Перейти на мобільну версію сайту


25.10.2019

РОСТІК, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З НАМИ

ростікУказом Президента України від 22 січня 2018 р. високою державною нагородою України відзначено кам’янчанина Ростислава Доброшинського, який загинув у 2017 році, захищаючи Батьківщину. В Указі йдеться: «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку постановляю у Збройних силах України нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня Доброшинського Ростислава Руслановича (посмертно) – старшого солдата»...

Як завжди, гарного літнього дня, прийшовши на роботу, директор школи №15 Василь Слободянюк з сумом подивився на парадну стіну школи, де на чорних меморіальних квадратах граніту виблискували невеселі сонячні зайчики. Тут завжди присутні квіти, принесені і з повагою та любов’ю покладені до портретів молодих гарних хлопців у військовій формі. Щодня вони, його вчорашні школярі, а сьогодні Герої, якими пишається не тільки місто, але й вся Україна, зустрічають його. З ними він мовчки вітається, а вони – молоді, усміхнені, привітні, замріяно дивляться в неосяжну далину рідного міста й нагадують прийдешнім поколінням, за що вони віддали своє життя. А віддали вони його за мир і спокій своєї Батьківщини, за те, щоб молоде покоління жило під мирним небом.

Був час і вони навчалися в цій школі, галасливо бігали по її коридорах, на подвір’ї, спортивних майданчиках, вислуховували зауваження вчителів та були сповнені енергії й нестримної жаги до життя, радували і дивували своїх батьків та вчителів. Василь Петрович, вже досвідчений педагог-вихователь – людина, яка все своє життя віддала освітянській ниві, ніяк не міг звикнути до цих гранітних обелісків. До хвилювання, жалю і неспокою, викликаних втратою найкращих учнів школи, додавалося і відчуття того, що в стінах цієї школи виросли й отримали путівку в життя такі прекрасні хлопці, патріоти, якими сьогодні пишається місто і вся Україна. 

Чи можна звикнути до цих меморіальних плит? Ні, не можна. Бо щодня з’являються нові емоції, нові почуття. Це саме тут проходить очищення від всього буденного, звичного, дріб’язкового; це тут відбувається усвідомлення того, що мир треба берегти, що в час випробувань настає час вибору – сховатися за ширму спокою і благополуччя чи стати в перші ряди захисників Батьківщини, коли в цьому виникла потреба. Іншими випускники школи не могли бути. На жаль, не так давно біда знову торкнулася школи та нашого міста своїм чорним крилом. 1 липня 2017 року кам’янчани і вся Україна почули знову страшну звістку: в зоні проведення АТО куля обірвала життя ще одного випускника школи №15 Ростіка Доброшинського. За його добре серце, чуйність, глибоку порядність його називали «Добрим».

Незважаючи на молодий вік, він свій вибір зробив, хоча добре знав, чим доведеться йому розплатитися, якщо настане його час. Там, куди він пішов, це може статися кожної хвилини, кожної секунди. Щодня він перебував на передньому краї, виконував бойові завдання, ризикував життям і ні на мить не сумнівався у своєму правильному виборі. По-іншому він не міг вчинити, його багатий, позитивний внутрішній світ, добрі душа і серце, бажання творити добро для людей, захистити свій народ не залишали йому вибору. Він обрав передній край – вкрай небезпечний і відповідальний, звідки не всі повертаються живими. На передньому краї – велич подвигу, героїзм і відвага наших героїв та разом з тим горе і сльози рідних та близьких від втрати дорогої людини. Виплакані сльози матері, глибокий розпач і плач рідного дев’ятирічного братика, який ніяк не хотів повірити, що Ростіка він більше не побачить, не почує його голосу. Ростік не відривався від свого рідного міста, своїх друзів, однокласників, спілкувався з ними, жив їхнім життям, давав дружні поради, розповідав те, що можна сказати, і з кожним днем друзі відзначали його не по роках дорослі погляди, роздуми про сьогоднішній день рідної України. 

Ростік – це найкраще, що є у сьогоднішньої молоді. Він не вписувався у стандарти звичайного учня та, разом з тим, його аж ніяк не можна було запідозрити в чомусь негативному. Він випереджав свій час, своїх однолітків глибиною своїх думок, відношенням до життя.

Якось він трохи запізнився на урок. На запитання вчителя, чому так сталося, Ростік відповів: «Я повинен був провідати свою бабусю, побачити її, почути її голос, можливо, їй потрібна була якась допомога. Коли я пересвідчився, що в неї все добре, це мене заспокоїло, і я продовжив займатися справами». Він про себе не думав, він думав про свою Батьківщину, про своїх рідних. У цих словах нічого немає надуманого, і немає жодної прикраси. Ростік так і пояснив свою позицію, коли поповнив лави захисників України: «Я повинен захищати свою Батьківщину і повинен допомогти своїй родині!». Чи міг Ростік бути іншим? Ні, не міг. Сама атмосфера, в якій виріс, виховувався, набував знань, пізнавав світ, сприяла тому, щоб він виріс гарною, доброю, освіченою людиною, справжнім патріотом України. 

ЗОШ №15. Саме тут створені всі умови для навчання та національно-патріотичного виховання молодого покоління в дусі безмежної любові до своєї Батьківщини, до свого народу. Прекрасний музей, гарно оформлені стенди, коридори школи з картинами та продуманими інформаційними настановами – все це спонукає школярів до пізнання незвіданого, творчості та пошуку. У цій школі створений, гарно оформлений куточок воїнів-інтернаціоналістів, які навчалися у ній і в подальшому загинули, виконуючи свій військовий обов’язок. У школі часто готують і випускають книги – альманахи, присвячені героїчному минулому українського народу, а також окремим ветеранам Другої світової війни, ветеранам Афганістану та зони проведення АТО, багато з яких часто бувають гостями школи. В одній з книг «Пам’яті вогонь не згаслий», що підготовлена педагогічним колективом школи № 15, у вступному слові сказано: «Ваш невмирущий ратний подвиг залишається в наших серцях як найвища святиня, як символ слави і героїзму нашого народу. Вічна подяка за те, що врятували нашу землю від поневолення, а український народ від знищення. Без цієї Перемоги не було б нині і соборної незалежної України». Ростіка тут також не забувають, його добре пам’ятають вчителі та однокласники, які в той час постійно були з ним на зв’язку, спілкувалися з ним та пишалися своїм Героєм. Люди пам’ятають його, пам’ятають і той подвиг, який він здійснив, віддавши своє життя, захищаючи рідну Батьківщину. Вічна слава і вічна пам’ять захиснику України!

27 жовтня в Ростіка був би день народження. Ось як рідні цього чудового юнака, патріота України висловили одного разу свої почуття з цього приводу: «Цього дня ми ллємо сльози від жалю та скорботи, бо сумуємо за тобою. Ти був дбайливим сином, надійним братом, люблячим онуком, чуйним племінником, відданим патріотом своєї країни. За прожитих 20 років ти зробив більше, ніж будь-хто у 50. Спи спокійно, Ростиславе. Твоя справа продовжується, а пам’ять про тебе назавжди у наших серцях. Слава Герою!»

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів міста Кам’янець-Подільський.

Теги: орден «За мужність» ІІІ ступеня Ростиславу Доброшинському (посмертно)

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.