Перейти на мобільну версію сайту


18.01.2013

ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТЕБЕ

Мама - це людина, яка може замінити будь-кого, навіть увесь світ. Проте маму не може замінити ніхто...
Нещодавно мені довелося проходити навчальну (психолого-педагогічну) практику. Нічогісінько позитивного, окрім оформлення купи непотрібної документації ця подія не обіцяла, а отже особливої радості та ентузіазму у мене не викликала. Та мушу DSCF5399.JPGзізнатися, що ці кілька днів, проведені у стінах школи, верх дригом перевернули мою свідомість, деякі мої ідеали та уявлення. Без зайвих перебільшень можу сказати, що мені вдалося переосмислити безліч речей, про які впродовж 20 років не задумувалась жодного разу. А все це сталося тому, що свою практику проходила у ЗОШ-інтернат №2.
Уже на порозі школи я відчула якусь особливу атмосферу: там було тепло й затишно, а ще так світло і комфортно... Уперше зайшла до приміщення інтернату, коли у дітей була перерва, і, пригадуючи своє недавнє шкільне життя, очікувала зустріти дзвінкі крики, веселий сміх, з десяток хлопців-розбишак, які б гналися один за одним шкільним коридором, змітаючи все і всіх на своєму шляху... Та побачила... Кількох маленьких DSCF5376.JPGдівчаток, які, причаївшись у куточку, заплітали одна одній косички, декількох хлопців, які спокійно, мовчки йшли коридором та чергових учнів, які сумлінно чергували. Зі мною, посторонньою людиною, віталася кожна дитина, намагаючись не без цікавості зазирнути мені у вічі. Тоді ще не знала, що ці дітки так щиро радіють кожному гостю, намагаючись віднайти у ньому бодай крихту тепла. Варто віддати належне педагогічному колективу школи-інтернату - це справді відкриті та доброзичливі люди.
У цьому навчальному закладі навчаються діти-сироти та діти з неблагополучних сімей. Вони живуть у школі, харчуються, навчаються там. Кожен клас має «листок-здоров'я». І дуже великою, проте малоприємною несподіванкою для мене був той факт, що більше ніж 70% дітей у класі, за яким я була закріплена, мають хронічні захворювання, а деякі навіть розумові відхилення. Кожна дитина має свою сумну історію, свою особисту життєву драму...
Лише перебуваючи у цьому інтернаті зрозуміла, чому дітей з певними відхиленнями називають дітьми сонця. Ці діти позбавлені зла. У їхніх бездонних очах немає DSCF5383.JPGзаздрощів, немає агресії та лицемірства, в них навіть немає образи, а скоріше читається гірка печаль, нерозуміння, які неможливо описати словами.
Аби не витрачати пустих слів, опишу кілька ситуацій, які мене найбільше вразили.
... Урок англійської мови. 5 клас. Близько 15 маленьких непосид. Мій перший самостійний урок. Я пояснюю учням тему з граматики, прошу скласти кілька українських речень, аби ми разом переклали їх англійською. І що Ви думаєте? Усі, майже в один голос: «Я люблю свою маму. Мама дуже скоро мене забере. Я робитиму уроки з мамою»... Чесно зізнаюсь, важко було стримати сльози...
... Другий сніданок. Я супроводжую учнів 6-х класів до їдальні. Хлопчик Сашко йде поряд, тримаючи мене за руку, а потім тихесенько шепоче: «І Ви ходіть з нами, сьогодні цукерки даватимуть». Я стояла коло дверей їдальні та спостерігала, як діти щиро раділи тим солодощам. До мене підійшла жінка, працівник кухні, яка роздавала їх учням, та пробурмотіла, запихаючи в мою кишеню цукерки: «Щоб потім не казали, що їх тут погано годують!».
Дорогою до навчального корпусу до мене знову підійшов усміхнений Сашко і задоволено протягнув цукерку: «Ось! Одну я сам з'їв, а цю от Вам залишив. Я взагалі люблю солодке. Ось одного разу до мене приїжджала мама та привезла цілих 2 кілограми цукерків і пряників. І я одразу з'їв половину, а решту під подушкою сховав. Уявляєте, яка в мене класне мама! Цілих 2 кілограми!!!...».
Та ви лише спробуйте сказати, що котрась з їхніх мам не найкраща, що покинула їх, що, Боже борони, не любить... «Моя мама найкраща...».
На наступному уроці з уст вчительки пронунала наступні слова: «От бачите, студенти, як нашим дітям у нас добре! П’ятиразове харчування! Ви можете собі уявити? П’ять разів! І навіть пташине молоко дають!»
Мимоволі напрошується думка: та чи може якесь там пташине молоко замінити бодай соту частинку батьківської любові? Чи може оте п’ятиразове харчування (хай навіть кожного дням їм би давали червону ікру) компенсувати найменшу часточку того, що ці діти не отримують?!
У сучасному суспільстві кожен з нас така заклопотана людина. У кожного безліч проблем, обмаль часу, постійно бракує грошей, та й що там приховувати, всі почуваються немовби недостатньо щасливими, недостатньо коханими... А є й такі люди, як от, наприклад, вихованці цього інтернату, котрим не вистачає набагато більшого - батьків, справжньої любові, піклування, здоров’я, найменшої підтримки... Того, що у нас є, та що ми, на жаль, не цінуємо. Бо ж воно є, нікуди не дівається, та й добре, значить так і має бути.
Погляньмо правді у вічі: все вищесказане – добре відомі нам речі. Біда в тому, що ані ми зокрема, ані наше суспільство загалом вперто не хоче цього помічати. Нам легше байдуже пройти повз чуже горе, зробити вигляд, що так і має бути.

Романа НЕВМЕРЖИЦЬКА, спеціально для «КлюЧа»

Теги: школа-інтернат №2

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.