Перейти на мобільну версію сайту


23.10.2015

ЯК «ПОДІЛЬСЬКИЙ МЛИН» СТАВ «ПОДІЛЬСЬКОЮ НИВОЮ»

Щорічно в останню неділю жовтня в Україні відзначається День автомобіліста і дорожника, адже на сьогодні важко уявити сучасне життя, господарську діяльність та побут кожної людини без автомобільного транспорту.

Це свято людей, чия праця щодня вимагає високої фізичної та емоційної самовіддачі, професіоналізму і таланту. Однією із таких є керівник ПП «Подільська нива» Анатолій Волков. Завжди стриманий та виважений, з тонким почуттям гумору, Анатолій Григорович по життю керується двома пріоритетами - дружба і взаємовиручка.

Народився наш співрозмовник 21 лютого 1951 року в с.Осламів Віньковецького району на Хмельниччині. Його батько все життя працював у радгоспі, а мати була завжди йому вірним супутником і оберегом та займалася Анатолій Волковдомашнім господарством. З дитинства малого Анатолія приваблювали різні механізми та техніка, тому після закінчення десятирічки вибір, куди вступати, був однозначним – на факультет, пов’язаний з інженерією. Та спершу була служба в армії, після закінчення якої вступив на навчання в Хмельницький електромеханічний технікум, де здобув спеціальність інженера-технолога. Перша робота за фахом була далеко від дому - в м.Чебоксари, столиці Чувашської республіки.

- Анатолію Григоровичу, якщо переглянути Вашу біографію, то кар’єрна стежина починалася далеко за межами Батьківщини. Як сталося, що Ви туди потрапили?

- Як і всі тоді, на роботу потрапив за направленням. Ми працювали на Чебоксарському електроапаратному заводі. Пощастило, що поїхав туди не один: нас було троє із технікуму. Так ми і товаришували все життя. Одного з моїх товаришів, на жаль, уже немає в живих. Але це люди без яких «Подільської ниви» могло би й не бути. Пропрацювавши в Чебоксарах три роки, ми разом повернулися додому. Я оселився в Кам’янці-Подільському, тут і знайшов роботу.

- Також працювали за фахом чи щось довелося змінювати?

- Професії були різними, але всі вони певним чином були пов’язані з інженерією. Інакше й не могло бути. З Чебоксар мене одразу перевели працювати на К-ПЕМЗ. Спочатку працював технологом, згодом - майстром. Наступним етапом була робота на металоштампувальному заводі. Знову починав із технолога, продовжував уже старшим майстром. Тут я працював двічі, а в перерві між ними була робота заступника начальника технічного бюро Кам’янець-Подільського приладобудівного заводу. Тож можна без перебільшення сказати, що я працював майже на всіх виробництвах нашого міста, навіть фрези робив, коли був головним інженером у ТОВ «Смотрич», з 1993 до 1996 року.

- Як склалося, що вже майже двадцять років Ваше підприємство «Подільська нива» входить в коло одних із найкращих з перевезення пасажирів? Що підштовхнуло Вас змінити напрямок роботи?

- Як я вже говорив, якби не друзі, з якими я навчався і працював, якби не їхня ініціатива та підтримка, то я не знаю, як би склалося тоді моє життя. Час був непростий: криза в країні, шалене скорочення та безробіття. Тоді всім було складно. Тож хлопці порадили мені спробувати себе дещо в іншому напрямку. Так у мене з’явилися перших два маршрути.

Спочатку автобуси курсували з Кам’янця до с.Островчани, потім - до с.Дубинка. Тепер в мене шість таких напрямків - на Островчани, Жванець, Княгинин, Велику Слобідку, Ріпинці та Каветчину. Останній із рейсів за кілометрообігом у день є найдовшим - майже 240 км. За роки, відколи працюю, знаю в районі кожну ямку.

- Ви маєте немало маршрутів, відповідно й штат водіїв. Чи легко керувати і контролювати роботу підприємства? Самі водієм на власних маршрутах працювали?

- Штат у мене немаленький: маю заступника, семеро водіїв, медика, механіка з енергобезпеки та бухгалтера. До речі, останнім працює моя донька Вероніка - вона можна сказати, що єдина із трьох дітей, яка пішла батьківськими стопами.

Так би мовити, старожил нашого підприємства - водій Олег Мандзюк, він найдовше працює водієм у ПП «Подільська нива» - з 2004 року. У колективі панує повне взаємопорозуміння та взаємоповага. Намагаємося завжди уникати будь-яких конфліктів - саме на цьому й тримається підприємство. Особисто я водієм ніколи не працював, хоча маю 28 років водійського стажу.

- Не секрет, що сьогодні у Вашій галузі працювати непросто. З якими проблемами перевізникам доводиться зіштовхуватися найчастіше?

- Ну, про дороги думаю не варто говорити, це і так зрозуміло. Основні проблеми можна вирішити лише на загальнодержавному рівні - це і ціни на обслуговування, особливо на паливні матеріали, і запчастини. Але ми намагаємося зі всім справлятися та розвиватися далі. На нас розраховують люди, а це - головне.

- Ви згадали про доньку Вероніку. Хтось із Вашої родини ще займається перевезеннями і взагалі, як діти і дружина ставляться до Вашої роботи?

- Моя дружина Валентина Миколаївна у всьому й завжди мене підтримує, як колись було і в моїй сім’ї. Вона мені друг і порадник у всьому. Ані вона, ані двоє синів до моєї роботи жодного відношення не мають, але у всьому іншому ми завжди разом. Дружина в мене головна в родині. Любимо разом займатися господарством та готувати їсти. До речі, сам дуже люблю готувати. Найкраща страва, яку я готую, традиційна українська - борщ.

- Не можу не запитати, чому Ваше підприємство має назву «Подільська нива»?

- Це вже історія. Колись, коли я думав чим би зайнятися (ще до перевезень), мав намір збудувати власний млин неподалік біля поля. Тоді реалізувати цю мрію мені не вдалося через певні обставини. Так «Подільський млин» став «Подільською нивою», але жодного дня в житті я про це не пошкодував.


Теги: ПП «Подільська нива», Анатолій Волков, пасажирські перевезення

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.