Перейти на мобільну версію сайту


31.05.2019

НАЗВУ ДАЛА РІЧКА

контрольСело, про яке піде мова цього разу, розташоване на кордоні, який розділяє не лише межі районів, а й областей. Свого часу воно навіть мало статус районного центру, щоправда, всього п’ять років. Але цей момент зіграв свою роль під час реформи децентралізації. Відтак населений пункт став адмінцентром однойменної об’єднаної територіальної громади. Розповідь наша сьогодні про Жванець – центральну садибу Жванецької ОТГ. Нещодавно ревізорки «Сільського контролю» побували у цьому селі, поспілкувалися з його жителями й те, що там побачили й почули, з охотою розповідаємо читачам улюбленої газети «КЛЮЧ».

Жванець розташований на лівому березі Дністра при впадінні в нього річки Жванець, або Жванчик, звідси і назва населеного пункту. Дістатися сюди без проблем, адже попри село пролягає міжнародна траса Житомир-Чернівці. Щоправда, спеціального автобуса за маршрутом «Кам’янець-Подільський – Жванець» немає, зрештою, він особливо не потрібен, вистачає прохідних – як сільських, так і міжобласних й навіть міжнародних. Аби доїхати з міста до нашого пункту призначення, доведеться заплатити 15 грн за квиток в один кінець і подолати всього 18 кілометрів. 

дорогаСьогодні у Жванці проживає 1350 осіб, село розташоване біля кордону з Чернівецькою та Тернопісльською областями. Воно має давню історію та чимало легенд, про які сьогодні і розповімо.

ЖВАНЕЦЬКІ ЛЕГЕНДИ
Існує така легенда про назву села: на березі річки один француз чекав на човен, який не приплив. Француз написав на скелі своє прізвище Жван, щоб цей напис побачили моряки. Кажуть, що саме цей напис дав початок назві села. Село, у свою чергу, дало назву прізвищу Жванецький.

Існує ще одна легенда, за якою Жванецьке укріплення нібито було з’єднане підземним ходом з печерою, що в селі Кривча Тернопільської області. Згадують також про мідні труби давнього водогону в замку. І, до речі, не випадково...

Вежа замкуПОЧАЛОСЯ З МІДНОЇ ДОБИ
Територія Жванця та його околиці були заселені ще в добу міді. Археологічні дослідження, які тут проводилися, виявили поселення трипільської культури в урочищі Лисої Гори. Тут було знайдено унікальний в Європі гончарний центр ІІІ тисячоліття до н.е. До слова, як розповідають селяни, знайдену гончарну піч вивезли до Санкт-Петербургу, де вона перебуває і донині. Відповідно, і шматочок Жванця разом із нею розповідає про нашу прадавню історію всьому світу й нашим сусідам зокрема.
Друге поселення трипільської доби знайдено в урочищі Малайдашка. Також в обидвох поселеннях було знайдено залишки поселень черняхівської культури, а біля гирла річки Жванчик – поселення давньоруських часів.

Перша документальна згадка про Жванець датується 1431 роком, коли польський король подарував село лицарю Свічці із Лечина. Від його нащадків воно перейшло Теодору Язловецькому, потім – Срочинським. У 1469 році поселення було додано до володінь Михайла Бучацького. А наприкінці 16 ст. Жванець стає власністю Калиновських. На початку 17 ст. Валентій Калиновський, який був Кам’янецьким старостою, модернізував Жванецький замок.

замокЖВАНЕЦЬКИЙ ЗАМОК
Перші оборонні споруди на місці замку закладені в 15 ст. Протягом 16 століття укріплення були перебудовані в п’ятикутний в плані замок. На початку 17 століття їх модернізували з добудовою кам’яно-земляних валів вздовж стін. Це зробив, як ми вже зазначали, Валентій Калиновський. Під час польсько-турецької війни 1621 року Жванець був не лише пограбований, а й зруйнований, а в замку, який зберігся, деякий час перебував королевич Владислав разом із гетьманом Петром Сагайдачним.
Жванецький замок ще кілька разів руйнували і відновлювали. Після Хотинської війни його відновив Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року. З початку 19 ст. власниками замку ставали Скоповські, Йордани, Комари. У 1844 році замок викупив московський уряд.

Жванецькі храмиНа сьогодні найкраще збереглася північна п’ятигранна вежа. Її чотири стіни, кожна довжиною 9 м, стоять на крутому схилі, п’ята, довжиною 7,5 м, виходить на майданчик двору. Товщина стін у першому ярусі складає 2 м. Кожен ярус мав самостійні входи. Бійниці двох нижніх ярусів мають прямокутні світлові отвори. Сьогодні Жванецький замок занесений в Державний реєстр національного культурного надбання. Є плани вже в нинішнього керівництва, аби Жванець потрапив до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Адже, як ми вже згадували, трипільське поселення у Жванці є унікальним об’єктом, що підтверджено археологічними розкопками у 1960-70-х роках. Поселення являє собою укріплений ремісничий центр, на якому виявлено 7 унікальних гончарних печей, що були відкриті над зрізами кам’яних кар’єрів. У печах було виявлено розписну та кухонну кераміку IV-III тисячоліття до нашої ери. Трипільський ремісничий гончарний центр у селі Жванець не має аналогів на теренах Європи.

ЖВАНЕЦЬКІ ХРАМИ
Жванець – релігійно насичений населений пункт. Тут є православний храм, греко-католицький та римо-католицький. Як фортифікаційна споруда був збудований костел Діви Марії, його ще називають Непорочного Зачаття Діви Марії, Вірменський костел, Вірменська фортеця. Костел збудували в 1740 році за кошти та пожертви католиків вірменського обряду та Лаврентія Лянцкоронського. Після того, як турків вигнали з Поділля, у Жванці поселилася вірменська громада. Костел служив вірменам майже століття. Потім вірмени виїхали, а храм перебудували в костел Діви Марії. Нова будівля була в стилі бароко. У 1766 році турки напали на Жванець, тоді частина мешканців сховалася за церковними мурами. У 1769 році храм спалили барські конфедерати. У 1782-1786 рр. костел відбудували. У 1791 році святиню консекрував львівський архієпископ вірменського обряду Валеріан Жванецькі храми-1Туманович. У 1869 році храм стає парафіяльним. У радянський період в костелі знаходилася майстерня сільгосптехніки. У 1994 році храм був частково відновлений отцем Романом Тваругом, після чого освячений єпископом Яном Ольшанським. До слова, Жванець обслуговують отці-пауліни (орден братів св.Павла Першого Пустинника).

Церква, як і практично у всіх населених пунктах була дерев’яною. Коли поселення палили барські конфедерати, згоріла і святиня. Згодом на її місці побудували нову Свято-Троїцьку, яку чекала доля попередниці. Храм постраждав від вогню вдруге в 1782 році. У 1895 році церква мала 1396 прихожан – практично стільки, скільки проживало у Жванці. Ось як про церкви в Жванці пише відомий краєзнавець Юхим Сіцінський: «О церквах сохранились сведения только с ХVIII в. До 1768 г. здесь были две униатские церкви: Воскресенская и Св.-Троицкая с отдельными приходами. Воскресенская церковь существовала уже в 1720 г.; около 1739 г. построена деревянная церковь, трехкупольная, величественной архитектуры. Троицкая церковь существовала уже в 1708 году; в 1752 году было выстроено новое здание. Обе эти церкви были сожжены турками в 1768 г. и через 3 года вместо них прихожанами построена временная деревянная часовня. В 1782 г. прихожане обоих церквей построили вместо двух прежних церквей одну на месте Троицкой, посвященную посему св.Троице. Ныне на погосте бывшей Воскресенской церкви построена церковно-приходская школа. Новая Троицкая церковь, построенная на средства прихожан и помещика Лянцкоронскаго и существующая доныне, каменная, пятиугольная, с каменной, отдельной от церкви колокольней. В 1880 г. в ней был произведен значительный ремонт с изменением и наружного вида церкви».

На межіЖВАНЕЦЬКЕ РОЗМАЇТТЯ
Кого й чого лишень не бачив прикордонний Жванець. І польські битви та звитяжний хід Богдана Хмельницького, і турецькі навали, і вірменський слід, про який нагадує Вірменський костьол (1786 р.), і конфедератів, які захопили замок і, для кращої оборони, спалили всі будинки навкруги, і чуму, яка спустошила всі оселі. До речі, саме через останнє польський сейм звільнив Жванець на 12 років від будь-яких громадських повинностей і податків. 1646 року король Владислав IV Ваза надав Жванцю магдебурзьке право. Тут широко проводилися чотири ярмарки і базари по понеділках.

У 18 столітті у Жванці мешкало близько 3 тисяч осіб, більшість з яких євреї. Він став центром єврейського кагала, який об’єднував 36 сіл. І до сьогодні тут збереглися рештки єврейського цвинтаря. 

Як свідчать дослідники краю, не оминув Жванець, перебуваючи на Поділлі, і Тарас Шевченко. 

Жванецькі мостиНаприкінці 19 на початку 20 століття Жванець належав казні і перебував на чиншовому праві, тобто селяни власної землі не мали, а за користування державними земельними угіддями платили податок-чинш. Проживав 5871 житель. Відповідно, Жванець був аж ніяк не селом, а містечком. Тут працювало більше 100 ремісників, діяв невеликий фенхельний завод. Його продукцію по Дністру возили до Австро-Угорщини. Працювали три водяні млини, 10 заїжджих дворів. У 1902 році тут з’явилося однокласне народне училище. Тут завжди гостро відчувалася будь-яка війна: не оминула Жванець австро-німецька та польська окупації, боротьба за владу між більшовицькими загонами та військовими формуваннями Центральної ради, гетьманату та Директорії. У 1918 році навіть існували Жванецька єврейська та Жванецька українська сільські ради, які відносилися до Гавриловецької області Кам’янецького повіту.

Після встановлення радянської влади Жванець тимчасово отримав статус районного центру – Жванецький район проіснував з 1923 до 1928 років і об’єднував 16 сільських рад та 29 населених пунктів. У 1939 році було дві Жванецьких сільських ради – Жванецька Перша (єврейська) та Жванецька Друга (українська), які входили до складу Довжоцького району. І тільки після визволення краю від фашистських загарбників у 1944 році дві сільські ради об’єднали в одну, й до її складу довгий час входило два села – Жванець і Брага. Впродовж 22 років Жванець був прикордонним поселенням.

Жванецькі мости-1Радянський період в історії села запам’ятався неабияким розквітом, появою багатьох об’єктів інфраструктури. У Жванці запрацював медпункт, згодом – пологовий будинок, а в передвоєнні роки була відкрита лікарня на 15 ліжок. У 1934 році тут діяла середня школа та єврейська початкова школа, а в наступному році тут відкрили кінотеатр на 250 місць.

Після війни колгосп перетворився в багатогалузеве високомеханізоване господарство, сюди їздили за обміном досвідом. Тут діяло Жванецьке відділення «Сільгосптехніки», сироварний цех Кам’янець-Подільського молокозаводу. 

Жванецькі мости-2Ще одна родзинка Жванця – ДОТи «лінії Сталіна». Крім великого мосту через Дністер, у Жванці є ще два мости через Жванчик – старий і новий. Старий, арочний, будувався як залізничний. Арочний міст – ще один незавершений прожект російських військових. Нагадаємо, що 1914 року, коли росіяни окупували Галичину, в імперії розгорнули широку програму з прокладення залізниць на завойованих територіях. Одна з таких гілок мала пройти через Жванець. Міст побудувати встигли, а залізницю – ні. Ще один бетонний міст побудували в 60-их минулого століття, тільки для чого це робили, невідомо. Наразі він аварійний.

P.S. З початку становлення української держави Жванець, як і більшість населених пунктів країни, жив за звичним режимом – тут нічого нового не відбувалося, а старе поступово руйнувалося. Можливо, все би так і продовжувалося, якби не реформа децентралізації. Як змінила вона колишній районний центр та чи покращилося життя жванчан, розповімо в другій частині «Сільського контролю» в наступному номері газети «КЛЮЧ».


Теги: сільський контроль, с.Жванець

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.