Перейти на мобільну версію сайту


15.11.2019

СТУДЕНТСТВО ЗГАДУЄМО З НОСТАЛЬГІЄЮ

ЖукКам’янець – молодіжне місто, не випадково йому присвоєно статус молодіжної столиці України. Два вищих навчальних заклади, п’ять середніх спеціальних коледжів Кам’янця щорічно випускають сотні спеціалістів для різних галузей народного господарства, які після закінчення навчання працюють по всіх регіонах країни.

Тому в своїй невеликій статті хочеться написати про те, чи зберігаються минулі студентські стосунки між випускниками-однокурсниками після закінчення навчання. Питання начебто не актуальне, але насправді дуже цікаве!

Практика показує, що стосунки між випускниками навчальних закладів можуть бути різними. Хтось зустрічається часто, інші – через певний проміжок часу. Буває не зустрічаються ніколи. Але на мою думку, зустрічатися потрібно. Зустрічі допомагають не втратити зв’язок з друзями, який виник у студентські роки. 

Мені хочеться поділитися з вами спогадами про свої зустрічі з однокурсниками юридичного факультету Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка 1956 року випуску, з якими до цього часу підтримуємо зв’язок.

Наш курс був своєрідним. Вступали в університет у 1951 році. Це був період відбудови народного господарства після найжорстокішої війни, яку знало людство. Тому разом з випускниками середньої школи вступали ми, ті, хто вижив у тяжкій боротьбі, кому війна не дала можливості навчатися в юному віці.

Серед ста осіб, які вступали на юридичний факультет, 23 абітурієнти були інвалідами і учасниками бойових дій Великої Вітчизняної війни. Нам було 25-30 років. Був серед нас і старший абітурієнт, якому було далеко за сорок і який вступав на навчання за особистим дозволом Міністра вищої освіти СРСР Елютіна (вступ на стаціонар обмежувався віком 35 років). Цим абітурієнтом був командир танкового полку, Герой Радянського Союзу Михайло Грехов, який успішно закінчив факультет і до кінця своїх днів займався адвокатською діяльністю.

Велика різниця між нами фронтовиками і випускниками шкіл була не тільки у віці, але й у знаннях. Випускники шкіл мали гарну підготовку, а ми, фронтовики приглушені війною, були менш підготовлені, але нами рухала спрага до знань. Навчання на першому курсі нівелювало різницю між нами, ми дуже здружились. Минуло вже 63 роки після закінчення університету, а ми й досі зустрічаємось.

Ідея зустрічей виникла уже на випускному вечорі. Її подав член профбюро факультету, однокурсник Петро Кривенко, 1921 року народження. Домовились, що перша зустріч відбудеться через п’ять років. Петро Павлович обіцяв, що зустріч організує, і свою обіцянку виконав. Перша зустріч відбулася в травні 1961 року. Пройшла вона емоційно, всі були задоволені. Домовились, що зустрічі повинні продовжуватись. Для цього була розроблена ціла система.

Вони відбуваються кожні п’ять років, в останню суботу травня, збір біля пам’ятника Т.Г.Шевченка, о 13:00.

Тоді були зібрані всі дані про кожного випускника: адреса, місце роботи, посада, особисті і службові номери телефонів. Кожна зустріч попередньо обговорювалася організаторами. Все це проводилося на належному рівні. Важко словами передати, як сердечно проходили ці зустрічі: обійми, поцілунки, велика радість, доброта, найкращі побажання один одному.

Згодом ми почали зустрічатись через три роки, а з 1985 року – щорічно. Життя швидкоплинне, багато наших друзів залишається тільки у нашій пам’яті. Нам уже за вісімдесят років, а з 23 учасників війни залишилось тільки двоє. Їм за дев’яносто. На небагато, але й досі зустрічаємося. Це додає сили, наснаги, надії. Ми маємо що пригадати, один одному порадити, підтримати. Тому кожна наша зустріч – це радість, вона безцінна.

Наша колега Луїза Карпачова в ранньому віці залишила нас назавжди, а її дочка Ніна вирішила замінити нам маму. Ніна Іванівна розповідала, що мама була дуже задоволена зустрічами випускників, а після їх відвідування вона розказувала дочці, як змістовно вони відбувалися і як задоволення від них вона отримувала.

На пам’ять про рідну маму Ніна Іванівна вирішила приєднатися до нашого товариства. Ми з задоволенням і вдячністю прийняли її в нашу сім’ю і присвоїли її звання: «Улюблена донечка випускників юридичного факультету 1956 року». Уже багато років поспіль Ніна Іванівна щоразу відвідує наші зустрічі. Таких відносин, мабуть, ще не знала університетська історія.

А ще недавно на наше запрошення приєдналася до нас дочка головною організатора зустрічей Петра Кривенка – Оксана, за що ми їй дуже вдячні. Петра Павловича уже давно немає серед нас і його функції прекрасно виконує його заступник із молодших однокурсників Анатолій Ковтун.

Часто наші зустрічі відбувалися в актовому залі юридичного факультету за участю деканату і студентів. Ми ґрунтовно відповідали на важливі питання студентів, висловлювали багато порад, рекомендацій, побажань майбутнім юристам.

Ми, учасники і діти війни, багато бачили, багато пережили. Наше покоління чесно трудилось, було сповнене прагненням до знань, щоб бути кориснішими суспільству, примножувати здобутки нашої Батьківщини.

Хотілося б свою естафету передати молодому поколінню. Ми від щирого серця бажаємо нашим продовжувачам мати мету в житті і вміло її досягти, сумлінно трудитися на користь своєї держави!

Онисим ЖУК, староста курсу випускників юридичного факультету Київського державного університету, м.Кам’янець-Подільський.

Теги: стунетські зустрічі

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Почему стоит выбрать Всеукраинский банк спермы?
Полная конфиденциальность с первого обращения в клинику;
Консультация репродуктолога и узких специалистов на основании уже имеющихся исследований и новых показателей;
Обследование на высокоточном оборудовании согласно последним...




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.