Перейти на мобільну версію сайту


31.08.2018

СЛОБІДСЬКА АВТОНОМІЯ

контрольМаленьке, компактне, відокремлене. Лагідне влітку і самотнє взимку. Особливе в деталях і трішки дивакувате. Ось такими трьома реченнями можна охарактеризувати населений пункт, який став наступним героєм авторського проекту «Сільський контроль». Сьогодні це село за всіма параметрами характеризують як дачне, зрештою воно й оживає у сезон відпочинку. Та попри таку легковажну характеристику, воно має свою цікаву історію й непересічну вдачу. Знайомтеся, село Слобідка-Малиновецька Жванецької об’єднаної територіальної громади.

До Слобідки-Малиновецької від міста 26 км. Чотири рази на день сюди курсує сокільський автобус, тож транспортне сполучення досить таки пристойне. З одного боку населений пункт омиває Дністер, а з іншого – річка Рудка, яка в нього впадає. Саме вона й ділить село на умовних дві частини, відтак складається враження ніби слобідські будиночки обліпили два пагорби й майже підійшли впритул до води. Як стояти на березі з малиновецької сторони, можна побачити хати села Бернове Кельменецького району Чернівецької області.

Сусідній берегСлобідка-Малиновецька, як і більшість населених пунктів району починається традиційно – кладовищем при в’їзді, хрестом і зупинкою, встановленою ще в радянські часи. Поруч із останньою розміщена лавочка з вирізьбленим написом «Ліпше смерть достойна слави, аніж зганьблене життя!». Напевне, той, хто обирав цей напис, керувався якимись власними мотивами, але вони якось непомітно перегукуються зі власне історією цього села.

ІЗ РАДИ В РАДУ
Слобідка-Малиновецька заснована в середині 17 ст. орендатором малиновецьких земель. Спочатку село мало співзвучну назву із прізвищем свого власника Бернавка, або Бернардка. У літописних джерелах можна зустріти назву Вітрянка, яка походить від найменування тамтешнього урочища. Назва Слобідка-Малиновецька остаточно закріпилася наприкінці 19 ст. Перша його частина Слобідка вказує на тип поселення, а друга – Малиновецька – на те, що воно було приписано до сусідніх Малиновець. І справді, з цим населеним пунктом вони якийсь час мали спільну історію.

ХрестУ роки польського панування село належало кам’янецькому староству. Після того, як Поділля увійшло до складу Росії, Слобідка-Малиновецька разом із землями перейшла до графа Аркадія Моркова, який отримав їх у подарунок від Катерини ІІ. Згодом він подарував їх своєму братові генерал-майору Миколі Моркову, а пізніше ними стали володіти князі Оболенські. У часи Російської імперії село адміністративно входило до Гавриловецької волості (з центром у селі Гаврилівці) Кам’янецького повіту Подільської губернії. Перед революцією поселення належало спадкоємцям Рожаловського. Тут проживало більше трьох сотень жителів, діяла початкова школа. Напевне, це була найбільша кількість людей за час існування населеного пункту. До слова, біля Малиновецької Слобідки діяла паромна переправа через Дністер.

1923 року постановою Всеукраїнського центрального виконкому в Україні було ліквідовано повіти та волості, а натомість створено округи та райони. Слобідка-Малиновецька увійшла до складу Жванецького району Кам’янецького округу. Невдовзі в Жванецькому районі було утворено 14 сільських рад, серед них і Малиновецьку, але до її складу Слобідка-Малиновецька не увійшла. Її разом із селами Сокіл, Каветчина, Межигір включили до складу Сокільської (тоді – Соколецької) сільської ради. Через 5 років Жванецький район ліквідували, його територію приєднали до Довжоцького, а Слобідку-Малиновецьку підпорядкували Малиновецькій сільській раді, згодом – Гринчуцькій.
2000 року жителі сіл Слобідка-Малиновецька та Малинівці вступили в сільськогосподарський багатофункціональний кооператив «Мрія», який 8 лютого того ж року було реформовано в СТОВ ВФ «Мрія».

В'їзд у селоСлобідка-Малиновецька стала єдиним населеним пунктом Кам’янеччини, який шляхом референдуму вийшов з однієї сільської ради і приєднався до іншої. У 2001 році з ініціативи громади відбувся місцевий референдум за підсумками якого село Слобідка-Малиновецька із Гринчуцької сільської ради перейшла під юрисдикцію Сокільської сільської ради. Відтак остання повернулася до первісного вигляду, який мала 1923 року під час створення у складі чотирьох сіл (Сокіл, Каветчина, Межигір, Слобідка-Малиновецька). 

У радянський період, в час колгоспного розквіту, тут проживало не більше півтори сотні селян, діяла ферма колгоспу ім.Карла Маркса, на якій вирощували нетелів. 2010 року всі земельні наділи, які раніше були в оренді ТОВ ВФ «Мрія», перейшли до ТОВ СП «Нібулон» (у Соколі розташувалася філія цієї агрокомпанії).

Після об’єднання Слобідка-Малиновецька разом із сусідніми селами взагалі опинилася в Жванецькій ОТГ, але історичне прагнення до автономії здається тут залишилося і досі.

Магазин... І ТИША НАВКРУГИ
Як не дивно це звучить, але центр Слобідки-Малиновецької знаходиться майже на околиці села. Чогось особливого в ньому немає – трохи ширша ніж зазвичай вулиця, з одного боку якої розміщені типові споруди – пам’ятник загиблим воїнам, клуб і магазин. Останні два об’єкти ділять одне на двох приміщення. Магазин починає свою роботу після обіду: якраз привозять свіжий хліб. Черги немає, продавець не поспішає. Зрештою, куди летіти? Людей у селі жменька, корінних жителів можна перерахувати на пальцях, а дачники, як приїжджають, то везуть продукти з міста.

Щодо клубу, то від нього залишилася тільки назва. Відчиняють цей «центр культурного життя» лише на вибори. У літній сезон за музичний супровід у Слобідці, знову ж таки, відповідають дачники. Іноді «врубають» на таку потужність, що здригається все село.

Школа і дитсадок у сусідньому Соколі, там же медпункт і якась цивізілація. А у Слобідці-Малиновецькій тиша, райське життя, до Дністра рукою подати. Купайся, засмагай, радій життю, живи в гармонії з природою.

Володимир МарінінЖИВИ ЯК ДИХАЄШ
Саме за таким принципом живе Володимир Марінін (на фото праворуч). Він у Слобідці-Малиновецькій вже 10 років. Має тут хату майже на околиці села. Садибу назвав «Вирій», що в перекладі означає рай, райське місце. Заснував музей під відкритим небом під назвою «Вибрики природи».

Родом чоловік із сусідньої Руди, якийсь час проживав у Запоріжжі, звідки й переїхав на Кам’янеччину, ближче до рідної домівки. До слова, саме він змайстрував лавку, яку встановив при в’їзді в населений пункт.

Володимир – вправний майстер, вміє працювати не лише з деревом, а й з тістом, травами і нитками – сам пече хліб, готує смачний чай і варення а ще – вишиває хрестиком.

у ВирійКрісло бажань, лавка закоханих, кленова хата й безліч різноманітних виробів з дерева, зроблених власними руками – ось лише дещиця з того, що є в садибі «Вирій» (*на фото ліворуч). Це й справді музей під відкритим небом, яким можна довго ходити і защораз знаходити нові деталі.

– До мене часто приїжджають у гості, – розповідає Володимир Марінін. – Мольфар приїздив, ночував ось під цим кленом. Ви знаєте, що рекомендується хоча би раз на рік ночувати під відкритим небом. У кленовій хаті ми час від часу ночуємо.

До кленової хати, про яку згадує Володимир, веде лабіринт із кленових деревцят, вони тоненькі, але міцні, створюють відчуття якоїсь захищеності. Власне хата – змайстроване просторе укриття, все з тих же кленів, у якому можна запросто переночувати влітку, що господар оселі й робить.

Краса в деталяхГороду, який люди зазвичай тримають біля хати, аби щедро засадити картоплею і городиною, в нього немає. Натомість ділянка засаджена різними рослинами, деревами і кущами – ніби й непотрібними на перший погляд. Та загалом це спосіб життя – легкий, мрійливий, не обмежений у часі й просторі, як власне і сам господар оселі.

Володимир пригощає спеченим власноруч хлібом, проготовленим чаєм із різнотрав’я, варенням з бузини. На згадку пропонує залишити відгук у гостьовій книзі. Є і така. Лишаємо декілька побажань від «Сільського контролю» на згадку про райський куточок Слобідки-Малиновецької.

МузейДИВУВАТИ НІЧИМ
Не тільки «Вирієм», а й «Диво краєм» відома з недавнього часу Слобідка-Малиновецька. І якщо перша садиба має більше медитативний характер, то друга – бізнесовий проект зі всіма його наслідками. Дерев’яна, добротна, з панорамними вікнами, вона так і вабить до себе туристів. Правда, їх останнім часом не так вже й багато. Зрештою, що, крім пологого дністровського берега тут ще можна їм запропонувати? Хіба милуватися сміттям, яким так щедро присипаний один із ярків, що майже впритул підходить до річки. Або трубою, з якої витікають усі готельні нечистоти і також прямують до річки. Чи шлагбаумом, яким загороджений в’їзд до берега. Пішки його можна обійти, а от автомобілем уже ніяк не доїдеш до води. Цікаво, чи мають власники садиби дозвіл на його встановлення, чи можливо до їхньої діяльності нікому немає діла? Що ж, «Дивокрай» дивує зовсім не позитивним враженням.

Доступ перекрилиНа спробі развитку туризму, якщо так можна це назвати, і завершується спроба підняти Слобідку-Малиновецьку хоч на якийсь рівень. Правда, є в населеному пункті археологічний слід. У 1970 році за східною околицею Слобідки-Малиновецької проводилося археолого-петрографічне рекогносцирування. Тут виявлено залишки енеолітичної гірничої виробки – навісоподібне заглиблення завдовжки в декілька метрів, заввишки до 1,5 м та завглибшки 1 м, штучно врізане в зону контакту сеноманських порід з відкладами неогенового віку, що їх перекривали. За назвою села виявлена сировина отримала умовну назву «малиновецька».

Ще тут є хрест, встановлений в 1916 році біля джерела, з якого для села набирають воду. Правда, із самою водою в населеному пункті проблема. Хоч водопровід пролягає через усе поселення, але води часто немає. Іноді причиною тому стають пориви, іноді безвідповідальність місцевих комунальників. Та, сподіваємося, з часом це питання вдасться залагодити. А от щодо криниць громадського користування, то їх у селі немає жодної, оскільки всі спроби добути воду наштовхувалися на суцільну кам’яну плиту, на якій і розміщена Слобідка-Малиновецька.

Кілька років тому сокільський напрямок газифікували, і село також отримало блакитний вогник. 

Винятково дачнеP.S. Газифікована, електрифікована, мальовнича й невимовно легка від всього Слобідка-Малиновецька і справді більше дачна, аніж урбанізована. Швидше за все, другий варіант розвитку їй навряд чи колись «світить», бо ж ніколи не була великою, не прагнула до розширення, хіба що до автономії. А це, як не крути, характер. За характер можна і «двійку» від «Сільського контролю» отримати. Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Слобідка-Малиновецька

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Производство подставок под мобильные телефоны на витрину.
Любые размеры под заказ и со склада.
http://promplastic.com/content/33-podstavki-dlya-telefonov-na-vitrinu




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.