Перейти на мобільну версію сайту


09.08.2019

НЕ ДЕРЕВА ПРИКРАШАЮТЬ ДЕРЕВ’ЯНЕ

ПочатокПотрапляючи в будь-який населений пункт, перше, що хочеться довідатися – звідки походить його назва. Чому село називаються так, а не інакше. Друге, вже традиційне запитання, яке ми ставимо місцевим жителям, стосується унікальності. У чому самобутність їхньої малої батьківщини, чим вона краща за інші, сусідні? Хтось може дати відповідь одразу на два запитання, іншим під силу лише одне. А от щодо останнього, то більша частина селян переконані, що населені пункти одні з-поміж інших вирізняють люди, які їх заселяють. 

І справді, що б там не казали, але мікросередовище, в якому ти живеш, формує свої правила й порядки, яких дотримуються всі. Відтак про одних кажуть, що вони роботящі, інші – важкі на підйом, десь живуть за принципом «моя хата скраю», а в якомусь селі все роблять толокою. Хтось славиться смачною кухнею, дехто – унікальною говіркою, або ж суспільним надбанням. Але де би ми не були, зрозуміли одне: сільську єдність ні з чим не сплутати. У кожному селі є щось унікальне, варто лишень його відшукати. Шукали і ми його в наступного героя проекту «Сільський контроль» села Дерев’яне. 

ДорогаВід Кам’янця-Подільського до села Дерев’яне, колись центральної садиби Дерев’янської сільської ради, а нині одного з населених пунктів Китайгородської об’єднаної територіальної громади відстань неблизька – аж 30 км. Проїхавши Суржинецький яр, заїжджаєте у село Вихватнівці, яке є нині центральною садибою громади, проїжджаєте повз нього і їдете трасою майже до кінцевої. Дерев’яне впізнати легко, про його присутність повідомляє здоровенна металева вивіска через ширину всієї дороги з написом «Плодоягідний радгосп ім.Свердлова». Хоч радгоспу давно немає, а землі розпайовані, проте згадки про колишні радянські часи й досі де-не-де залишаються.  

Тричі на день до села курсує автобус, колись по розтрощених вщент дорогах, а нині добряче залатаних. Вартість квитка в один кінець становить 23 грн. Тож особливо часто та ще й без потреби до міста не покатаєшся. 

ЗАСЕЛИЛИ З НУЛЯ  
Село Дерев’яне розташоване неподалік від початку мальовничого Суржинецького яру, у низовині, по якій протікає струмок, що впадає у річку Тернавку, розділяєчи два хутори – Гоцули і Гелетину. Про Гелетину свого часу ми вже писали, а от щодо Гуцулів, то їх можуть знайти у хащах лише старожили, адже нині від поселення залишилося кілька вцілілих хат і хрест при в’їзді.

був гуртожитокУ «Приходах и церквях Подольской губернии» Юхима Сіцінського сказано, що назву село отримало від того, що тут здавна був ліс і поселення заселилося поміж деревами. Існує також переказ про те, що першим поселенцем був кріпак Кузьма Дерев’янчук, який втік сюди від поміщика. 

У податкових списках Дерев’яне вперше зустрічається в 16 столітті: у 1542 році село було абсолютно порожнім, а в 1565 році його знову заселили, і воно належало Петру Бонку. 

У 18 столітті власників у поселення було чимало – це Христофор Ржешовський, Розалія із Тичина, Франциско Марковський, каштелян саноцький, ротмістр кавалерії народної. У 1868 році в Дерев’янах було три поміщики – Жебровський, Пашинський і Седельницький. Один із них Богдан Жебровський вирізнявся особливою лютістю, після відміни кріпацтва він продовжував тримати людей у неволі. За рахунок бідних селян поміщик розширив поле, а їх переселив на непридатні землі. Так з’явився присілок Яр-Дерев’янівський, який в кінці 19 століття було приєднано до села. 

У радянський період у Дерев’яному настала ера колгоспів: було створено сільську раду, першим головою якої став Іван Тижинський, згодом – дві сільгоспартілі. Після війни село відбудували, у 1950 році відбулося об’єднання господарств. До дерев’янської сільгоспартілі приєднали господарства сіл Погоріле та Пожарниця. Розпочалося будівництво ферм, майстерні. У 60-их роках розбудови зазнала і соціальна сфера. 

У школіГАСНУТЬ ОСВІТЯНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ  
У 1961 році в Дерев’янах завершено будівництво середньої школи та дитячого садка. Нині Дерев’янську ЗОШ І-ІІІ ступенів очолює Іванна Ткачук. Навчальний заклад відвідує всього 32 учні. Школа велика, простора, 2-поверхова, побудована за типовим проектом. З часу впровадження реформи децентралізації тут було замінено всі вікна на енергозберігаючі завдяки сільськогосподарському підприємству «Індіго-груп», яке орендує тамтешні землі. Також зроблено два нові класи за стандартами Нової української школи. Місця вистачає, є де дітлахам розгулятися, щоправда дітей у селі не так вже й багато. А раніше, як згадують старожили, у Дерев’яному працювали тільки на перспективу, і вона була реальною. Тільки уявіть, у сільській школі навчалося 300 учнів, життя вирувало. А нині величезне шкільне приміщення спробуй утримувати за умови, що об’єднана громада вважається чи не однією з найбідніших у районі.

Дещо кращі справи у місцевого дитсадка, яким керує Людмила Демчик. Дошкільний навчальний заклад відвідує в основному 15-22 дитини. І тут хоч невелика, а перспектива існує. Тож про створення опорного закладу в громаді, придбання шкільного автобуса, який би возив дерев’янських дітлахів на навчання в інше село, не може бути й мови. 

Староста селаХОЧ У КІНЦІ, АЛЕ ЦЕНТРОВІ  
Довгий час село було центральною садибою Дерев’янської сільської ради, і ось уже 4 роки як входить до складу Китайгородської ОТГ. Старостує у Дерев’янах, а також у сусідніх Броварах, Привітному та Гелетині Галина Гутніцька (на фото ліворуч). І хто сказав, що кухарка не може керувати державою? Галина Олександрівна у минулому медик, довгий час працювала фельдшером у сусідніх Броварах, звідкіля родом, а ще має освіту кухаря-кондитера. Та все залишила й одного разу пішла в державне служіння – спочатку працювала діловодом, а згодом і балотувалася на перших виборах старост. Люди довірили їй представляти їхні інтереси у сільській раді, бо відповідальна, порядна, енергійна й надзвичайно працьовита.

Так саме відповідально до своєї роботи ставиться і завідувач медпункту Галина Горячова. Минулого року в Дерев’янському ФАПі та старостаті поміняли на нові вікна й двері. У планах – закінчити ремонт, аби люди мали куди йти зі своїми проблемами, а їх щоб приймали в гарних умовах. 

ЗавклубУ КЛУБІ ЖИТТЯ ВИРУЄ  
Саме так нині приймає своїх відві­дувачів оновлений сільський клуб, який з’явився одразу після створення Китайгородської ОТГ. Закладом культури, який колись розміщувався у старій хатин, що в парковій зоні, керує Василь Федоров (на фото праворуч). Три роки тому його перенесли в приміщення школи, сільська рада виділила кошти на ремонт. Скільки тоді різних розмов точилося, що й не передати. У школі навіть акції протесту влаштовували, мовляв, не дамо приміщення. А нині, коли пристрасті вляглися і результат роботи очевидний, сільський клуб став улюбленим місцем зібрання дерев’янчан. Він може вмістити майже сотню глядачів. Коли в селі проводили змагання з КВК, у новому клубі яблуку ніде було впасти.

– У закладі культури діє клуб за інтересами «Голка чарівниця», – розповідає нам Василь Іванович. – Також є вокальна група «З горіха зерня», команда КВК «Яблучко» та спортивний клуб за інтересами «Пінг-понг».

ЗавбібліотекоюСьогодні про старий заклад культури і не згадують, хіба що дітлахи та любителі книг, які ходять до тамтешньої бібліотеки, якою завідує Інна Лахмай (на фото ліворчу).

Подібна доля й у місцевої Святомиколаївської церкви, для якої пристосували приміщення в старій школі. Як пише у своїх дослідженнях Юхим Сіцінський, село Дерев’яне було самостійним приходом до 1832 року, а потім його через малозначимість приєднали до Вихватнівців. 

У 1741 році в селі була бідна дерев’яна церква: «... средняя часть храма была крыта соломой, а алтарь гонтами...». У 1746 році церкву відремонтували, після чого її освятив декан китайгородський Іоан Пліський, настоятель кам’янецької Миколаївської церкви. Згодом храм переходив під покровительство місцевих поміщиків, які активно його впорядковували. Відтак церкві допомагали спадкоємці Христофора Ржешовського, згодом – Франциск Марковський. 

клубНова Святомиколаївська дерев’яна церква була побудована в 1813 році, а в радянський період взагалі зруйнована. Практично як і скрізь у селі була розгорнута атеїстична пропаганда. 

АГРАРНА ДОЛЯ  
Дерев’яне не схоже на села в тамтешній окрузі. Можливо, через те, що тут неабиякий слід свого часу залишив радгосп імені Свердлова. Господарство було зерново-бурякового напрямку з розвиненим тваринництвом і допоміжними галузями – садівництвом та бджільництвом. Для приїжджих працівників, а їх тут було чимало, побудували їдальню з гуртожитком, яка сьогодні стоїть без вікон. Її легко впізнати, адже знаходиться при в’їзді в населений пункт.

Також зводили 2-поверхові будинки з квартирами для молодих спеціалістів. На відміну від інших населених пунктів районну ферми тут не розібрали, хоч сьогодні бери і працюй. Тільки хто це буде робити?

не до ладуКоли землі орендував Адам Яхієв, Дерев’яне славилося вирощуванням овочів та фруктів: тут росли буряки, кабачки, картопля, яблука, й геть усе йшло на переробку. Нині в населеному пункті у 185 дворах зареєстровано 320 жителів. Частина з них виїжджає за кордон, а інша займається сільським господарством. А як інакше заробити на прожиття? Чи не в кожному дворі є корови, свині. Є навіть господар, який сам тримає 27 корів, при цьому обходиться без доїльного апарату. Тільки уявіть, як він трудиться біля худоби?!

Загалом усі в населеному пункті роботящі, бо ж іншого життя за увесь цей час не знають. 

ЗупинкаЄ ТУРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
Та не тільки в аграрному напрямку може рухатися село Дерев’яне. Якби сюди зробити гарну дорогу, можна й туристичні маршрути відкривати. Біля населеного пункту є скеля під назвою Ліоночів Камінь. Назву свою вона отримала від сімейства Ліоночів, які під час столипінської аграрної реформи вийшли із сільської общини і взяли земельну ділянку, що прилягала до скелі. Тут на значній території розкидані величезні брили, які за багато років набули чудернацьких форм. Відтак тут є чимало невеличких гротів і печер. А ще біля села знайдено кілька археологічних пам’яток. В урочищі Такі виявлено чотирикутне городище, в околицях якого також знаходяться печери. Існувало тут селище і в давньоруський період. Із Дерев’ян через Броварі навпростець можна вийти до Совиного яру, від якого до сусідніх Крушанівського та Нефедівського ярів рукою подати.

контрольПрирода тут і справді неймовірна, тільки шкода, що вона ще така далека від цивілізації. І щоб скласти хоч невеличку конкуренцію українським Карпатам, доведеться добряче потрудитися. Тільки хто ж це буде робити? Чи знайдуться у селі Дерев’яне натхненні оптимісти, які змінять ситуацію на краще? Хто зна...

А поки що за згуртованість, нерозтрачений людський потенціал і надію на краще Дерев’яне отримує від «Сільського контролю» тверду четвірку. І в цьому неабияка заслуга децентралізації та ремонту тамтешніх доріг, який, здається, зрушив з мертвої точки.


Теги: сільський контроль, с.Дерев'яне

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.