Перейти на мобільну версію сайту


01.11.2019

БУТИ У ВСЬОМУ ВІДВЕРТОЮ І ЧЕСНОЮ

солодковськаСпокійна, виважена, толерантна, працелюбна, за покликом душі абсолютна альтруїстка, за бажанням розвиватися по життю – лідер. Любляча дружина, мама, бабуся та мудрий керівник. Ці слова стосуються наступної героїні нашого проекту «Фантастична жінка», директора територіального центру соціального обслуговування «Турбота» Валентини Солодковської.

– Валентино Василівно, чи легко свого часу вдалося змінити мову цифр на догляд і опіку над людьми?

– Легко, хоча й не думала, що мені це вдасться. Але я завжди звикла все доводити до кінця. І взагалі вважаю, що немає того, що неможливо не зробити. Було би бажання. По життю я людина цілеспрямована, тому намагаюся реалізовувати все, за що беруся.

– А ким Ви хотіли стати в дитинстві? Ким Вас бачили Ваші батьки? І взагалі, чи впливали вони на вибір професії?

– Ви будете, можливо, сміятися, але в дитинстві мені дуже подобалася професія контролера. Мені здавалося тоді, що найкращої професії немає. А потім до вподоби стала професія вчителя, як і моїй мамі теж. Я завжди вважала, що люди, які працюють на освітянській ниві, заслуговують на якусь особливу повагу, адже вони закладають перші цеглинки нашим вподобанням. А вони потім вже формують наш світогляд та впливають на вибір професії. Ставлюся до вчителів дуже з великою повагою і шаною. Але на той момент вступати до педагогічного вишу в мене не було можливості і після закінчення 8 класу я почала працювати на ткацькій фабриці. Вважала, що це на той момент принесе як користь моїй родині, так і кошти. Працювала ткалею з 1973 до 1981 року. Це був цікавий період, сповнений гарних вражень. Працювати в жіночому колективі не завжди просто, але дуже цікаво. Разом працювали, стояли в чергах, підміняли одна одну, відпочивали. У всьому відчувалася взаємопідтримка. Зараз таке не завжди можна побачити. Наступним етапом у моєму житті був харчовий коледж, факультет бухгалтерського обліку. Цей факультет і звів мене з цифрами на багато-багато років. У 1981 році я почала працювати в інспекції Держстраху страховим агентом. А через 5 років стала бухгалтером централізованої бухгалтерії Кам'янець-Подільської районної державної адміністрації, де я і працювала впродовж не одного десятку років. Там я також паралельно отримала ще й вищу освіту за спеціальністю «Економіка підприємництва» в К-ПНУ ім.І.Огієнка.

– Валентино Василівно, з початку грудня 2011 року Вас призначили директором територіального Центру соціального обслуговування «Надія», де в подальшому 6 років проходила оптимізація центрів. Не важко було освоювати абсолютно нову для Вас професію?

– Ви знаєте, очі бояться, а руки роблять. Коли ти бачиш результат своєї роботи, це найкращі відчуття. Коли люди тобі дякують за розуміння, підтримку та допомогу, особливо ті, що обслуговуються вже в нинішньому центрі «Турбота». А це люди похилого віку, які не мають родичів. Є ті, чиї діти пенсійного віку і не можуть за ними доглядати та мають проблеми зі здоров’ям. Дуже одинокі, і в кожного своя історія, якою ти переймаєшся. Вони вкрай потребують такого розуміння. На мою думку, така робота можлива лише за умови, що ти любиш категорію таких людей, адже вони самі по собі надто вразливі. До кожного потрібно мати свій підхід і поважати їхню думку, зважаючи на особливості того чи іншого характеру. Це непросто, але я і мій колектив намагаємося для всіх них створити необхідні умови, аби вони себе тут почували комфортно.

– Щодо колективу, як вдається організувати роботу з такою кількістю людей?

– Так, колектив чималий – 120 працівників. Кожен забезпечений своїм робочим місцем з відповідним обладнанням. І повірте, це було зробити не так просто. Доводилося робити нові кабінети навіть у тих місцях, де ми вважали це неможливо. Вважаю, що якщо ти хочеш, щоб система працювала, треба створити належні умови для праці. Але тепер у нас кожен чітко знає, за яку ділянку відповідає. Якщо потрібно щось зробити, навіть ремонтні роботи чи облаштування палат, кабінетів та присадибної території, то це все спільно. У мене немає такого поняття, що якщо я керівник, то сиджу склавши руки. Тільки разом все. Це зближує колектив і дає усвідомлення всім того заради кого і чого ми це все робимо, яку відповідальність несемо. Щодо мене особисто, то наведу навіть такий приклад. З дитинства дуже боюся висоти, але коли проводилися ремонтні роботи в будівлі, де зараз знаходиться «Турбота», не побоялася лізти на дах і допомагати. Якщо всі, то всі. А ще в такій роботі, як наша, ключовим словом має бути порядність. Сама така і вимагаю цього від свого колективу. Багато в чому хочеться для них бути прикладом.

– Валентино Василівно, який спектр послуг зараз надає цент «Турбота», адже з кожним роком він розширюється?

– Спектр великий, тому що на лікування, обстеження, проведення різноманітних процедур до нас звертаються навіть з інших міст. Аналогу такого центру в області на сьогодні немає. «Турбота» займає всі п’ять поверхів будівлі. На п’ятому поверсі у відділенні для постійного місця проживання маємо 24 ліжкомісця. Четвертий і третій поверхи займає відділення для людей, що перебувають у нас тимчасово. Вони лікуються в нас два тижні і теж безоплатно. У нас є лікар, який їх обстежує і призначає лікування. Для їхніх послуг кабінет фізкультури, масажний, ароматерапії, фізіотерапевтичний, сольова кімната, киснева пінка та харчування. На це все мають право пенсіонери, які проживають на території міста. Проте до нас приїздять пацієнти з Городка, Чернівців, Одеси, але вони вже платять за себе. Їх обслуговує два лікарі з міської поліклініки, з ними укладені угоди. Також є штат медсестер та інших медичних працівників. Тут, на відміну від попереднього відділення, харчування не п’яти-, а чотириразове. Другий поверх займає адміністрація і різні процедурні кабінети. На першому – теж процедурні й господарські приміщення. Є також денний стаціонар, де люди отримують процедури і ліки. А також можуть отримати уроки із плетіння, вишивання, в тому числі й бісером. Маємо можливість і на п’ятому поверсі надавати платні послуги, якщо діти працюють і можуть оплатити перебування батьків у цьому відділенні. А от відкриття сольової кімнати, яке відбулося нещодавно, ще більше привернуло увагу до нашого Центру та користується популярністю. У нас є відділення і з обслуговування вдома. Наші працівники допомагають по господарству, купують їм їжу тощо.

А взагалі з кожним роком намагаємося купувати нове медичне обладнання, поновлювати необхідну матеріально-технічну базу. 

– Валентино Василівно, чи вистачає на все коштів, можливо є якісь спонсори, які допомагають?

– З міського бюджету ми додаткових коштів не просимо, намагаємося обходитися своїми силами. Проте міський голова Михайло Сімашкевич завжди йде нам на зустріч і допомагає у разі потреби. Щодо спонсорів, то їх майже немає. Єдиний, хто завжди допомагав і допомагає нам, це Володимир Мельниченко. Він ніколи не стояв осторонь наших проблем. У нас є при Центрі невелика капличка, де люди можуть помолитися, то він туди подарував навіть три ікони. 

– Наскільки важко розділяти сім’ю і роботу, адже тут, у Центрі йде велике психологічне навантаження?

– Чоловік Віктор вже до цього звик. Сам переймається часто. Особливо, якщо виникають якісь проблемні моменти та люди з важкою долею. Це для мене дуже важливо. 

– Валентино Василівно, а як Ви з ним познайомилися?

– У парку на танцях. Ось так разом уже 44 роки. Всяке було, як і в будь-якій родині, але ми у всьому знаходимо компроміс. За роки, проведені разом, не уявляю собі, як у моєму житті міг би бути інший чоловік, настільки ми врослися один в одного. Маємо прекрасну донечку і найкоханішу онучечку Вікторію. Вона для мене з чоловіком сенс життя. Її народження – це найщасливіший день мого життя.

– А що ще залишило у Вас найяскравіші спогади з дитинства чи з молодості?

– Напевно, приїзди до бабусі в село, як їй допомагали, як до мами після школи бігала на ферму. То були справді щасливі дні. Взагалі весь період проживання в с.Довжок, яке вважаю своєю малою батьківщиною, для мене щастя. Тут мої батьки побудували свій будинок, який для нас всіх став родинним вогнищем і до нині.

– Сімейні традиції любите?

– Дуже, в мене є ще старша сестра і брат, і я люблю, коли ми всі збираємося разом на свята. Без цього не можна. І з кожним роком свого життя все більше і більше в цьому переконуєшся.

– Відпочинок любите активний чи пасивний?

– Тільки активний. Маючи вільний час, люблю порибалити. Колись впіймала такого сома, що сусіди допомагали його занести в хату, щоб розділити. Навіть двері були вимушені зняти. Не уявляю себе без збирання грибів. Все це потім чищу і готую сама. 

– А готувати взагалі любите?

– Так, на жаль, не завжди все встигаю, але намагаюся завжди приготувати щось смачненьке.

– Валентино Василівно, а як ви релаксуєте? Все одно Ваша робота дуже активна, відпочинок все ж таки потрібен, хоча б невеликий?

– Можу вишивати і дивитися ввечері цікаві передачі. Ось остання з них, від якої отримую насолоду – це «Танці з зірками». А ще дуже люблю садити вазони. Це моя слабкість.

– Які риси в людях абсолютно для вас неприйнятні?

– Ніколи не сприйму брехню, ніколи! Не терплю хаосу, натомість у всьому можна сказати педантична. Люблю виступати перед людьми і отримувати подяку за це. У людях найбільш поважаю чесність, порядність і працелюбність. Можливо тому мене в житті ніколи не лякали труднощі.

– То яка формула успіху Валентини Солодковської?

– Бути у всьому відвертою і чесною!


Теги: проект "Фантастична жінка", Валентина Солодковська

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.