Перейти на мобільну версію сайту


03.06.2016

НАВІТЬ НА ТЕМНОМУ ЗАВЖДИ Є СВІТЛІ ПЛЯМИ

Ніхто не знає, яка кількість негативних чи позитивних подій чекає нас у житті. Та й не обов’язково загадувати наперед, оскільки все найкраще «підкрадається» неочікувано. Головне – віра всередині, впевненість ззовні. Здавалося б, випадкова історія, яка може статися з кожним. Можливо, хтось порадіє за неї, хтось буде засуджувати, хтось відчує себе на її місці, а у когось взагалі вона викличе байдужість. Однак перипетія, що відбулася одного разу, змінила та перевернула світ уже не маленької «дівчинки».

Дитинство було не багатообіцяючим, «сімейна криза»: борги, скандали. Батьки розлучилися. С. лишилася жити з мамою. Тата практично не знала, іноді приходив «провідати». Іноді – це раз на півроку, виправдовуючись при кожній зустрічі, що справ багато, проблем... А насправді - чергова коханка, яка «повільно висмоктувала з нього гроші, мов комар із судини».  

історіяКоли їй виповнилося п’ятнадцять, переїхали жити зі столиці до бабусі в село. І на цьому мрія про щасливе майбутнє обірвалася. Замість вечірніх тусовок із друзями, культурних програм і загалом столичних розваг, поринула в брудну сільську роботу.

Минуло два роки і в «дівчинки», свідомо відстороненої від сільської молоді, почали виникати питання на кшталт «А що буде далі, якщо я сама не почну змінювати своє життя? До такого я точно ніколи не прагнула».  


* * *

- Привіт! Можна я до тебе на пару днів?

- Салют! Звичайно. Я вже почала хвилюватися. Не пишеш, не дзвониш. Чекаю з нетерпінням.  

- Окей. Тоді біжу за квитком. Завтра буду.

- Давай.

Мама не намагалася зрозуміти пориву С. до «вищого», завжди в неї були на все відповіді: «У тебе нічого не вийде, сенсу ото щось робити дурне».  

Тому С. зібрала речі - і зранку на залізничний вокзал.
Бабуся не питала, нащо гроші, куди. Просто «ткнула» в кишеню кілька сотень.

«Я поцілувала її! Це була єдина людина, яка в мене вірила!»

Зі щоденника:  

«Дорога. Вигляд із вікна. Він сидів навпроти мене. Ми мовчали. Час від часу я відчувала на собі його погляд. Чоловік, років двадцяти семи... симпатичний. І так годину. Я мала звичку рахувати до кожної дрібниці. Певно, комусь із нас набридло мовчати.

- Я вчора тебе бачив, коли квиток купувала. Ти чимось засмучена?  

І тут понеслося... Ми говорили дуже довго. Я розповіла про своє. Подумала, незнайомому простіше вилити душу. Все одно більше ніколи не побачимося.

Час минув швидко. Виходячи з вагону, він лишив свій номер на клаптику паперу.

- Будуть проблеми – дзвони! Або просто, якщо захочеш побачитись.  

- Візьму до уваги! Дякую.

Вона відвикла від столичного життя.  

Якийсь молодик вихопив сумку і побіг... Сльози, крики, тільки не треба цього всього.

Добре, що телефон лишився. Мама дзвонить, розривається!  

- Уже на місці?
Що тут скажеш, щоб не нервувати і так нервову маман.
- Уже так. Я трохи не маю часу, бо саме приїхала. Наберу, як до Марії доберусь.
Що робити, куди іти. Паспорт, документи, гроші... адреси нема, на дзвінок «подружка» не відповідає. Все прекрасно.
Згадує «Будуть проблеми – дзвони!»
Так незручно, телефонує...
- Привіт! (схлипує)
- Привіт. Це хто?
- С., ми разом їхали сьогодні.
- А так, але не думав, що захочеш побачити так швидко.
- У мене всі речі вкрали, нема куди йти...
- Ти де зараз?
- На залізничному.
- Чекай. Через годину звільнюся. Наберу.
Кого чекати, як? Навіть імені не знає.
Все ж, чекає.
Дочекалася.
- Поїхали до мене. А завтра знайдем тобі житло.
Страшнувато, але погоджується.
Заходять...
- Вау, це твої «апартаменти»?

- Так, мої (посміхається). Нічого дивного. Я ж директор автосалону «АІС». Плюс ще одна посада є «неформальна». Хай для тебе буде загадкою.

Нагодував, поговорили, звільнив їй величезну кімнату.  

Прилягла, моментально задрімала. Вранці сніданок, кава...

Вийшло так, що вона залишилася тут. І тут до сьогодні. Вже не в ролі «беззахисної дівчинки», а в образі елегантної, ділової жінки будує кар’єру. Впевнена хода, «твердий» погляд...  

На День народження подарував салон краси. Ще й у центрі столиці. Правда, надав можливість самій обрати стиль і поточну реалізацію.
- Дякую коханий!..
Тепер багато справ з’явилося. Придбання інвентаря, набір персоналу і загалом, усе для того, щоб розпочати кар’єру бізнес-леді.
Випадкові зустрічі іноді змінюють життя. Так усе вийшло неочікувано. «Дружня допомога переросла у кохання».

На маму тепер не ображається – ріднішої нема людини. Спочатку її байдужість голками в серце, а зараз ніби перехворіла. Бабусі ж вдячна, що завжди вірила й вірить. Тато звертається, лише коли грошей треба позичити. Та це вже не проблема. Салон сьогодні вважають одним із найкращих в Україні.

Минуть роки і С. буде розповідати своїм маленьким дітям, як «доля подарувала ВСЕ».  

Скільки людей, стільки й історій. Одні починаються щасливо, а закінчуються розчаруванням. Інші з точністю до навпаки. Але всі ми прагнемо мати «сокровенне», незалежно від потреб і поглядів на життя. Проблеми «формуються» в наших головах, а тікати чи стояти на місці - вирішуємо лише ми самі!

Леся КОСЯНЧУК


Теги: історії, материнство, допомога

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Почему стоит выбрать Всеукраинский банк спермы?
Полная конфиденциальность с первого обращения в клинику;
Консультация репродуктолога и узких специалистов на основании уже имеющихся исследований и новых показателей;
Обследование на высокоточном оборудовании согласно последним...




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.