Перейти на мобільну версію сайту


25.09.2015

КОХАННЯ НІКОЛИ НЕ ЗГАСАЄ...

Ганна сиділа й бовтала ногами на старому підвіконнику в студентському гуртожитку й вдивлялася в стару пошарпану картину, яка залишилася тут ще з радянських часів на кшалт картин Шишкіна. Вона й не знала достеменно, чого саме сьогодні і саме сюди прийшла. Але в цьому гуртожитку жила подруга дівчини, з якою ділила кімнату сама Ганна. Настрій був кепський, незабаром мали бути іспити, а в її багажу чимало прогулів. Але те все було ніщо в порівнянні з тим, що вона вкотре посварилася зі своїм хлопцем.

Вона сиділа й перебирала в пам’яті, що не так зробила чи сказала, хоча в плані характеру вона і Влад були абсолютно однаковими. Такі ж запальні, гарячі, принципові й ревниві. У цей момент Ганна згадала як познайомилася з ним ще в школі і здавалося, що з того моменту пройшло ціле життя, хоча насправді лише п’ять років.

Коли навчалася в школі, з 9-го класу почала займатися модельним бізнесом. Висока, струнка білявка вже тоді привертала увагу чоловіків, але їй було не до того, бо Ганна чітко визначила собі мету - буде відомою моделлю. За її плечима вже був не один показ і не одна фотосесія. І коли вона перейшла до десятого класу, її пропонували вже не один контракт. Навчання поволі відходило на другий план і Ганна, будучи доволі амбітною, навіть цим хизувалася, з-під лоба поглядаючи на своїх ровесників та однокласниць. Аякже, вона САМА заробляла гроші, ще й батькам допомагала. Тому, купаючись у власній славі і постійній затребуваності, не раз поводилася доволі зверхньо щодо однолітків. Що вже казати про хлопця з паралельного класу, який весь час ходив за нею шнурочком? Цим вона взагалі не переймалася. 

Якось на одній зі шкільних дискотек Влад наважився й підійшов познайомитися з Ганною ближче. Він не очікував позитивного ставлення, але рішуче взяв дівчину за руку і сказав: «Ми з тобою маємо зустрічатися. Ти як собі хочеш, але так буде. Бо ти та людина, з якою я хочу прожити все своє життя». Ганна навіть не встигла вимовити ані слова, як той підняв її на руки і виніс на шкільне подвір’я. Ошелешена такою брутальною поведінкою, вона навіть не знала, що сказати. Але в глибині душі такий жест їй сподобався, вразила прямолінійність і наполегливість хлопця.

- А як я погоджуся, не боїшся? В мене характер ой який непростий, - вдивляючись в сині очі хлопця промовила дівчина.
- А я з ним справлюся, сам не подарунок.
І поцілував Ганні очі.

* * *
Так почалися їхні стосунки. Вона приймала його кохання, а він терпляче чекав, що Ганна промовить  довгоочікувані слова: «Я кохаю тебе!». Стосунки переросли в звичку і незабаром до цієї незрозумілої для багатьох пари почали всі ставитися із симпатією. Від холоду та зверхності Ганни з часом не залишилося й сліду. І це помічали всі.
Влад мав веселу вдачу, грав і співав під гітару, мав гарне коло друзів, які завжди збиралися або в дворі, або в нього -життєва історія-вдома; і батьків, які полюбили дівчину з першого ж знайомства.
Ганна і сама не огледілася, як дійсно покохала хлопця.

Єдине, на що нарікала її мати, - це на те, що Ганна почала пропускати покази, повністю присвячуючи себе Владу. Наприкінці випускного класу їй запропонували дуже важливий контракт, де треба було визначитися - або займатися модельним бізнесом в іншій країні, або залишати все й вступати до університету. Звичайно, в голові йшло все обертом, адже людина, яка запропонувала це, мала неабияку репутацію в світі моди. Тому попередньо вибір вона майже зробила, та й мама на цьому не раз наголошувала.

Якось ввечері, коли Влад прийшов за нею піти прогулятися, Ганна йому сказала: «Пропонують контракт, поки що на рік, я маю погодитися. Їхати за місяць».

Хлопець напружено стиснув зуби та побілів від злості.
- Тобі чогось не вистачає? Я буду заробляти гроші й у тебе все буде. Як ти собі уявляєш поїхати від мене на рік? Як поїдеш, то я більш ніж впевнений, що не повернешся, а за себе я взагалі мовчу. Ти мене просто залишиш. Там купа спокус, і ти від них не відмовишся.

- Але це моя професія, яка окрім гарних грошей, дає багато шансів чогось далі добиватися. Це ж не так довго. Всього лише рік.

- Я тебе не буду переконувати. Хочеш їхати - їдь. Але я тобі говорю перший і останній раз - або я, або твоя робота. Я навіть не говорю за поїздку, я взагалі говорю, щоб ти все це залишила. Пішла вчитися й отримала якусь іншу професію. Я для життя все зароблю. 

Дівчина була приголомшена. Вона навіть і гадки не мала, що Влад категорично ставився до того, чим вона займається. І, схиливши голову, вона понуро пішла додому. Ця ніч була найдовшою в її житті. Все, чого вона до цього досягла, мало залишитися позаду. Їй тільки виповниться 17 років. Кар’єра тільки на самому початку. Але вона ж так кохає свого хлопця!

До ранку не дочекалася і прийшла в кімнату до мами. Діалог був напружений. Мати дорікала, що таких як він буде ще багато, це перше кохання, і це він має змиритися з тим, що їй треба йти далі, і розуміти це. Але Ганна вже вибір зробила. Далі був вступ в університет, нові знайомства, і про це вона ні разу не пошкодувала. Їхні стосунки нагадували вулканічну лаву, але від цього вони були ще міцнішими.
Про все це Ганна думала, коли сиділа на підвіконнику. Дмухала на скло і малювала потім сердечки.
Інна злетіла по сходинках, тримаючи перед собою купу книжок і зошитів. І коли побачила знайоме обличчя трохи здивувалася.

- Ганно, яким вітром тебе сюди занесло?
- Немає настрою, всі роз’їхалися. Чогось надумала до тебе прийти. Не проти?
- Та ні, проходь якогось чаю поп’ємо.

Так за чаєм вони просиділи до ранку. Ганна цілу ніч розповідала про себе, про батьків, про нелюбов до професії, яку обрала, але основною темою, звичайно, було кохання до Влада. Інна уважно вслухалася в кожне слово і їй здавалося, що знає вона Ганну ціле життя. Так їй було тепло та затишно, коли та говорила про свої почуття. Потім ще довго вони пригадували цей день, бо він, насправді, став початком їхньої подальшої дружби.

Звичайно, через кілька днів Ганна помирилася зі своїм коханим і все пішло як раніше. Йому залишалося місяць-два до завершення військової служби в Збройних силах, і молода пара вже думала про офіційне одруження. Все складалося як зазвичай. І Ганна, склавши іспити, вирішила перевестися на заочну форму навчання. Вернулася в рідне місто, влаштувалася на роботу в одну з престижних на той час кав’ярень, і тільки давні знайомі могли впізнати в спокійній врівноваженій дівчині колишню модель, яка дефілювала по подіумах.

Влад постійно їздив за кордон і займався транспортними перевезеннями. А коли приїздив додому, на нього чекали гарячий обід чи вечеря і кохана дівчина. Інна час від часу телефонувала подрузі, але в якийсь момент телефон став відсутнім. Не знаючи, що відбувається, Інна зібралася й поїхала до Ганни.

-життєва історія-Картину, яку вона застала, було важко описати. Спустошена молода дівчина сиділа із заплаканими очима посеред кімнати, а навколо неї стояли фото Влада і купа ікон.

- Третій тиждень його немає, а я відчуваю, що його взагалі немає, вже немає в живих, телефон не відповідає, знайти його ніхто не може. Поїхав по роботі в поїздку на Польщу й не повернувся. Я навіть з хати не виходжу. Навіть не знаю, який сьогодні день.

- Зовсім з глузду з’їхала. Ти хоч їла що-небудь? На тебе страшно дивитися. Може щось так сталося. Знайдемо ми його. Щось придумаємо.

- Ти знаєш, мені навіть легше було б знати, що він десь із кимось, але така пустка всередині. Його, певне, немає в живих.

- Не городи дурниць, все буває. Може, немає можливості вийти на зв’язок.

- Не знаю, холодно всередині.

Далі вони ще довго говорили. Інна змусила подругу поїсти, відчинити навстіж вікна і впустити хоч трохи світла в будинок. Поїхали до Ганни на роботу. Добре, що господар закладу з розумінням поставився до ситуації. Все знову пішло своїм ходом, але Влада так і не було, і будь-які пошуки були марними. Так пройшло майже півроку.

* * *
У Ганни був День народження. Приїхало чимало друзів, серед яких була й Інна. Після ранкової кави дівчата вклалися на диван і говорили про щось своє. Ганна вже змирилася, що Влада немає, і тішила себе думкою, що він десь є і в нього все добре. Із надією чекала що ось-ось подзвонить телефон, і вона почує такий знайомий голос.
Телефон подзвонив. Але цей дзвінок просто розірвав кімнату.

- Ганно?
- Так, я.
- Вам телефонують з моргу. Ви можете приїхати на впізнання тіла?
- Чийого?
- Нам дали ваш номер телефона. Брат Владислава вже впізнав тіло, але треба, щоб приїхали ще ви.

Трубка телефону десь зависла в повітрі, і Ганна по стіні сповзла на підлогу.
- Інна, вони знайшли тіло! Його тіло! Хіба таке може бути?! Йому ж мало б виповнитися лише 22 роки! -  кричучи плакала Ганна.

Все навколо застигло й здавалося, що кожний рух зробити вкрай важко. Як дісталися до моргу, то все далі було наче уві сні. А коли тіло привезли додому, вони з матір’ю Влада ще довго стояли над цинковою труною й мовчки говорили.

Як потім з’ясувалося, хлопець по дорозі на Польщу взяв людей. Вони виявилися злочинцями, яким вкрай необхідний був транспорт. Не довго думаючи, вони просто зарізали хлопця й закопали тіло в якійсь лісосмузі. А коли їх спіймали на черговому злочині, вони зізналися в тому, що вбили не лише Влада. На їхньому рахунку він був вже одинадцятий. Вбивали людей, а потім спродували на запчастини транспорт, який забирали.

На суд Ганна не пішла. Не змогла подивитися в очі цим людям. Боялася, що не встоїть і щось їм заподіє. Похорон також не пам’ятала. Відчувала тільки плечі подруги Інни і навколо - морок... Усе здавалося безглуздим і непотрібним, речі банальними, люди чужими й набридливими. Не змогла вона й жити далі в місті, де все нагадувало про кохану людину.

Незабаром Інна забрала її до себе й намагалася хоч якось наповнити життя подруги. Так у житті Ганни з’явився Андрій. Він просто кохав її і хотів мати сім’ю. Старший майже на 16 років, він видавався дівчині серйозним і виваженим, але покохати вона так і не змогла. Кожний день засинала і прокидалася з думками про Влада. Інколи навіть вночі з ним говорила. Так їй здавалося, що він поруч. Навіть народження двох дітей не змогло відпустити її біль. Ще більше смутку надавало їй взуття Влада, яке завжди стояло поруч на поличці і яке вона кожного ранку натирала до блиску.

Так пройшло 13 років. За цей час Ганна встигла розлучитися й вийти заміж знову. Хлопець нагадував їй Влада, коли той був ще у школі. І їй тільки тепер стало легше. Та й взуття вона давно вже заховала на горищі.

P.S. Цінуйте кожну хвилину життя. Шануйте близьких і дорогих людей. Пам’ятайте тих, хто для вас в житті є дуже важливим. Вмійте кохати і дозволяйте кохати себе.

Теги: життєві історії, долі людські

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.