Перейти на мобільну версію сайту


17.05.2013

ПРИВОРОТТЯ: СЕЛО, ДЕ ВМІЮТЬ І ПРАЦЮВАТИ, І ВІДПОЧИВАТИ

Чи пам’ятаєте ви ще села періоду розквіту Радянського Союзу? Думаєте, що таких вже не залишилося? Помиляєтеся. Приблизно в 30 км від Кам’янця, немов троянда, цвіте мальовниче Привороття. Цвіте не тільки розкішними сільськими краєвидами, які, напевно, тільки й залишилися єдиною прикрасою більшості українських сіл. Це село цвіте від повноцінного життя і передає дух життєрадісності кожному, хто завітає до нього.

НЕ ВИСТАЧАЄ ТІЛЬКИ ГАЗУ
Заїхавши в село, одразу помічаємо, що тут мешкають працьовиті й не бідні люди. Хат-пусток, які за останні десятиріччя так щедро «прикрасили» українські села, ми тут так і не побачили. Майже кожне обійстя чепурне, біля воріт граються діти, з пасовиська повертається доволі велике стадо IMG_9050.JPGкорів, вулицями їздить новітня техніка – мотоблоки. З одного боку центральної вулиці помічаємо потужний агротехнічний комплекс, трохи далі – тваринницький. Ніяких тобі розвалених ферм чи поржавілих тракторів. У центрі села компактно розмістилися адміністративна будівля, фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), школа, дитячий садок, магазини, Будинок культури і православний храм.
Нас зустрічає голова Приворотської сільської ради Лариса Вусата, до речі, онучка славетного Сергія Щербаня, колишнього голови колгоспу, який очолював його 41 рік.
- Усі стратегічні будівлі села були зведені за часів головування мого дідуся, - розповідає Лариса Миколаївна. – Свого часу наш колгосп був дуже потужним. Тут люди ніколи не бідували. А нині, коли в село прийшов такий сильний інвестор, як ТОВ СП «Нібулон», воно отримало друге дихання. На відміну від багатьох сіл, де, в основному, проживають пенсіонери, в Приворотті дуже багато молоді, яка не тікає з села і не спивається, бо має стабільну роботу й достойну зарплату. Наразі село перебуває в стадії газифікації. Сподіваємося, що до нового року закінчимо IMG_9055.JPGвсі роботи.
Загалом до складу Приворотської сільської ради входять аж чотири села. Це власне саме Привороття, а також Добровілля, Кізя й Адамівка. На території сільської ради проживає 1200 осіб. Найбільше в Приворотті – майже 700, а найменше – в Адамівці – не набереться й сотні. Тільки в Приворотті працюють дитячий садок та ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сюди шкільним автобусом довозять дітей з решти сіл. При школі діє гуртожиток для учнів 10-11 класів, які добираються до Привороття з Підпилип’я, де функціонує лише «дев’ятирічка». У Приворотській школі навчається 115 учнів, а дитсадок відвідує 20 малюків.
Є в Приворотті доволі великий ФАП, у приміщенні якого діє стоматологічний кабінет. А от у решти сіл цієї сільради працюють лише медпункти.
У самому серці Привороття стоїть величний комплекс православного храму, багатству й красі якого можуть позаздрити чимало міських церков.
- Наша церква збереглася завдяки тому, що в період нищення храмів на її території працював IMG_9069.JPGмузей, - продовжує сільська голова. – А нині про неї дуже гарно дбає наш священик отець Роман. Він не тільки духівник, але й справжній господар.   
Є в Приворотті і Будинок культури, який ще з 1971 року очолює Любов Винниченко. Завдяки їй та багатьом місцевим активістам селяни мають можливість гарно відпочивати.
– Жодне велике державне й релігійне свято не проходить у селі без концерту, - розповідає Лариса Миколаївна. – Молодь, яка гарно працює, повинна мати змогу і гарно відпочивати. Пригадую, як проходив у нас парад вулиць. Мешканці кожної вулиці демонстрували свої таланти. Одні співали, інші – танцювали, дехто показував гумористичні замальовки. Односельчани навіть костюми спеціальні пошили. Було дуже весело.

... ЗАТЕ ВДОСТАЛЬ НАРОДНИХ ТАЛАНТІВ
Перед кожним концертом у Будинку культури організовують виставку робіт місцевих майстрів. Однією з найвідоміших серед них є родина Івана та Катерини Мельників. Це подружжя вже багато років займається художньою вишивкою. Івану Михайловичу до вподоби вишивання хрестиком, а Катерині Михайлівні – бісером. Як не дивно, але особливо копіткі роботи виконує IMG_9119.JPGсаме чоловік. Наприклад, один натюрморт голова родини вишивав майже рік! А от дружині подобається пробувати все нове. Вона опанувала техніку «Йо-йо», завдяки якій з різнокольорових клаптиків тканини народжуються веселі, яскраві серветки. Кожна кімната в хаті буквально розписана картинами-вишиванками, вишитими подушками, кумедними серветками, а ще чималою кількістю різноманітних виробів з дерева. На створення таких шедеврів потрібні чималі кошти.
- Хтось витрачає гроші на ковбаси, а ми - на вишиванки, - жартує Катерина Михайлівна. – Свої роботи не продаємо. Вони для нас безцінні, бо в кожну вкладаємо частинку серця. Можемо хіба що подарувати друзям або рідним.  
Розглядаючи вишивки, натрапляємо на фото господині з екс-президентом Віктором Ющенком.
- То я їздила на виставку в Пирогово, що під Києвом (від ред.: там знаходиться Національний IMG_9087.JPGмузей народної архітектури і побуту України). Бачу, серед гостей проходжується Ющенко. Тоді він ще був Президентом. Я підійшла і попросила дозволу сфотографуватися з ним. Поки діставала фотоапарат, випав футляр. Він підніс його і подав мені. Такий простий чоловік...
Родина Мельників, окрім мистецької жилки, має ще й господарську. Нині подружжя займається розведенням кіз і селекцією квітів.
- Як тільки на все рук вистачає?
- Якби ж то їх вистачало, - зітхає господиня. – Ще стільки всього хочемо зробити! Але як дасть Бог здоров’я, то якось воно буде.
Справжньою перлиною Привороття, та й власне всієї області можна назвати народний колектив «Любов плюс», який розпочав свою діяльність при місцевому Будинку культури ще 1998 року. Його батьками стало подружжя Любові та Володимира Винниченків. Вона – директор Будинку культури, він – художній керівник. Загалом у колективі є 16 учасників, серед яких люди різних професій - від вчителів до кухарів – усі, хто вміє і любить співати. Якщо у перші роки після заснування колектив був змушений доводити всім, що він чогось вартий, то нині його серед перших запрошують на різноманітні святкування не тільки в межах області, але й країни.
- Дуже подобається брати участь у концертах, де представлені такі ж як ми народні колективи з інших областей, - розповідає Любов Василівна. – Це можливість побачити щось нове, знайти якусь родзинку для себе. Ми з чоловіком нині найстарші в колективі. І це тішить, бо чим більше в ньому молоді, тим довшим і веселішим буде його життя. У репертуарі колективу в основному народні пісні, серед яких чимало старих, призабутих.
У родині Винниченків співають усі: і старший син Микола, який працює методистом у IMG_9123.JPGрайонному Будинку культури, і молодша донька Тетяна - вихователь у дитсадку. Співочими також є невістка та зять Винниченків. Коли збереться вся родина – спів лунає до краю села!
- Любове Василівно, а наодинці, як то кажуть, для душі, співаєте?
- Я без пісні нікуди! З нею легше жити, легше долати будь-які труднощі. А мій чоловік як любить співати!? У селі знають, що коли вулицею йде Винниченко, то його чути хтозна куди!
- Ваша улюблена пісня?
- У певний період часу є пісня, яка особливо подобається. Зараз мені до вподоби «Батькове серце». Вона, мов гімн нашого села на День Перемоги. Щороку її співаємо біля пам’ятника Невідомому солдату, і разом з нами співають усі односельці.
Любов Василівна на хвильку замислилась, а потім залунало таке ніжне й чуттєве «Воронки, окопи давно поросли полинами, а в мене ще й досі не гоїться болю клубок. Схвильований батько край шляху прощається з нами і лагідно просить: «Ти слухайся мами, синок»...
На очах Любові Василівни затремтіли сльози. Запала тиша...
Раптом десь з-за хати почулося веселе насвистування. То господар обійстя лагодить клітку для IMG_9127.JPGкролика. Помітивши нас, кинув ту справу й прийшов знайомитися.
- А ви хто такі будете?
Поки пояснювали, він дістав свого старого, пошарпаного життям баяна - і залунала музика. Протягом усієї розмови баян не стихав.
- Ваша жінка любить чуттєві, ліричні пісні. А вам до вподоби, напевно, веселі?..
- «Як умру, то поховайте мене на могилі» - після вчорашнього святкування Дня Побєди чогось тілько ця пісня в голову лізе, - напівжартома відповів чоловік, чухаючи потилицю.
Трофейний баян, привезений у післявоєнні роки з Німеччини, жваво награвав веселі мотиви. Йому в тон підспівував чарівний голос господині: «... Як чудово, що є і у снах й на яву, Привороття моє, я тобою живу! Тут душа виграє у піснях солов’я, Привороття моє, моя рідна земля!»

Теги: с.Привороття

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.