Перейти на мобільну версію сайту


27.09.2019

ПРОПУСКНІ ВОРОТА У СТОЛИЦЮ

контрольКолись люди, вирушаючи в далеку дорогу, опиралися на орієнтири, добираючись до того чи іншого місця призначення. Одним із таких дороговказів став і населений пункт, в який ми завітали з інспекцією «Сільського контролю». Його назву дали дерева, що росли в цьому місці. А добиралися перехожі не куди-небудь, а в столичні міста Ушицю та Бакоту. Отож, цього тижня розповідь наша піде про село Грушка Староушицької об’єднаної територіальної громади. І так, як колись мандрівники говорили: «Нам аби до грушок», «Доїдемо до грушок», так і ми добиралися до села практично роздовбаною Староушицькою трасою, долаючи кілометр за кілометром, неначе повзучи на пузі, й так саме, як і мандрівники кількасот років тому, примовляли: «Нам аби дістатися до Грушки»...

Транспортне сполучення села з Кам’янцем досить зручне – щогодини повз Грушку їздить маршрутка зі Старої Ушиці та ще тричі на день проїжджає автобус на Чабанівку. Вартість квитка в один кінець складає 32 грн. Відверто кажучи, перевізникам, які щодня здійснюють рейси в цих напрямках, треба ставити пам’ятники, адже настільки нелегку ношу вони звалили на свої плечі.

старостатСело Грушка достатньою мірою наповнене, тут є вся інфраструктура для нормального сільського життя, а траса дала можливість навіть встановити автозаправку, до якої з’їжджаються зі всіх поближніх сіл. Не даремно, коли йшла мова про децентралізацію цього регіону, Грушка впевнено виступала з пропозицією стати адмінцентром, мовляв, розташування села досить зручне. Щоправда, таку ініціативу навідріз відмовилася підтримувати сусідня Стара Ушиця, яка і більша за розмірами, і вища за статусом.

ІСТОРІЮ ШАНУЮТЬ
Грушка відноситься до стародавніх сіл Кам’янеччини. За словами краєзнавця Юхима Сіцінського, в історичних джерелах село згадується з кінця 15 ст., а точніше з 1493 року. Правда, є й раніші дати заснування поселення. 1900 року в с.Грушка під час фарбування куполу церкви в основі хреста було знайдено пожовклу від давності записку, в якій слов’янською мовою було вказано, що село виникло в 1238 році.

Алея славиЯк ми вже говорили, назва села пов’я­зується з топонімом «грушка». Швидше за все, саме це дерево служило своєрідним орієнтиром, так би мовити «пропускними воротами» до столичних Ушиці та Бакоти. Біля мурованих криниць нібито росли груші, біля яких зупинялися перехожі на ночівлю, аби наступного дня рушити до сусідніх міст. 

Перша письмова згадка про Грушку свідчить, що це було село, в якому знаходився королівський маєток. Згодом воно стає спадщиною шлятичів Стадницьких. З приєднанням Поділля до Росії Ушицьке староство, а з ним і Грушка, були подаровані графу Шеремєтьєву. На початку ХХ ст. власником маєтностей був Токаржевський-Карашевич, у селі мешкало 754 жителі, діяло волосне правління, сільський банк, працювали волосний фельдшер, міністерське однокласне училище. До Грушки, як до волосного центру, відносилося 22 населених пункти. 

СтаростаЙ досі зберігся панський маєток, правда без третього поверху. Він вважається у селі найвищою точкою. До наших часів зберігся і панський парк, якраз біля маєтку. Нині в маєтку знаходиться старостат та поштове відділення. Старостує у Грушці Ганна Комар (на фото праворуч).

Із впровадженням столипінської реформи в селі з’явилися місіонери, зокрема родина Швайрхардтів і Антон Драгомарецький. Спочатку вони мешкали в колишньому будинку пана Стадницького, згодом збудували власне помешкання. До слова, Генріх Швайрхардт у Другу світову війну працював у німців перекладачем, саме він врятував селян від розстрілу фашистів. На згадку про його подвиг на будівлі шкільної майстерні висить пам’ятна табличка з написом: «У березні 1944 року в цьому будинку фашисти заарештували декілька десятків чоловіків і підлітків села Грушка. Увечері їх мали розстріляти. Перекладач німецького комісара, українець німецького походження Генріх Ульянович Швейрхардт переконав командування німецької військової частини, що арештовані не партизани, а мирні селяни. Селян відпустили...».

ліцейНа згадку про загиблих у війні біля сільської школи висаджено алею квітів та встановлено меморіальну табличку на честь кожного, хто віддав своє життя, захищаючи рідну землю.

ПОВНИЙ КОМПЛЕКТ
У Грушці завжди вирувало життя, тут працювали невеликі підприємства, приватні лавки, майстерні. Свого час був агропункт, інкубаторна станція, плодосушарня. За радянських часів діяли відділення «Міжрайбудремуправління», «Міжколгоспбуд», загін райоб’єднання «Сільгоспхімія», цех з ремонту електрообладнання, об’єкти соціальної інфраструктури – школа, дитсадок, медпункт, Будинок культури, бібліотека. Щодо останніх, то вони збереглися і до сьогодні.

Директор ліцеюГрушківський ліцей, у минулому – НВК «ЗОШ І-ІІІ ст. – аграрний ліцей», цьогоріч відвідує 135 учнів. Керує закладом Валентина Миколайчук (на фото праворуч). Школа давня, за словами старожилів, її побудували в 1937 році з колишніх будматеріалів церкви, яку розібрали в Рункошеві. Тут завжди навчалися діти з сусідніх населених пунктів. У 1977 році для них навіть побудували гуртожиток, щоб школярі мали де жити в зимовий період, адже доводилося пішки долати по декілька кілометрів щодня, щоб дістатися до навчального закладу. 

Сьогодні в колишньому гуртожитку знаходиться молодша школа, а діти, як і раніше добираються на навчання з сусідніх сіл. Правда нині для цих потреб передбачено аж два шкільних автобуси, які довозять учнів з Гораївки, Старої Ушиці, Лисківців, Рункошева, Крушанівки та Каштанівки. 

майстерняУчні старших класів мають можливість отримати робітничу професію, адже навчальний заклад має технологічний профіль. Відтак після закінчення ліцею школярі отримують посвідчення водія машиніста-тракториста категорії А1. До речі, тракторний клас розміщений в приміщенні колишньої управи, обладнаний за всіма правилами. Тут можна побачити і перший трактор, і деталі до нього, мотори та інше обладнання, на якому можна по-справжньому навчитися технічній дисципліні. Загалом в області є лише два ліцеї технологічного профілю, один з яких у Грушці.

З часу об’єднання громади Грушківський ліцей покращив матеріально-технічну базу. 

– Перші й другі класи повністю укомплектовані за кошти громади, – каже директор Валентина Іванівна. – Крім того, ми оновили комп’ютерний клас, нам придбали проектори, мультимедійні дошки, сучасні класні дошки.

Завідувач ДНЗРеформою тут задоволені як вчителі, так і учні, адже навчаються і працюють у комфортних умовах.

У Грушківському ліцеї діє театральна студія, правда знаменитий грушківський сільський народний театр припинив своє існування після смерті ідейного натхненника Івана Васильовича Трофанчука. Чи зможе колишню славу театру відродити шкільна студія, покаже час.

ФельдшерУ 1988 році в Грушці відкрили новий дитсадок «Пролісок», розрахований на 50 дітей. Тут діяло дві різновікові групи, а ясельна розміщувалася в колишньому приміщенні сільської ради. Дітей підвозили з трьох сусідніх населених пунктів. Нині в дитсадку, яким керує колишня сільська голова Наталя Чорненька (на фото праворуч), на вихованні перебуває 21 дитина, діє одна різновікова група. При цьому семеро дітей доїжджають з Каштанівки, Рункошева та Лисківців. Батьківська плата за відвіди­ни складає 7 грн на день, решту грошей доплачує сільська рада. 

Одне на двох із дитсадком приміщення ділить медпункт. У ньому господарює фельдшер Наталя Цісар (на фото ліворуч). На обслуговуванні в Наталії Вікторівни перебуває 518 жителів, з яких 66 дітей до 18 років. 

За словами фельдшера, на сьогодні 85% грушківчан уклали договори на обслуговування з лікарями Староушицького ЦПМСД.

ЗавклубМІЛЬЙОНИ НА КУЛЬТУРУ
Кілька років тому Грушці надзвичайно пощастило в культурному плані – майже на 2 млн грн держава профінансувала капітальний ремонт Будинку культури. Посприяв у виділенні такої значної суми коштів колишній нардеп Володимир Мельниченко. Заклад культури не лише гарний ззовні, а й всередині. Придбані нові меблі, музична апаратура. Кілька місяців, як тут працює новий завклуб Марина Ткаченко (на фото праворуч), тож особливими успіхами поки що похизуватися не можуть. Але є сподівання, що з часом при закладі культури діятимуть і музичні гуртки, вокальні й, можливо, навіть театральний.

Будинок культуриОкрім культурного храму, є в Грушці аж два духовних. Перша церква в селі була збудована в 1778 році на честь Успіння Божої Матері за сприяння поміщиці Марціани Старжинської. Її освятив своїм благословінням уніатський архієпископ Лев Шептицький. Ця церква проіснувала до 1937 року. 

У 1882 році в Грушці була збудована трикласна церковно-приходська школа, у 1891 році вона була переформатована в земську з чотирирічним терміном навчання для хлопчиків, якою керував місцевий священник. 

Сьогодні ж у селі діє дві церкви, побудовані за кошти селян. 

ПЕРШІ КЕРУЮТЬ ДОСІ
Чи мають грушківчани роботу? Як і в кожному селі, тут покладаються або на власні сили, або ж на закордонні заробітки. З кожним роком все більше молоді виїздить за кордон у пошуках кращого життя. У селі залишаються хіба що пенсіонери. На все село, в якому проживає майже півтисячі людей, назбирається трохи більше півсотні корів. Землі селяни або самі обробляють, або здають в оренду місцевим аграріям. Тут ще діє відділення ветлікарні, працівники якої обслуговують населені пункти аж до Совиного яру. Правда, що там на обслуговуванні залишилося...

храмГрушка – доволі розтягнуте село, хоч і складається враження, що все воно розмістилося вздовж Староушицької траси. Але перша забудова населеного пункту почалася від трьох криниць і нижче них по обидва боки від потічка на крутих схилах. Й досі в глибину села веде вимощена бруківкою старовинна дорога в напрямку Чабанівської сільської ради, аж до річки Жван. Тут, на лузі, мешкала інша частина села.

Перші поселенці – Гоцуляки, займали землі косогору від потічка з трьох криниць у бік столичних міст Ушиці та Бакоти. Нижче від них, через дорогу, до самого потічка були господарства Тимчуків. Далі оселилися Брижаки, а з іншого боку – Федораки, Яковчуки. За пагорбом жили Бабії, на схилі гори – Атаманюки, а вище них у бік села Рункошів – Білоуси, Чорненькі, Криваки, Цимбалісті, Ровняки, Кушніри. Усі ці прізвища, збережені й досі, належать до когорти сільських засновників. Дехто з них і до нині продовжує керувати хоч невеликим, але без перебільшення стратегічним населеним пунктом.

Грушка має все, вона зручна, хоч і віддалена від міста. Тут можна жити «на відмінно», якби ж не дорога, процес добирання якою до населеного пункту не інакше як «жахом» не назвеш. Сподіваємося, що з часом і цей недолік буде виправлено.


Теги: сільський контроль, с.Грушка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.