Перейти на мобільну версію сайту


21.02.2020

ХОРЕОГРАФІЯ – ЦЕ НЕ БІЗНЕС, А СПОСІБ ЖИТТЯ!

пашинськаЩира, відверта, стильна. Завжди йде в ногу з часом, яскрава і сильна особистість, яка ніколи не зупиняється на досягнутому. Впевнена у всьому, що робить, дисциплінована і надзвичайно креативна. Улюблений педагог для сотень своїх вихованців. Для них вона найкраща подруга і порадник. Ці слова адресовані ще одній героїні нашого проєкту «Фантастична жінка» – керівнику театру-студії сучасного танцю «Абра» Лілії Пашинській.

– Ліліє Володимирівно, 23 роки Ви навчаєте дітей сучасному танцю. Кожна постановка – це витвір мистецтва, який потребує креативного підходу. Ніколи не відчували творчого виснаження?

– Ніколи, може бути якась певна фізична втома, але не більше. Коли отримуєш кайф від того, що робиш, то про творче виснаження говорити зайве. Без танців не уявляю собі життя. Займалася хореографією з дитинства сама, ніхто мене нічому не вчив. Тому знаю, як зароджується танок від самого його початку і до кінця. Мої вихованці разом зі мною проходять всі етапи творчості. Я маю на увазі саму постановку. В мене народжуються ідеї і я намагаюся втілити їх в життя по максимуму. Якщо хтось думає, що хореографія – це проста наука, то це абсолютно не так. Кожний рух, який закладається в танці треба пропустити через себе, відчути. При цьому дуже важливо, щоб це виглядало гармонійно в поєднанні з технікою. Всі, хто займаються в «Абрі» для цього викладаються на всі сто відсотків.

– Як я розумію для професії, яку Ви обрали необхідно бути ще й художником?

– Певною мірою так. Я ним якийсь час і працювала в своїй рідній школі №10 відразу після її закінчення. Я була художником – оформлювачем тоді. Хоча окрім цього старалася робити все: була піонервожатою, малювала, навчала танцю, тощо.

– Ліліє Володимирівно, але це потребувало багато енергії?

– У мене її вистачало. Я звикла в житті бути активною і ніколи не сидіти без роботи. Людина має рухатися, лише тоді вона розвивається. Надзвичайно активна – це про мене. Ніколи не буду сидіти склавши руки. Мені треба весь час щось робити. Можливо саме тому, я не пішла навчатися стаціонарно, вступила в Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет на заочну форму навчання. Будь-яке навантаження мене ніколи не лякало. При цьому до всього, що роблю звикла ставитися дуже відповідально. Можливо, саме тому, багато хто називає мене абсолютною перфекціоністкою.

– Такий робочий запал не заважає в сімейному житті?

– Я б не сказала. Мої діти і чоловік завжди мене у всьому підтримували. Через рік як вийшла заміж я народила доньок-близнят Аню і Таню. Не скажу, що було легко, адже це не одна дитина. І їм потрібно приділяти подвійну порцію уваги. Ще й до того всього було не зовсім легко матеріально – це були 90-ті роки. І як тільки дівчата пішли в дитячий садочок я за ними пішла туди працювати хореографом, щоб завжди бути поруч. Намагалася поєднувати материнство і професію. Ніби все вдалося. Донькам наступного року вже буде 30 років, а мені інколи здається, що це все було вчора. Потім почалася школа. І я з дитячого садочка за ними пішла працювати хореографом туди, в ЗОШ №14. Там був невеликий гурток і ми почали займатися. Спочатку було тільки 12 дітей – це одна група. Ми брали участь в різних конкурсах, отримували призові місця. Про мене дізнались у місті і батьки почали приводити ще більшу кількість дітей до мене на заняття. Потім груп стало більше і так в 1997 році з’явилася «Абра».

– Щодо мене особисто, то я впевнено можу сказати, що «Абра» – це одна з візитних карток нашого міста. Для того, щоб так вважали люди, потрібно було прикласти чималих зусиль. Сформувати такий дружний колектив, який окрім вчителя, насамперед, бачить Вас другом і порадником, – це теж непросто. Як Вам вдається не один рік поспіль це робити?

– Ну по – перше ми завжди живемо однією родиною. В нас немає чужих проблем, всі, що маємо – це наші спільні. Як батьків так і дітей. Я намагаюся у всьому їх підтримувати, а відчуваю таку підтримку від них. Їхній шалений рівень довіри до мене, як до вчителя завжди штовхав мене вперед. І я за всю свою кар’єру ніколи нікого з них не підвела, їхні сподівання. Звідси наша така згуртованість, яка сьогодні нам дає такий результат. Спочатку в мене був лише один зал і я не була до кінця впевнена, що все вийде. Але потім, зареєструвала себе підприємцем і почала активно розвивати «Абру». Кожен день був максимально насичений і ходили до мене займатися діти дуже різні. Комусь танці вдавалися легко, комусь складніше, але я всіх вчила наполегливості у всьому, сама така. Це дуже важливо для такого виду мистецтва. Адже це щоденна копітка праця над собою. Взагалі можу сказати, що танці гартують сильний вольовий характер, в якому виховують такі риси як працелюбність, впертість, бажання перемагати і не зупинятися. Поєднання всіх цих якостей формє в людині стержень, який потім допомагає бути витривалим, як в особистому житті, так і в роботі. Ще, аби розуміти дітей, тому що вони все таки діти, чекати від них взаємності, потрібно бути психологом і всіх їх просто щиро любити. Діти – чисті, вони не брешуть. Вважаю в чомусь їх навіть мудрими старцями і прислухаюсь до всього, що вони говорять. Від себе даю їм, на мою думку, саме головне – можливість самовиражатися. Тоді вони розуміють, що кожен із них особистість, намагаються вдосконалювати свою майстерність. Багато з тих, кого я випустила і до сьогодні вдячні мені за те, що я їм давала певну свободу.

– Ліліє Володимирівно, перші перемоги на різноманітних чемпіонатах, що для Вас і Ваших вихованців це значило? Сльози на очах були, коли оголошували результати?

– Звичайно перша перемога була зі сльозами і в мене, і в моїх вихованців. Для цього проводили не одну годину в танцювальному залі, і певним чином тренували свою силу волі. Ще дуже важливо, що після таких чемпіонатів, діти танцювали ще краще і вчилися це робити з неабиякою наполегливістю. На таких чемпіонатах ми бачили іншу, світову хореографію, яка значно відрізнялася від нашої. Вона мала інший підхід до відчуття танцю. Ми цьому теж вчилися і шліфували свою майстерність з кожною поїздкою. З часом «Абра» набрала таких обертів, що майже з кожного чемпіонату почала привозити призове місце. Але те, якою тяжкою працею все це давалося знаємо тільки ми самі і ніколи про це не шкодували.

– Дизайнером костюмів є теж Ви?

– Так, все має бути продумано до дрібничок. Починаючи від самої ідеї, що я хочу донести тим чи іншим танцем, закінчуючи останніми швами на спідниці. Все має бути досконало зроблено і при цьому діти мають почуватися максимально захищеними у всьому.

– А особисто у Вас бувають такі моменти, коли настає відчай від чогось? Якщо так, то що потрібно, щоб з цим справитися?

– Буває як у всіх. Інколи здається, що стільки всього зроблено, а відчуття якоїсь зони комфорту при цьому відсутнє. В таких випадках мене дуже підбадьорюють мої випускники, а батьки вихованців просто підтримують. Саме вони стають тим ковтком свіжого повітря, яке повертає мене назад до роботи. І я знову стаю впертою і рухаюсь вперед. Робити з сірої буденності свято і дарувати його іншим. В цьому мені ще дуже допомагають мої батьки 

– Якою була Лілія Пашинська в дитинстві?

– Завжди любила спілкуватися з яскравими людьми, рівнятися на них. Як я для своїх вихованців так і моя бабуся, батьки давали мені завжди необмежену свободу, особливо в творчості. Я навіть на стінах вдома малювала і мені це дозволялося. Це в чомусь і формувало мій креативний підхід до роботи.

– Ліліє Володимирівно, Ваші доньки ніколи не ревнували Вас до професії, і взагалі, чи до кінця знають, якою ціною приходить успіх.

– Так, знають як ніхто. За це вони мене цінують як маму і вчителя. Між іншим по відношенню до роботи вони такі самі як я, працелюбні, наполегливі і вперті. Дуже серйозно займаються обоє архітектурою і дизайном, роблять світові масштабні проєкти спільно з відомими світовими архітекторами з Англії, Німеччини, колишніми республіками союзу. Таня живе в Берліні, а Аня, закінчивши навчання в Австрії, повернулася в Україну. Її стихія –це урбаністика, і вважаю, що в неї це дуже добре виходить. Вони теж завжди рухаються в своїй професії вперед. Між іншим діти в Австрії теж танцювали і мали навіть власну школу.

– Чоловік Анатолій поділяє Ваші захоплення?

– Звичайно, він в мене теж творча людина, він – дизайнер. Колись працював в школі і потім в 35 років все це залишив. Зараз він прекрасно займається своєю справою, а я своєю. Я його дуже люблю за все, особливо за його терплячість, виваженість і мудрість. В захопленнях і визначенні цінностей ми дуже схожі. Мінімалісти – в матеріальному, максималісти в духовному. Дуже любимо подорожувати і зароблені кошти витратимо на цікаві поїздки по всьому світу, а не на якісь матеріальні блага. Серед багатьох країн, які я відвідала, саме більше люблю Італію і Іспанію. Вони дуже колоритні і яскраві. Абсолютно підходять моєму темпераменту. Чоловік, як і я дуже, любить дивитися різні фільми, як документальні, так і історичні, канал Discovery А ще я люблю мелодрами

– Тварин любите і чи маєте улюбленця вдома?

– Дуже, з дитинства жаліла всіх, яких бачила, особливо безпритульних. Свою власну собаку не маю, бо на неї треба мати час. А от в доньки в Берліні є собака на прізвисько Ласка. От вона наша улюблениця!

– Як людина за характером швидко загораєтеся?

– Так, але так саме швидко відхожу.

– Що може викликати в Вас депресію і чи таке взагалі буває. Кажуть людина, яка максимально зайнята на таке не має часу?

– Ні, я депресую через війни, через якісь колапси в світі, через те, що люди скоро остаточно втратять моральні цінності. Через те, що думають як винайти нову хімічну чи атомну зброю, і натомість мало уваги звертають на проблеми екології. Я глобалістка в цьому плані. І вважаю, що люди, насамперед мають бути добрими. Часто глобальні теми піднімаю в спілкуванні з своїми вихованцями. Хочу, щоб вони росли духовно наповненими. Тоді світ був би іншим.

– Троянди, ромашки чи волошки?

– Маки. Вони надзвичайно ніжні.

– Що в житті найбільше захоплює?

– Простота у всьому і люди, які творять.

– Крім хореографії, що ще приносить велике задоволення?

– Люблю вишивати, в’язати, створювати різні іміджи. 

– То яка формула успіху Лілії Пашинської?

– Хореографія – це не бізнес, а спосіб життя!


Теги: проект "Фантастична жінка", Лілія Пашинська

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.