Перейти на мобільну версію сайту


18.09.2015

ПРОБАЧАТИ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО

Візуально вони були знайомі ще з університету. Навчаючись на різних курсах, мали однаковий фах, але пересікалися чомусь лише на перервах між парами і в основному в їдальні. Чорнява Аліна була старшою на рік, інколи вела себе так, ніби старша на цілу чверть століття й дуже пишалася тим, що вона місцева. Вона все про всіх знає, знає місто і його жителів, вміє знайти вихід із будь-якої ситуації. Та й взагалі - вона найкраща!

Бо так з дитинства їй завжди говорили батьки і родичі. Коли була малою, Аліна могла в будь-який момент наїжачитись, якщо їй щось не подобалось, і при цьому влаштувати величезний скандал. Він вщухав лише тоді, коли забаганка виконувалася. Тому, коли вона стала дорослою, на це вже ніхто не звертав уваги. Так тривало до кінця її навчання в університет. Та й друзі її сприймали якою вона є, бо вона завжди стояла за ними горою. Разом - то разом, у всьому.

Так склалося, що після закінчення вишу чорнява Аліна та білявка Орися потрапили на роботу в один навчальний заклад. І, як виявилося, зовсім не схожі зовні, вони мали дуже багато спільного у своїх вподобаннях та й взагалі в поглядах на життя. Здружилися. Зі сміхом згадували студентські КВК, викладачів, спільних знайомих. Обидвоє дивувалися, чого їх об’єднало не навчання в одному закладі, а вже рутинна викладацька робота. Але час летів стрімко і з кожним днем їхня дружба ставала ще міцнішою. Аліна, яка звикла до компліментів, увесь час намагалася почути від подруги, що вона най-най!! Але поміркована реалістка Орися переводила все на жарти. Та й з часом Аліна призвичаїлася. І коли вони разом зустрічалися в колі спільних друзів не раз говорила: «Ви знаєте, а вона мене -життєва історія-зуміла переробити. Методично, але зуміла. Ви помітили, що я стала простішою у спілкуванні? Хоча спочатку дуже цьому суперечила». Зустрічі завжди закінчувалися на позитивних емоціях і подруги розходилися по домівках, які знаходилися майже поруч.

Любили Орисю і в Аліни вдома. Для них вона була рідною, навіть інколи Тамара Іванівна говорила, що має третю доньку. Середньою була молодша за Аліну сестра Наталка. Вона дійсно була повною протилежністю своєї старшої сестри і як зазвичай буває, хтось - татів, а хтось - мамин. Так от, Наталка завжди була під пильним оком свого тата. Аліну вважали «з перцем», а менша завжди була поруч. Вона дотримувалася всіх релігійних канонів, ніколи не дозволяла собі зайвого, в’язала вечорами кофтинки, допомагала по господарству і взагалі вважалася абсолютно «правильною» дівчиною. Та один випадок перекреслив життя обох.
Уже майже добігало до кінця літо, і батьки Аліни поїхали дозбирати городні врожаї, залишивши дівчат вдома. Натомість ті мали зайнятися хатніми справами та підготувати посуд для зимових солінь. Вихідні були теплими, хоча на поріг уже от-от мала ступити осінь. Зморені справами дівчата вирішили відпочити та десь прогулятися по місту. Згодом, під час прогулянки, до них приєднався Дмитро, Наталчин хлопець. Разом вони сміялися, шуткували, але Аліна помічала, що той дивиться на неї якось дивно. Та й руки його все частіше намагалися торкнутися її тіла. Прийшовши додому, вони вирішили випити вина та приготувати вечерю. Поки Наталка вийшла з кухні, Аліна розсерджено глипнула поглядом на хлопця, який вже й до того трохи був на підпитку, і сказала: «Ти ще раз торкнешся мене, буде скандал. Ти або щось сплутав, або хильнув зайвого. На скільки мені пам’ять не зраджує, ти зустрічаєшся і маєш намір одружитися з моєю сестрою. А твоя поведінка говорить про щось протилежне. Будеш чіплятися, скажу Наталці.

- А хіба я чіпляюся? Так, емоції. А Наталка, що б ти не говорила, все одно не повірить. Вона мене обожнює. А як захочу, то буду мацати тебе і далі, я в цьому домі майже господар. І тепер ти мене теж будеш слухати.
Аліна таких слів не чекала, посуд вилетів з її рук, і вона хотіла ним жбурнути в обличчя юнакові. Ледве стримуючись від гніву, вона кинулася до дверей і, нічого не кажучи сестрі, зачинилася в своїй кімнаті. Злість охоплювала й випалювала її зсередини. Змішане почуття образи за сестру, яку вона допомагала няньчити, коли та була менша, якій заплітала до школи коси та віддавала свої найкращі платтячка... І тепер її сестричка зустрічається бозна з ким?! «Як сказати про все батькам і Аліні? Він же зовсім її не гідний, якщо не соромлячись чіпляється до мене у власному будинку, коли сестра от-от зайде! Та він і до інших певно так ставиться», - думала дівчина, тереблячи в руках край простирадла.
 
Потім Наталка стукала в двері, але Аліна сказала, що спить. Коли все затихло в хаті, Аліна відкрила двері, вмостилася в ліжко і заснула.

Серед ночі вона прокинулася від того, що хтось важко дихав їй в обличчя. Перелякана, ще й спросоння, вона не могла зрозуміти, що відбувається. Важка рука затулила їй рот, а інша лізла під сорочку. Страх льодяними лещатами стискав голову. Збираючись із силами, вона якомога сильніше намагалася відштовхнути чоловіка, який мов змій нависав над головою. Але сил не вистачало, а згодом дівчина взагалі втратила від удару свідомість. Почала оговтуватися тоді, коли зрозуміла, що її гвалтують. Шокована вона заверещала щосили. В кімнаті ввімкнулося світло. На порозі стояла сестра, а над Аліною нависав напівоголений Дмитро.

- Що тут відбувається? - несамовито репетувала Наташа. - Аліно, як ти могла?
- Я могла?! Та ти при своєму розумі? Що ти городиш, він же мене згвалтував твій збочинець! - оговтуючись від несподіваного зізнання сестри крикнула Аліна.

У розірваній сорочці, розпатлана, вона скочила в куток кімнати і схопила настільну лампу.
- Тікайте обоє геть з моєї кімнати, я завтра все батькам розкажу і твого блазня засаджу в тюрму, - вижчала Аліна.
Почалася перепалка, яка дійшла до бійки між сестрами. Наташа вперто не хотіла вірити в те, що бачила на власні очі. Вона звинувачувала сестру в тому, що та скористалася захмілілим станом Дмитра й сама до нього полізла, коли Наташа заснула. Із кімнати бійка перекотилася в коридор, а там... хлопець штовхнув Аліну й та полетіла з другого поверху вниз. Опам’яталася лише тоді, коли почула голос власної сестри.

- Давай відливати її водою, може не вмерла.
- Та не повинна твоя сестриця здохнути. Такі, як вона живучі, - увесь час повторював Дмитро.
Аліна не могла повірити в ті слова, які чула. Її сестра не може так себе поводити! Це ж ЇЇ сестра.
А далі як у кіно. Ранок, вона прокинулася на першому поверсі на дивані. Поруч - батьки, яким Наталка розповідає, що сестра хотіла звабити її хлопця, що той пручався, а вона скористалася його становищем і все інше. Батько розгублено дивиться на обох, а особливо - на понівечене від синців тіло старшої доньки.

- У будь-якому випадку ми йдемо в міліцію, нехай вони розбираються, - приголомшив рішенням Петро Вікторович.
Наташа погналася на другий поверх і почала кричати, що стрибне з вікна, переріже вени, якщо хоч хтось вийде з будинку. Перелякана мати хапалася за серце, не розуміючи, що взагалі відбувається. Зібравшись із силами, -життєва історія-накинувши на себе якийсь халат, Аліна побігла до Орисі. Вони довго сиділи й, дивлячись одна на одну, плакали. Переодягнувши подругу, Орися пішла з нею до найближчого відділку міліції. Довелося збирати думки до купи й щось розповідати, нагадувати події тієї страшної ночі, адже все було як у тумані. Але міліціонери заяву прийняли і сказали, що зателефонують.

Коли дівчата прийшли до Аліни додому, вся родина сиділа за столом і обговорювала ситуацію. Батько недобрим оком глянув на старшу доньку і сказав, що потрібно в сім’ї розібратися, а потім заяви робити. На що вже нездивована дівчина відповіла: «Я вже все зробила, що потрібно. Я не буду чекати, поки ви вирішите, хто правий, а хто - ні».

Потім були довгі суперечки, Наталка почала братися за лезо ножа, демонструючи, що ось-ось переріже собі вени. Аліна, вся у сльозах, кричала до мами, чому та нічого не робить і їй не вірить. Матір, хапаючись за серце, лише прошептала: «Дівчата, в мене дві руки, права і ліва. Кожна рука - то ви. Яку б не відрізала, буде боляче». В будинку вирував хаос...

Довго не думаючи, Орися пішла й зібрала речі подруги і забрала її до себе жити. Час збігав швидко, але повідомлення з міліції так і не надійшло. Потім, як з’ясувалося, запрошення з’явитися у відділок сховав батько, справу закрили й узагалі незабаром Наталка виходить заміж за Дмитра. Аліна не могла в це повірити. Рідні сестри стали лютими ворогами й навіть обходили одна одну стороною, роблячи вигляд, що незнайомі. Все було неначе у сні. Єдине, що тішило Аліну, що Орися завжди була поруч і намагалася її підтримати. Навіть врятувала її, коли та намагалася наковтатися пігулок. Орися на знак підтримки подруги теж повністю перестала спілкуватися з родиною Аліни і все якось йшло своїм плином.

Поступово образи на батьків почали проходити. Наташа переїхала жити до чоловіка, Аліна повернулася додому. Познайомившись із хлопцем, вона почала з ним зустрічатися й вийшла заміж без помпезного весілля. Розписалися, тай поготів. Єдине, що не міг зрозуміти її чоловік, чому сестри не спілкуються й намагаються уникати одна одну. Дівчина навідріз відмовлялася ділитися своєю таємницею. Боялася наслідків.

Якось однієї зимової ночі Аліна зателефонувала до Орисі: «Мама раптово померла. Приїдеш?»...
У кімнаті було дійсно пусто. Родичі плакали, знайомі не могли повірити в те, що сталося. Петро Вікторович схилився над тілом жінки і плакав. Мовчки, по-чоловічому. В кімнату зайшла Наташа...

Орися підхопила подругу під руку і прошепотіла: «Не хвилюйся». Батько, не довго думаючи, посадив обох біля труни матері і сказав: «Тамару не повернемо, але вас я теж не хочу втратити. Дайте обітницю тут і зараз, що пробачите одна одній. Так не може бути. Ви ж сестри». І Аліна перша подала руку сестрі...
Пройшло багато років. Аліна святкує якісь визначні дати, а за столом завжди сидить і сестра, і її чоловік. Інколи вона споглядає на Дмитра із застарілим почуттям остраху, але відразу відганяє це кудись подалі. Тільки Орися не може забути ті події і до цієї пори не може пробачити за подругу.

P.S. Вміти прощати, це, напевно, те, що дається людині десь вище. Зуміти пробачити може лише людина високо духовна. А от вчитися пробачати потрібно все життя. І вчитися цьому ніколи не пізно.

Теги: життєві історії, долі людські

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.