Перейти на мобільну версію сайту


25.10.2019

БРАТИ ВІД ЖИТТЯ ВСЕ ПОЗИТИВНЕ І ХОРОШЕ!

МАРТИНЮКВона завжди сповнена енергією, відповідальна у всьому, що робить, наполеглива і переконлива. При цьому ніжна і тендітна мама двох прекрасних дітей. Це наша героїня проекту «Фантастична жінка», нотаріус Світлана Мартинюк.

– Світлано Омелянівно, займатися нотаріальною справою складно?

– Ну, почнемо з того, що я не зовсім вагалася щодо вибору професії і вступила в Одеський національний університет ім.І.І. Мєчнікова. Я не кажу, що була найкращою на економічно–правовому факультеті, але свою справу вивчила на гідному рівні. Великою допомогою в цьому мені була моя рідна тітка Люба. Будучи сильною і впевненою людиною, вона зіграла, напевне, ключову роль у моєму житті. За це я їй безмежно вдячна. Саме вона навчила не боятися труднощів, постійно розвиватися і відповідально ставитися до всього, що робиш.

– Батьки також розділяли Ваші вподобання?

– Вибір був за мною, батьки ніколи не були проти того, куди я буду вступати.

– Світлано Омелянівно, Ви родом із Західної України і так різко змінили, будемо казати, геолокацію?

– Я просто знала, що в мене в Одесі завжди є підтримка. І я при цьому чітко усвідомлювала, якої мети маю досягти. Це дуже важливо. Так, я народилася на Івано-Франківщині в селищі міського типу під назвою Перегінське. Завжди це місце згадую з особливим теплом і трепетом, тому що кажуть – це майже підніжжя гір. Воно дуже чудове і самобутнє. Там я навчалася і вже потім потрапила після школи в Одесу, як колись це зробила моя тітка Люба, татова сестра. Захотіла – і поїхала. Я в університет вступила заочно й паралельно там працювала помічником нотаріуса 4 роки. Це було не тільки стажування, а й прекрасна практика в моєму житті. Працювати з рідною тіткою, з її досвідом було гарною путівкою в життя. За це я буду завжди їй безмежно вдячна. Вона мене дуже любила, майже як дочку, але що стосується роботи, то поблажок жодних бути не могло. Я гартувалася як спеціаліст і мала усвідомлювати рівень відповідальності в професії, яку обрала.

– Якими були перші труднощі в роботі?

– Після проходження стажування я спочатку не склала потрібний для нотаріальної справи іспит. Саме тоді ввели нові питання в структуру іспиту, до яких мене, як і моїх одногрупників, ніхто не готував. Викладач повністю змінив порядок ведення самого іспиту і, коли ми отримали конверти з питаннями, то були дещо приголомшені. Тож на той момент я просто не склала екзамен, не вистачило кількох балів. Не тому, що за фаховою справою чогось не знала, просто більшість питань, що були введені, зовсім її не стосувалися. І ми просто не були до них готові. За результатами екзамену мені запропонували їхати на співбесіду до м.Київ, але я цього не зробила. Залишилася в Одесі в тітки.

– Світлано Омелянівно, як так сталося, що Ви потрапили в Кам’янець-Подільський і нині успішно займаєтеся нотаріальною справою вже який час поспіль?

– Приїхала в Кам’янець на весілля до своєї подруги, а мій чоловік Руслан там був дружбою. Так я з ним познайомилася. Через рік успішно склала ті іспити, і на сьогодні ми з ним виховуємо двох прекрасних діточок – 11-річну Ангеліну і 3-річного Романа.

– Постійна зайнятість не заважає вести домашню господарську діяльність?

– Ні. Звичайно не завжди виходить як бажаєш, але я намагаюся встигати у всьому. Не уявляю життя без руху. Кожна хвилина мого життя має бути зайнята. Без цього сенсу життя не уявляю. Можливо мої діти і не знаходяться під таким домашнім маминим ковпаком як інші. Але вони в мене з дитинства знають такі слова, як чесність, порядність, відповідальність і вихованість. Старша донька в мене має все, що їй потрібно, але я при цьому ніколи її не балувала. Вона знає ціну заробленим грошам і знає, що за кожною заробленою копійкою велика праця. З дитинства вчила її самостійності, як і мій свекор Іван Феодосійович, що допоміг мені її виховати. За це йому величезна подяка! Як приклад самостійного життя згадую випадок, коли потрібно було в школу принести довідку про проведення медогляду дочки. Тоді вона була 5–му класі. Знаєте, я навіть в лікарню не ходила. Наш дитячий педіатр Ніна Володимирівна Гузак написала перелік лікарів, яких потрібно пройти, і моя Ангелінка прийшла додому вже з довідкою. Все зробила сама. Думаю, ця риса їй буде дуже в нагоді в дорослому житті.

– Світлано Омелянівно, як швидко Ви після народження дітей приступали до роботи, знаючи вашу активність у роботі?

– Можу сказати тільки те, що як таких перерв у мене не було. Через 20 днів після перших пологів приступила до роботи. Дитинка була маленька, але я справлялася. Розуміла, що в мене є перед людьми певна відповідальність, і я маю довести справи, за які взялася, до кінця.

– Тобто можна сказати, що в роботі Ви у всьому любите досконалість і точність?

– Так, я дуже скурпульозна у всьому, за що беруся. Професія нотаріуса це вимагає. Кожного дня ти спілкуєшся з великою кількістю людей. У них різні проблеми, різні долі, різна вікова категорія. З ними інколи не завжди просто спілкуватися. Треба врахувати всі нюанси їхнього характеру, аби зрозуміти їх до кінця. Тому тут всередині включається вже не нотаріус, а психолог. Це дуже важливо. Я люблю всіх своїх клієнтів, адже раз вони саме до мене прийшли – це значить, що вони мені висловлюють свою довіру. Це дуже тонкі речі, в яких не можна переступити жодної грані. Так мене виховувала і вчила моя тітка Люба, що професія нотаріуса вимагає не тільки знань, але й відвертого і щирого сприйняття людей та проблем, з якими вони до тебе прийшли. Відверто можу сказати, що відчуваю кожну людину, можливо навіть деколи і з перебільшенням. Але я так звикла працювати і вже зараз вчу це робити людей, які зі мною разом.

– Світлано Омелянівно, скільки років Ви вже займаєтеся нотаріальною справою?

– Свідоцтво про зайняття нотаріальною діяльністю отримала в 2007 році. Як чоловік, так і моя свекруха, яка допомогла зняти офіс, мене у всьому підтримали. Вони знали, наскільки я наполегливо і впевнено рухаюся до своєї мети і що я хочу займатися саме цією професією. Я собі навіть не уявляю поки, що могла би займатися іншою справою. Але якби щось пішло не так, без роботи точно би не залишилася. Я належу до тієї категорії людей, які завжди знайдуть чим займатися. Без діла не сиділа б це точно.

– Чоловік допомагає Вам по життю у всьому?

– Так, звичайно. Хоча займаємося ми зовсім різними справами. Він – приватний підприємець. Я – нотаріус. Але вдома ми безмежно люблячі батьки, які у всьому знаходять компроміс. Тому що звикли поважати думку один одного. Я вважаю, що саме так має бути в родині. Як і те, що в пошані завжди мають бути сімейні традиції, закладені нам нашими батьками.

– Не шкодуєте, що свого часу покинули Одесу і переїхали сюди?

– Жодної хвилинки. Одеса, звичайно, гарне колоритне місце, зі своєю самобутньою культурою, але я завжди любила невеликі міста. У них спокійно і затишно. Немає біганини, якоїсь суєти. Є якась мовчазна стабільність і рівність у всьому. Що і необхідно, напевно, для людини такої професії як моя. Велике місто змушує людину весь час кудись спішити, а я так не люблю. Хоча по натурі я напевно дуже гіперактивна, але у всьому хочу бачити порядок і скурпульозність. А ще я дуже пунктуальна. І вважаю, що це дуже вагомо. Для нотаріуса це найважливіші риси, які мають бути. По іншому – ніяк.

– Відпочиваєте як?

– Люблю, звичайно на 2-3 дні разом з родиною поїхати в Карпати, наприклад. Подорожувати дуже люблю. Але це має бути тільки активний відпочинок. Не лежати, закинувши ноги, а взнавати щось нове. Людина має постійно знаходитися в динамічному стані. Якщо фізично це можливо, звичайно. Люблю гарні компанії, щире спілкування, обговорення різних проблем. Це дуже цікаво.

– Світлано Омелянівно, що би Ви могли зробити заради близького друга і взагалі, що для Вас поняття «дружба»?

– Та напевно все. В мене є друзі, з якими я спілкуюся ще з дитинства. Це мої дівчата з Івано-Франківщини. Ми можемо і не так часто спілкуватися як хотілося б, але це дружба довжиною в життя. Тому поняття «дружба» для мене дуже важливе. В роботі ціную понад усе абсолютну порядність, тому що продажних людей не пробачила б ніколи. Для мене це критична межа, яку я ніколи не перетну.

– Якщо людина любить гарні душевні компанії, то вона має їх пригощати чимось смачненьким. Любите готувати? І взагалі любите приймати гостей чи самі любите бути гостею?

– Готувати люблю дуже. Напевно саме на кухні я найбільше релаксую. Приготувати щось смачне для мене велике задоволення, дуже люблю робити різноманітні салати, знаю безліч рецептів і шукаю щось новеньке. Останнім часом я надаю перевагу лише здоровому способу харчування. Коли маю час, завжди відві­дую спортивний зал. Це дуже бадьорить.

– Ви завжди гарно виглядаєте. Знаючи щільний графік, коли знаходите час відвідати перукаря чи манікюрщицю, до прикладу?

– Я намагаюся встигнути все, і притримуюсь у всьому постійності. Це мають бути люди, до яких я ходжу роками. Це навіть лікаря– дантиста стосується. Вони знають мене, а я їх. Не потрібно нічого пояснювати кільканадцять разів. Вони чітко знають, що я від них хочу чи якою я себе бачу. Як мінімум, це дуже зручно.

– Тож яка формула успіху Світлани Мартинюк?

– Брати від життя все позитивне і хороше!

Теги: проект "Фантастична жінка", Світлана Мартинюк

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.