Перейти на мобільну версію сайту


05.07.2019

СЕЛО БАГАТОДІТНИХ

зупинка на трасіНевеликі села завжди різняться з-поміж інших не тільки своєю компактністю, а й своєрідним внутрішнім устроєм, певними усталеними традиціями, що зберігаються і передаються з покоління в покоління. Коли заїжджаєш у такий населений пункт, ловиш себе на думці, ну що в ньому цікавого чи примітного? Ніби село як село – зі своїми проблемами, часто – безвихіддю і банальною буденністю. Та уважно придивившись, знаходиш родзинку, яку, можливо, не помічають навіть місцеві жителі.

Що й казати, під час проекту «Сільсь­кий контроль» ми знайшли стільки сільсь­ких родзинок, що вистачить на окрему статтю. Має їх і герой чергової експедиції – село Лісківці Рихтівської сільської ради, до якого завітали нещодавно. А які вони, читайте у нашому репортажі.

З ТРАНСПОРТОМ ПРОБЛЕМА
Від Кам’янця-Подільського до села Лісківці, що нині входить до складу Рихтівської сільської ради, шлях недовгий: через Довжок у напрямку Суржі гарною дорогою по трасі долаєте якихось 13 км. А ось від повороту, де встановлена здоровенна зупинка з написом «Лісківці» до самого села – всього 2,5 км, але дорога там ще так – вгору, вниз і знову вгору… Повороти, крутосхили, ями і вибоїни. Тож не дивно, що з автобусним маршрутом тут постійні проблеми. У понеділок у село громадським транспортом не приїдеш, він сюди просто не ходить. Тож виїхати з Лісківців краще завчасно, але й у цьому питанні не все так просто: автобус, який сюди заїжджає, робить всього дві ходки – зранку і в обід. У середу і п’ятницю, так звані святкові дні для місцевих, заїжджає в село ще о 17:00. Натомість взимку, особливо в заметіль чи ожеледицю, може взагалі до Лісківців не добратися.

розвалений млинМісцеві жителі, звичайно ж, таким графіком роботи обурені, й неодноразово виходили на страйки, але такі бойкоти практично не міняли ситуації. Перевізники, у свою чергу, ситуацію пояснюють відсутністю пасажиропотоку та й поганою дорогою. А вона тут дійсно вкрай паскудна. Тож із транспортною ситуацією тут сяк-так змирилися, зрештою, як і зі всім, що мають.

ЛІС ЧИ ЛЯХ?
Є різні версії походження назви населеного пункту. В історичних джерелах село вперше зустрічається в 1460 році під назвою Liaskowce, а вже наступного року – Лесковцы. У 1789 році на тогочасній мапі знову стаються зміни і населений пункт пишеться як Laszkowze, а наприкінці 19 ст. отримує свою нинішню назву Лясківці. Дослідники походження назви села пояснюють місцевістю, яка його оточує. І справді, населений пункт просто таки потопає в лісах. Проте є й інша гіпотеза, мовляв назва пішла від прізвища Ляшко (до слова, не поширеного в цих краях) чи ще інша – від етноніма слова «лях» – поляк, але вважається, що ці версії малоймовірні.

У 15-17 столітті поселення відносилося до королівських маєтків і належало Смотрицькому замку, а надалі перейшло в приватні руки. Не забуваємо, що сусіднє село Рихта, яке є центром однойменної сільської ради, має насичене історичне минуле. Тут і досі зберігаються рештки Рихтівського замку, яким свого часу володіли Гумецькі, тож ймовірно, що окремі історії обидвох населених пунктів певним чином переплітаються.

Панський маєтокУ 1905 році в Лісківцях господарювали священник Афанасій Шматкевич і родина поміщика Віктора Харбковського. На той час село було як ніколи чисельне, тут проживало більше тисячі людей. Після встановлення радянської влади тут діяв ревком, створений представником Довжоцької волості. А в 1921 році навіть утворилася Лісківська сільська рада. Проіснувала вона аж до 1954 року. Після цього населений пункт увійшов до складу сусідньої Рихтівської сільської ради. До речі, від Лісківців до Рихти протікає невеличка річка Жванчик, і як йти її берегом з одного населеного пункту в інший, можна помилуватися надзвичайними природними краєвидами.

ПАНСЬКИЙ МАЄТОК ЗБЕРЕГЛИ
Хоч Лісківці і невеликий населений пункт, але тут ще й досі збережені всі основні об’єкти інфраструктури – діє дитсадок, 9-річна школа, є медпункт і клуб, є навіть дві церковні громади. І це натрохи більше ніж чотири сотні людей, які тут проживають. Але так гладко було не завжди. Був період, коли школа в селі не працювала, і діти на навчання ходили пішки у сусідні Рихту і Довжок.

ВипускникиВперше в Лісківцях в 1884 році запрацювала церковно-парафіяльна школа, пізніше, після встановлення радянської влади тут відкрили початкову школу, а з 1932 року – неповну середню школу, для якої знайшли місце в колишньому панському маєтку. Він – одноповерховий, з товстезними стінами й височенними колонами при вході. Сьогодні в Лісківській ЗОШ І-ІІ ступенів, якою керує Людмила Маковська, навчається 41 дитина. Як не дивно, але неповний тут лише 4 клас, а 9-го взагалі немає. Решта класів повні й учнів на найближчу перспективу вистачає. Хоч селом не один рік ширяться чутки про закриття навчального закладу, мовляв дітей шкільним автобусом відправлятимуть у сусідню Рихту чи навіть Слобідку-Рихтівську. Та як згадати тамтешню дорогу, то, певне, цю ідею ще довгий час відкладатимуть. Зрештою, і дітей у Лісківцях вистачає. А все тому, що в цьому селі мешкає більше десятка багатодітних родин. Батьки живуть за рахунок соціальних виплат від держави, а діти з’являються як гриби після дощу.

Панський маєток, звичайно ж, не пристосований під навчальний заклад. Тож повноцінного спортзалу чи актової зали тут немає, є спортивна кімната. Вчительська і кабінет директора тісняться в одному приміщенні при вході. 76 дітей – найбільша кількість, яку свого часу бачила школа. Кілька років тому, як навчальний заклад святкував ювілей, сюди з’їхалися випускники з усіх світів. І одна з них, Надія Котелба, розщедрилася на досить солідний подарунок – відтак всі вікна в ЗОШ були замінені на металопластикові. 

Завідувач дитсадкаУ цьому ж панському маєтку частину приміщення орендує ДНЗ «Лісовичок», який знаходиться на балансі сільської ради. Керує дошкільним закладом Марія Губіна (на фото ліворуч), родом з Івано-Франківщини. У Лісківці свого часу приїхали її батьки, адже місцевий колгосп славився на всю округу гарними заробітками. Та й так і залишилися. Марія Іванівна тут виросла, і вже Лісківці стали для неї рідною домівкою.

Лісківський дитсадок сьогодні відвідує 16 дітлахів. Раніше він розташовувався в іншому приміщенні, нині його придбала місцева релігійна громада християн-баптистів і переробила його під власну церкву. Велику й простору кімнату в дитсадку переділили, перетворивши її на спальню та ігрову кімнату з їдальнею. Батьківська плата за відвідини дитсадка складає 9 грн в день, решту 15 грн витрат бере на себе сільська рада.

Протягом 12 років школа і дитсадок були об’єднані й утворювали один навчально-виховний комплекс, що, звичайно ж, давало певну економію коштів, та з 2012 року заклади знову роз’єднали, хоч вони й залишилися в одному приміщенні. Тільки уявіть, у селі газу немає, тож взимку, щоб опалити таке здоровезне приміщення, доводиться палити в 12 грубках! Відтак професія кочегара у Лісківцях не втратила своєї актуальності.

МедицинаКУЛЬТУРУ ВІДРОДЖУЮТЬ
Перед панським маєтком розмістилася паркова зона. Нині вона більше схожа на хащі, бо ж місцевим не до естетичного споглядання. Парковими доріжками ще можна пройти, але як дерева не розчистити, то за кілька років це місце перетвориться у суцільний ліс. І, зрештою, остаточно виправдає назву населеного пункту.

Поблизу парку на наступній від школи вулиці знаходиться медпункт, де працює Наталя Нестерова. Фельдшерський пункт ззовні більше схожий на якусь облуплену хатину, аніж лікарняний заклад. Ремонтів, як і значна частина ФАПів по району, він не бачив досить довгий час. До слова, Рихтівська сільска рада має також амбулаторію загальної практики – сімейної медицини, яка знаходиться у центральній садибі громади. Правда, і вона не в кращому стані, аніж медпункт. Що й казати, до якісної медицини на селі нам ще довго йти.

Сільський клубНатомість культура в селі потрохи стає на ноги і в цьому неабияка заслуга місцевого завклуба Віктора Серафімовича. Хоч його ми так і не застали в селі, та від місцевих жителів чули тільки позитивні відгуки. Він і власними силами робить в клубі ремонт, і облаштовує залу для сільських подій. Самотужки змайстрував столи і лавки, на які зібрали гроші селяни. Бо ж, чого приховувати, навіть поминки немає де провести. Попередній завклуб до роботи не спішив, а нинішній старається як може. Хоч і працює зовсім трохи часу, всього два роки, але одразу видно господарський підхід до справи й те, що людина на своєму місці. За проектом лісківський клуб нагадує рихтівський, тільки з єдиною відмінністю – в центральній садибі це не заклад культури, а заклад позору, пам’ятник сюрреалізму – вкладені металопластикові вікна, потрощені стіни, жодних дверей і частково вцілілий дах...

Окрасою села по праву вважається старовинна Дмитрієвська церква, що знаходиться у самісінькому центрі Лісківців. Пережила вона немало лихоліть, але вистояла, незважаючи ні на що.

Окраса ЛісківцівУВІЧНИЛИ В НАЗВІ
Лісківчанам немає де працювати і на кого сподіватися, хіба на власні сили. У радянський період тут діяла сільгоспартіль, після Другої світової війни – колгосп імені Тельмана, який після приєднання до них рихтян в 1959 році став багатогалузевим. Саме тоді відбувся чи не найбільший розквіт населеного пункту – з’являлися не тільки нові будинки селян, а й фельдшерсько-акушерський пункт, сільський клуб з бібліотекою, від останньої, до слова, нині не залишилося й сліду. Суттєві зміни відбулися в селі за роки незалежності України. У 1995 році тут було організовано КСГП «Жванчик», а з 2000 року тут діяв підрозділ ВАТ «Адамс». Його очільник, знаний не лише на Кам’янеччині чеченець Адам Яхієв, зробив для лісківчан чимало добрих справ. Тож не даремно одну із сільських вулиць названо на його честь.

Нині ж селяни передали свої земельні паї в оренду ПП «Аграрна компанія – 2004», яка займається вирощуванням зернових. Робочих місць не так вже й багато, а як згадати транспортне сполучення, то взагалі настає безвихідь. Але лісківчани вміють пристосовуватися до будь-яких умов. І не тільки пристосовуватися, а й на багато що махнути рукою. Як от, приміром, на водяний млин, побудований наприкінці 19 століття. Нині він знаходиться в жалюгідному стані.

дім молитвиЦьогорічні затяжні дощі наповнили річку Жванчик, яка тече через усе село, й вона ожила. Правда поблизу містка, що при в'їзді в село, якраз біля старовинного млина, річку закидали камінням, коли свого часу в тому місці обвалилася частина моста. Ремонтувати його так ніхто і не спромігся, й не найшли кращого виходу, як засипати нижню частину та заблокувати рух течії. Тож тепер у спеку в цій частині річка неймовірно брудна, а берег заріс так, що й не доступитися.

До слова, річка Жванчик з’єднує Лісківці з Рихтою й тече серед лісу. Тримаючись її берега, можна пройти від одного села до другого і, як мінімум, назбирати грибів. Природа тут і справді мальовнича. На берег Жванчика можна їздити на пікнік. Але це на один день. Що ж робити у Лісківцях решту часу? Або жити й пристосовуватися до тих умов, які є, або ж виїжджати в пошуках кращої долі, що багато селян і робить. Іншого шляху немає.

За ще діючу інфраструктуру, за ентузіазм селян і невичерпну енергію активістів Лісківці отримують від «Сільського контролю» четвірку, і до слова, життя тут, як порівнювати з центральною садибою, нічим не гірше, навіть більше – на одному рівні. Тільки що з транспортним сполученням хотілося б кращого...


Теги: сільський контроль, с.Лісківці

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.