05.02.2016

ОЛІМПІЙСЬКИЙ ЧЕМПІОН ОЛЕКСІЙ ТОРОХТІЙ: «ЩОБ БУТИ КРАЩИМ, ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ ПОСТІЙНО»

Загальновідомий вислів - «чемпіонами не народжуються, а чемпіонами стають». Утім у правильності його ми час від часу сумніваємося. Здається, що щастить талановитим. Праця спортсмена залишається за кадром. Як воно в дійсності, спробуємо з’ясувати в розмові з чемпіоном ХХХ-их Олімпійських ігор у Лондоні, важкоатлетом Олексієм Торохтієм.

- Олексію, як розпочався Ваш шлях у важку атлетику?

- Я народився та виріс у місті Зугрес Донецької області. Коли мені було 14 років, пішов зі своїм другом у спортзал просто підкачатися. Силові показники в мене пішли добре. Я присів зі штангою 100 кг і мені запропонували займатися важкою атлетикою. Я відмовився, а мій друг погодився, й у нього виходило. Між нами пішло суперництво. Мені знову запропонували займатися важкою атлетикою, й цього разу я погодився. У нашому виді спорту чітко видно – є результати чи їх немає.

- Спочатку було важко?

- Усе починав із нуля, але через півроку підняв 60 кг у ривку та 90 кг - у поштовху. Це на змаганнях, коли мені було приблизно 14,5 років.

- Змагання вигравав?

- Бувало по-всякому, але навіть поразки давали потрібну інформацію як розвиватися далі.

- Аналіз виступів Ви робите зі тренером, чи самостійно?

- Завжди зі тренером.

- Що було Вашим першим успіхом?

- Чемпіонат України серед кадетів (до 15 років) у Коломиї, де я виборов бронзу, піднявши 105 кг у ривку та 132 кг у поштовху. Тоді я тренувався в Геннадія Ксенза та Володимира Руденка. Після цього мені запропонували вступити до Харківського УФК. Для мене це був хороший шанс займатися спортом у великому місті та у відомого тренера Валерія Нікуліна.

- Як пішли справи в УФК?

- Цілком добре. Я там провчився 7 років, здобув середню освіту і вступив до Харківського національного аерокосмічного університету. Там постійно займався важкою атлетикою.

- Юнацьке срібло чемпіонату Європи-2006, мабуть, стало поворотним пунктом у виборі професії?

- Після нього я був вже більш свідомим у виборі важкої атлетики. Мене почали частіше викликати на збори збірної України – спочатку кадетської, потім юнацької, ще пізніше - дорослої. Ми мали можливість краще розуміти дух, суть і природу суперництва на змаганнях, особливо вищого для нас рівня. Адже, коли виграєш чемпіонат України, хочеться рівнятися на результати чемпіонатів Європи та світу. Тим паче, вони відбіркові на Олімпіаду.

- Яка зараз квота збірної України?

- На чемпіонат світу-2015 – 8 чоловіків та 7 жінок, а на Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро-2016 – 4 чоловіка та 3 жінки.

- Можете порівняти дві Олімпіади – пекінську та лондонську?

- На пекінській я набирався досвіду, який і допоміг мені в Лондоні.

- Що було головним чинником у перемозі в Лондоні?

- Мабуть, не варто тут щось виділяти як головне. Та перемога – результат багаторічної роботи - моєї і команди. На Олімпіаді в Лондоні я підняв 185 кг у ривку та 227 кг у поштовху.

- Хіба важка атлетика - це командний вид спорту?

- Зі штангою на помості я один на один, але ці здобутки завдяки моїй команді: моїм тренерам, президенту федерації Олександру Герезі, масажистам, лікарям. Важливою є організація матеріального забезпечення. Добре, що вчасно для нас з’явився СК «Епіцентр». У 2008 році я познайомився зі тренером збірної Михайлом Мацьохою. Олександр Герега запропонував ввійти у збірну СК «Епіцентр». Крім мене там були відомі боксери – Олександр Усик, Олександр Гвоздик, які також вибороли медалі Олімпіади.

- Якщо порівняти Олімпіаду із чемпіонатом світу, чи Європи...

- Ні з чим не можна порівняти Олімпіаду. Це вершина.

- Що було найважчим у протистоянні?

- Змагання із самим собою. Головне – не суперник. Головне – показати хороший результат. Якщо буде хороший результат, то буде й перемога над ким хочеш.

- Вагу на штанзі хто встановлює – Ви чи тренер?

- Спочатку це робимо разом, а потім - тренер. Він бачить по протоколу, скільки потрібно поставити.

- Як Вам Кам’янець і спорткомплекс?

- Умови тут найкращі в Україні й навіть у Європі. Тепер головне - виконати програму підготовки.

- Яким є режим збірника?

- Збори – це найкраща модель підготовки. Оскільки я тренуюся всі сім днів тижня, маючи дев’ять тренувань, то завдяки режиму в харчуванні та відновленні, можна виконати вдвічі більше навантажень. А це сприяє покращенню показників.

- Плани зараз, мабуть, зрозумілі?

- Мені більше подобається спочатку зробити, а вже потім говорити. Тому я зараз у роботі, яку треба виконувати щодня й без вихідних, заради перемоги над штангою і над собою. Щоб бути кращим, треба працювати постійно.