом в серці. Був дуже гарний колектив, щирі, приязні і дуже добрі люди. Працювати з ними було легко. Потім вже була така сама робота на кабельному заводі. От тут я вже пропрацювала більшу половину життя. Там відбулося моє повне становлення як художнього керівника, враховуючи кількість людей, з якими прийшлося працювати. Тоді такого не було, що не хочу приймати участь в художній самодіяльності. Люди хотіли творчо мислити і розвиватися. А стимулом було те, що найкращі колективи, а в нас їх на заводі було багато, відзначали путівками на відпочинок в різні курортні місця як в межах тодішнього Радянського Союзу так і поза ним. Згуртованість і дружність у всьому – це була сильна рушійна сила. Це заслуга, насамперед, тодішнього директора Юрія Куприкова, який нам у всьому допомагав.

– А які цікаві моменти в роботі художнього керівника Вам найбільше згадуються?

– Та кожний момент цікавий. Мені завжди хотілося і я цього дуже прагнула, щоб люди розвивали свій потенціал. Не кожна людина може відкрито заявити про свої здібності. А вони ж є в кожного. Хтось гарно співає, хтось танцює, інші – профі в прикладному мистецтві. Спектр широкий, його просто потрібно допомогти розкрити. Тому що більшість людей сором’язливі. Я їм намагалася приділити максимум уваги, за що вони мені потім дякували. А ще в той період я розробляла дуже багато різноманітних фестивалів. Я давала можливість людям виявити своє друге «я». Це дуже важливо. Для цього я працювала ще й психологом, адже до кожної людини потрібно мати особливий підхід. Ви знаєте, мені це завжди вдавалося. Зробили ми також такий собі зимовий сад, облаштований всіма зручностями як для глядача так і для тих, хто виступав. І там ми давали різні концерти, яких було чимало. Наші творчі колективи приїздили послухати і подивитися не лише з України, а й з усього союзу. Ми навіть мали свої власні костюми, які я замовляла на нашій швейній фабриці. Таке мало де було. Кожний робочий день мав щільний розписаний графік. Нелегко було, але я знову ж таки все встигала. Можливо, тому що я такий собі енерджайзер. Цей фактор мене завжди виручав в житті.

– Інно Феодосіївно, на скільки я знаю, Ваша біографія наповнена величезною кількістю нагород, які Ви отримали як співачка. Важко чи легко дісталися ці відзнаки?

– Так, дійсно, брала участь в безлічі фестивалів, об’їздила таку кількість країн, що важко порахувати. Спочатку як учасник, а потім як переможець. Тоді так було, що якщо отримуєш таку нагороду як Гран-прі, наприклад, ти маєш їздити на всі заводи, фабрики, освітні заклади, колгоспи, навіть тюрми. Пам’ятаю, якось поїхала співати до людей позбавлених волі на зону. Переді мною стояло двоє чоловіків з автоматами, аудиторія специфічна звичайно, але відспівала на одному диханні. І так було не раз. Яскраві враження в мене залишилися від турне на агітпотязі. Ви навіть собі не уявляєте, що воно собою представляє. Це на той час, як зараз говорять, дійсно було круто. Дуже часто їздила в Німеччину, Польщу, Болгарію. Це були незабутні враження. Виступала з різним колективами, зі всіма було цікаво. Результатом моєї роботи є безліч різних грамот і подяк, також відзнаки «Честь і шана», «За заслуги перед громадою», «Найкращий працівник культури Міністерства енергетики».

– Ви завжди гарна, активна, цілеспрямована. Не було заздрощів в колективах, в яких працювали. Адже це дуже гнітить і вибиває з робочого графіку?

– Було і не мало. Я навіть плакала. Не могла зрозуміти, що не так, коли ніколи і нікому не бажаєш нічого поганого. Навпаки – завжди радієш успіхам колег. Та люди траплялися різні. З часом вже навіть звикла. Але, якби не підтримка мого чоловіка, то не знаю чи справилася би тоді.

– Інно Феодосіївно, якщо вже почали розмову про чоловіка, то не можу не згадати, що разом ви вже 50 років і за цей час довелося пройти дуже багато. Як Вам вдається стільки часу бути разом в повній гармонії?

– Сім’я – це велика спільна праця, про що, на жаль, зараз часто забувають. Чоловік і дружина мають бути не лише доповненням одне одного, а у всьому знаходити компроміс. Чи то робота чи побут. Так склалося, що ми з ним у всьому разом. Крім того що співали, багато років назад взяли перше місце у всесоюзному конкурсі молодих виконавців, після якого нас запросили співати в тоді популярному ВІА «Смерічка». Та ми з чоловіком прийняли спільне рішення, що життя на колесах не для нас. Особливим періодом вважаю час, коли з Віктором вели весілля. Це ще один такий етап в житті, яким я пишаюся. Таких сценаріїв для весіль, ніхто до нас не робив. З кожного такого заходу можна було робити міні-фільм. Одружували спочатку батьків, потім їх дітей, раділи кожній подружній парі. Шкодувала дуже, коли траплялися такі випадки, коли пари розпадалися. Але це життя від якого ніхто не застрахований. А ще ми з чоловіком з гастролями стільки світу об’їздили, стільки побачили на своєму життєвому шляху! І скрізь були разом. Єдине, за що жалкую, так це те, що мало уваги приділяли дітям.

– Інно Феодосіївно, але я знаю, що Ви дуже любляча мама і бабуся. По відношенню до дітей суворі чи бавили їх?

– У мене велика гарна родина. Донька, син, троє внуків та двоє правнуків. Я їх обожнюю. Але у виховані до них завжди була сувора, на відміну від чоловіка. Вони для мене в житті все. Моя мама виховала нас так, що родина-це фундамент. Родину потрібно берегти і захищати, що ми з чоловіком і робимо. Ми дуже часто збираємося за сімейним столом, який накриваємо разом. Є для цього привід чи ні, байдуже. В мене завжди багато всього наготовлено. Є таке слово «хлібосольна», то це про мене. Навіть коли приходилося спати по 4 години і я валилася від втоми, це не заважало мені готувати, особливо пекти. Я могла серед ночі стати ліпити вареники чи пекти бісквіти, якщо цього хотіли мої діти. І це не те що їхня примха, просто я така мама. Була і є. Заради родини зроблю усе. Пам’ятаю такий період, коли не все можна було купити в нас, я після виступів сідала в потяг і їхала в Київ. Можливостей купити продукти там було більше. Стояла в чергах, закуповувала продукти і їхала назад. Колись навіть до доньки на Північ за тисячі кілометрів поїхала, щоб привезти їй те, чого вона купити не могла. Містечко було маленьке, один магазин, в якому нічого не було. 8 годин літаком і я вже була там.

– Чоловік Віктор – це кохання всього життя? Якими вчинками він завоював Ваше серце?

- Щирістю, толерантністю, мудрістю своєю. Він завжди був моїм захисником, як щит. Колись хтось із знайомих навіть пожартував, що треба побудувати замок кохання імені Білоцьких. А ще він вмів мене здивувати, любив дарувати прикраси.

– Інно Феодосіївно, крім кулінарії, яке хобі ще маєте?

– Дизайн. І в будинку і на дачі все придумувала сама. Так як в свій час підбирала собі сценічну одежу. Кожна модель мала відрізнятися. Ти ж весь час під пильним оком глядача. Гардероб мала немаленький.

– Яка найбільша аудиторія в Вас була?

– Стадіони. Не знаю, скільки людей приходило на концерти.

– Курйозні випадки пам’ятаєте?

– Був виступ в літньому театрі, а мені муха попала в око, сльози течуть, а я стала в одну позу, щоб глядач не бачив. Так і проспівала, що ніхто не побачив.

– Ваші принципи в житті.

– Людина має сіяти добро, не брехати і не лукавити. Якщо людина зробила підлість я її просто викреслюю з життя. Таке в житті теж траплялося. Бути завжди оптимістом – це теж про мене. Більше того я ним заряджаю інших. Дуже гріє людська пам’ять. А ще треба просто любити життя як воно є.

– То яка формула успіху Інни Білоцької?

– Кохання, праця і любов до людей!


Теги: проект "Фантастична жінка", Інна Білоцька

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.