Перейти на мобільну версію сайту


13.07.2018

ПРИЗБРУЧАНСЬКІ ПОДОЛЯНИ

прибили, тримаєтьсяДругу десятку «Сільського контролю» відкриваємо прикордонним селом. Узагалі, наступний етап наших поїздок хочеться присвятити маленьким населеним пунктам. Дізнатися, як живуть вони, за рахунок чого виживають, у чому бачать перспективу розвитку й узагалі чи її бачать. 

Хтось скаже: це ж маленьке село! Що там може бути такого цікавого? А не скажіть. У кожному є своя родзинка: якась з них схована в природі, можливо, в архітектурних пам'ятках чи знаменних подіях, але головна – завжди в людях, які там проживають. Їхній ентузіазм тримає поселення на плаву, не дає йому зникнути з карти району. Тож хіба в нинішніх життєвих реаліях це не подвиг?

Про подвиги й згаслу надію населеного пункту з патріотичною назвою поговоримо сьогодні.

Село Подоляни, про яке піде мова, як і село Підпилип'я, що нині ще є адмінцентром однойменної сільської ради, безпомилково можна вважати крайньою північно-західною точкою Кам'янець-Подільського району. Аби потрапити до нього, треба подолати чималу відстань.

віддалені ПодоляниШлях до Подолян від Кам'янця-Подільського у 35 км пролягає через Оринин, попри Привороття. Автобус сюди курсує 4 рази на день, вартість квитка в один кінець становить 36 грн. Тож, як самі розумієте, до центральної садиби району особливо не наїздишся. Але є й інша медаль, точніше точка дотику – Тернопільщина, з якою у жителів прикордонних сіл Кам'янеччини свої гешефти і взаємозв'язки. Є вони і в Подолян.

ПРИКОРДОННІ ПЛЮСИ
До 1963 року та укрупнення районів село Подоляни мало іншу назву – Залуччя. Вона дісталася йому завдяки зручному розташуванню. Поселення розмістилося на лукоподібному завороті річки Збруч. Довгий час його називали Залуччям Прикордонним (Верхнім). На р.Смотрич розмістилося ще одне Залуччя, щоправда Циківське. Колись обидва населених пункти входили до складу Кам'янецького повіту.

І знову ж таки, після об'єднання, щоб не плутатися в назвах, одне з Залуч перейменували. Так у нашому районі з'явилися Подоляни. Подібна історія і у села Подільське, колишнього Привороття, про яке ми писали в першій десятці «Сільського контролю». Як бачите, з назвами довго не мудрували, прив'язуючи їхню етимологію до рідного краю.

Закинуті й забутіНАДІЯ НА ОБ'ЄДНАННЯ
На те, що Залуччя (Подоляни) має давню історію, вказує чимало фактів. В архівних документах село вперше згадується разом із сусіднім Підпилип'ям у 1493 році. На початку 16 ст. населені пункти роз'єдналися, кожен йшов своєю історичною стежкою, хоч досить часто вони перепліталися, залишаючи в своїй біографії парадоксальні сліди.
Серед перших власників села згадуються Подфіліпські. Наприкінці 16 ст. частина поселення перейшла у спадок до Оржеховських, яку вони в 1620 році передали Кам'янецькому домініканському монастирю. У 1836 році ця частка надійшла в казну, другою продовжували володіти нащадки Подфіліпських, а пізніше Малінкевичі. На початку 20 ст. Залуччя належало Завадському, Вольському та товариству селян. Поселення у повіті рахувалося одним з великих. Лишень уявіть, тоді в населеному пункті проживало 1200 жителів. А сьогодні тут проживає трохи більше 200 мешканців.

тільки згадкаУ часи радянської влади до 1954 року діяла Залуцька сільська рада. Після цього село приєднали до сусіднього Підпилип'я, а через майже 10 років узагалі перейменували.
Як і всі надзбручанські села, Подоляни мають свою яскраву історію. Свого часу тут діяла прикордонна застава, жили прикордонники. Через Подоляни у роки голодомору пробиралися «на Западну», аби роздобути якоїсь їжі й не вмерти з голоду. Жорстокою до селян була і Друга світова війна. Хоч боїв у власне населеному пункті не було, але німці частенько сюди навідувалися за черговою порцією харчів.

У післявоєнні роки місцевий колгосп імені Ватутіна декілька разів приєднували і роз'єднували з підпилип'янським і приворотським господарствами. Перейменовані й забуті, сьогодні Подоляни не розуміють, куди рухатися далі. Єдина надія у селян жевріє на об'єднання. Хоча й у цьому питанні особливих варіантів та перспектив немає.

Сільські будніДОРОГУ СКОРОТИЛИ
Соціальна інфраструктура населеного пункту поступово сходить нанівець. Наразі більше життя, якщо можна так назвати, вирує у центральній садибі Підпи­лип'янської сільської ради. Що й казати, навіть дорога, якою люди зазвичай добиралися з міста додому, потрапила під скорочення. Сьогодні нею мало хто їде, більшість намагається зрізати шлях до села через Підпилип'я. Це й не дивно. Ми спробували заїхати, торуючи колишній напрямок, а виїжджали вже з населеного пункту за рухом автобуса. Як їхали в Подоляни, складалося враження, що мандруємо наче в якомусь тунелі – вузенька, хоч і асфальтована дорога, часом добряче потрощена, на якій двом автівкам складно розминутися, не кажучи вже про автобус. Тож зрозуміло, чому власник автобусного маршруту обрав інших шлях. До слова, щодо питання пасажирських перевезень: хоч Подоляни і віддалені від міста, але автобус у село заїжджає регулярно, без збоїв, і водії на маршруті працюють чемні та відповідальні.

Клуб тільки на вибориІз сусідньою Тернопільщиною немає такого сполучення через міст, як у Підпилип'ї. Тут свій спосіб переміщення – човен, прив'язаний у корчах. Тож, як треба дістатися на інший бік Збруча, доводиться веслувати.

КОЛИСЬ ВИРУВАЛО ЖИТТЯ
Як і центральна садиба, Подоляни починаються із кладовища, хоч захованого за парканом, але захаращеного. Неподалік від цвинтаря – сільський парк, також не в кращому стані. А колись тут вирувало життя: відпочивала молодь, гралися діти. До слова, був період, коли в Подолянах дітей на літо збиралася сила-силенна. А все завдяки піонерському табору, який тут певний час проіснував. Нині від нього залашилися лише руїни, розповіді та згадки від тих, кому в дитинстві там пощастило побувати.

спортивний розвитокПодолянські дітлахи, яких можна перелічити на пальцях, добираються на навчання та виховання у сусідні дитсадок та школу. Але скоро й цього не буде. Не перший рік точаться розмови про закриття Підпилип'янської ЗОШ І-ІІ ступенів. Ще минулого року 9-річку відвідувало 30 дітей з двох Підпилип'їв (кам'янецького та борщівського), Подолян та Вербівки. Нині утримувати школи заради оплати комунальних та працевлаштування вчителів ніхто не збирається. Тож, швидше за все, подолянське підростаюче покоління возитимуть на навчання у сусідні Приворотську ЗОШ та ДНЗ.

Із такою практикою справляються успішно вже сьогодні – дітей на навчання забирає шкільний автобус.

Подолянський ФАПБільш-менш терпимі справи з медициною: про місцевого фельдшера Віру Янчук не почули жодного поганого слова, хоч медика на роботі й не застали. Навіть традиційної записки, на кшталт «Пішла на базу чи здаю звіти» із номером телефону ми не побачили. Ззовні приміщення медпункту доглянуте: трава скошена, квітники висаджені. Енергозберігаючі вікна та металеві двері вдалося «вирвати», коли ФАПи перебували на балансі сільської ради. До речі, колись у Подолянах навіть діяла лікарня! Тепер же із новою медичною рефомою незрозуміло, будуть існувати подібні медпункти, чи їх зачинятимуть на клямку. Звичайно, в таких віддалених селах цього не варто робити. Узагалі, інфраструктурну оптимізацію потрібно проводити вкрай обережно. Бо часом те, що тримається на ентузіазмі, може стати взагалі єдиною надією на життя в селі. 

контрольНАДІЮ ВТРАЧЕНО
Принаймні, клубну. Про завклуба Любов Шкрібляк можна сказати, як про Леніна в мавзолеї: «Ти Леніна бачив? Ні. А він існує!». Так і з посадою: сільський голова переконаний, що завклуб працює на 0,25% ставки, а в селі люди більш, ніж упевнені, що такої посади давно немає. І не дивно, що вони так думають: клуб і справді знаходиться у вкрай жахливому стані. Заклад відчиняють лише на вибори, щоб можна було зібрати звідси жменьку голосів, а взамін нічого не дати.

Якби не магазин з одного боку клубу, який ще дивом працює, то приміщення взагалі б завалилося. А колись це був культурний і спортивний центр Подолян. Ще й досі в одній з кімнат крізь розбиті шибки виглядають на вулицю спортивні тренажени. Свого часу на увесь той куток гриміла жіноча вокальна група «Подоляночка», яку очолювала Ніна Мельник. До слова, вся подолянська культура трималася на її плечах. Люди жили виступами, концертами й підготовкою до них. Але раптом хтось у державі, а потім і в районі вирішив, що в такому селі, як Подоляни, утримувати завклуба за державні кошти не вигідно й не потрібно. Відтак, посаду скоротили, чи недоскоротили, а культуру похоронили...

Духовність ще живаДУХОВНІСТЬ ТЛІЄ
На відміну від життя культурного, духовне в Подолянах ще плекає надію на життя. Принаймні, вона існує завдяки тамтешній церкві. З архівних документів дізналися, що храм у Залуччі існував уже в першій половині 18 ст. Як і нинішній, збудований на честь архистратига Михайла. Спочатку церква була дерев'яна, трьохкупольна, а в середині 19 ст. була збудована нова, також дерев'яна, але вже однокупольна, за кошти Палати Державної власності. У 1886 р. тут діяла навіть церковно-приходська школа, збудована за кошти прихожан. Нинішня церква збудована по типовому проекту. Двері її відчиняються лише у свята.

Одразу біля церкви – зупинка громадського транспорту. Колись, можливо, її встановлювали в центрі села, а нині виглядає так, що вона знаходиться ніби на окраїні. Біля зупинки – закинуте приміщення, колишнє кафе «Танюша».

Місцева памяткаДОЖИВАЮТЬ
Попри відсутність практично всього, люди в Подолянах продовжують доживати свій вік. Живуть здебільшого пенсіонери: займаються сільським господарством, тримають худобу, згадують про колишню славу колгоспу, особливо коли ним керував Михайло Мікшанський. Тоді, кажуть люди, життя в Подолянах вирувало – село розбудовувалося, за допомогою колгоспу було зведено чимало будинків. Ціла вулиця, побудована в той період, тягнеться вздовж колишніх ферм.

Нині місцеві землі обробляє агрохолдинг «Нібулон». Компанія не лише дає людям можливість працювати, а й виконує взяті на себе соціальні зобов'язання. До прикладу, розчищення доріг взимку. Тож із сніговими заметами й заторами у Подолянах і поближніх селах завдяки «Нібулону» та керівнику тамтешньої філії Сергію Богачику проблем немає.

Окрім агросектора, в Подолянах діє ковбасний цех. Правда, чий він і якого гатунку м'ясні вироби там виготовляють, місцеві не знають, або ж не хочуть розповідати.
Населений пункт, як і сусідні, негазифікований. Ще донедавна селяни готували їжу, користуючись скрапленим газом у балонах. Тепер їх перестали привозити. Тож, як кажуть, люди повернулися в кам'яний вік – опалюють домівки та готують їсти, використовуючи дрова.

P.S. Віддалені від міста Подоляни живуть минулим. Його особливими спогадами. Про культуру, колишнє колгоспне життя. А що ж залишається теперішньому і майбутньому? Невизначеність і безперспективність. Чи зміниться ситуація, покаже час. А поки що село Подоляни від «Сільського контролю» отримую тверду і стабільну «двійку». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Подоляни

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Производство подставок под мобильные телефоны на витрину.
Любые размеры под заказ и со склада.
http://promplastic.com/content/33-podstavki-dlya-telefonov-na-vitrinu




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.