Перейти на мобільну версію сайту


30.05.2014

ЧИ ПОТРІБНІ УКРАЇНІ ПАТРІОТИ?

12 родин військових, що проживали в Криму, оселилися в Ластівцях у військовому містечку автономного пункту спостереження Державного космічного агентства України. Їх прихистив і зробив усе можливе для надання житла командир Центру Віктор Білоус.
Українські офіцери - троє підполковників, сім майорів та два капітани, з них - два брати Михайло і Максим Богдановичі, Юрій Ковальчук, Віталій Костіцин, Олег Телецький, Олександр Єрушак, Олексій Волков, Олександр Гусар, Василь Ратушняк, Василь Кіяніца, Сергій Бодачевський - проявили справжній патріотизм і продовжили служити народові України. Офіцери з Національного центру управління і випробовувань космічних засобів (підвідомство Національної космічної агенції України), який знаходиться неподалік міста Евпаторія та Південного центру радіотехнического спостереження (м.Севастополь) не зрадили свою Батьківщину і народ, не побажали служити окупанту - Російській Федерації. Разом з тим, їхні колеги залишилися на півострові, незважаючи на присягу, яку дали саме народові України. На військовій мові їхній вчинок називається дизертирством, зрадою і в інші часи їх би чекав трибунал. Проте сьогодні, якщо когось і потрібно судити, то починати треба з влади, яка кинула своїх людей, своїх захисників на призволяще. Коли відбувалася анексія Криму українські військові нікому не були потрібні.

* * *
- Такое впечатление, что о нас забыли все, - розповідає підполковник Юрій Ковальчук. - Никаких приказов командование не давало. Все зависило от командиров подразделений, а они, в свою DSC_0790.JPGочередь, не могли взять на себя ответственность, чтобы принять какое-то важное решение вместо висшего командования.
Украина потеряла оборудование Национального центра управления и испытания космических средств (НЦУИКС) и Южного центра радиотехнического наблюдения. Кроме того, часть персонала Центра перешла на сторону сепаратистов. Больше месяца около 230 военнослужащих находились в подвешаном состоянии.
Ситуация была патовой: кто мог, отправлял своих детей и жен на материк, к родителям или знакомым, однако служащие оставались, ведь Национальный центр управления и испытания космических средств подчинен Государственному космическому агентству Украины, и он очень важен для нашей страны. Оттуда происходило управление полетами космическими аппаратами, здесь проводились исследования дальнего Космоса с использованием собственных технических средств, геофизический мониторинг, а также испытания космической техники, осуществлялся контроль за космическим пространством. Немало информации, которую предоставляет НЦУИКС, украинское государство использует в экономических интересах. Центр работал в рамках национальных и международных космических программ.
Но оккупанты захватывали все, что могли. Тем, кто перешел на сторону сепаратистской власти Крыма, пообещали высокие зарплаты. Другая часть коллектива не изменила присяге и вынуждена была передислоцироваться.
Напевне, доведеться розпрощатися з тим українським майном, яке ще може знадобитися росіянам. Але є інформація, що Росія передасть Україні близько 350 одиниць озброєння та військової техніки в результаті інвентаризації майна Криму.
Росіяни вирішили, що українська техніка для них застаріла. Вони зацікавлени у вивезенні на територію України української бронетанкової техніки, що залишилася в Криму.
За словами Путина, в основному, це ще радянська техніка 70-х років випуску, яка не має перспектив застосування в Збройних силах Російської федерації.

* * *
- У меня в Севастополе было жилье - дом и квартира, - продовжує розповідь 36-річний майор Віталій Костицин, уродженець Донецка, який обслуговував станції надгоризонтного виявлення. (прим. Ред.: таких станцій було дві - одна під Севастополем, друга - під Мукачево. У радянський час це був другий ешалон оборони). - Мы с женой думали о своих детях, поэтому заранее старались обеспечить их будущее. А тут в один миг нас всех выбросили на улицу.
Хорошо, что я заранее, еще до референдума, отправил детей к бабушке с дедушкой в Прилуки, а DSC_0799.JPGжена перевелась на службу в Николаев. Я тоже собираюсь перевестись в 204-ю авиационную бригаду к Мамчуру на Бельбек, чтобы объединить семью. Супруга служит по контракту, а контрактникам сложнее получить место работы. На гражданку же переходить нет смысла, потому что она потеряет стаж, да и зарплату.
На семейном совете решили, что мне проще перевестись, поэтому так и делаем. Здесь, в Ластовцах, командование отличное и приняло нас хорошо по сравнению с Киевом, куда нас отправили из Крыма на распределение, хотя мы заранее писали рапорта, где хотим служить. В столице собралась комиссия и где были места, туда нас отправили. Наши пожелания не учитивались.
Россияне обещали всем, кто останется, красивую жизнь, но что на самом деле?.. Невзирая на блага, которые были у нас в Крыму, мы все же решили оттуда уехать. Здесь мы дома и со своим народом. А там мы кто? Хохлы, предатели?.. Лучше жить со своим народом и в своем доме. Хотя нас пугали бендеровцами, мы твердо решили ехать на материк.
Я владею украинским языком, но пока свободно говорить не могу. В ближайшее время все будет нормально, перестроюсь...
Перед референдумом украинское телевидение на полуострове отключили полностью, поэтому информации настоящей не было. Страшно было проходить границу со стороны Крыма: боялись не столько российских военных, как переодетых полицаев. Это те люди, которые стали перебежчиками - милиция, «Беркут». Они могли заставить полностью разгрузить машину, а потом загружайся как хочешь. Можете себе представить, если мы предельно компактно все складывали, чтоб больше необходимых вещей забрать с Крыма, а тут среди поля тебя выпатрошили... Да, были и такие случаи. Мы везли с собой личные дела, ведь другого выхода, как передать их на материк, не было. Не работали связь, почта.
После прохождения импровизированной границы, под Полтавой, на трассе, около двух ночи, у меня сломалась машина. А впереди огни и никаких бендеровцев, которыми нас пугали. Мы зашли в ближайшее кафе, рассказали мужчине, который нам открыл дверь, что случилось, и он тут же набрал номер телефона хозяина автомагазина. Тот открыл нам ночью магазин, мы купили масло для автомобиля, дозаправились, но машина так и не завелась. Нам вызвали эвакуатор и так мы доехали до Прилук.
Русские военные в Крыму ничего не громили, толерантно ко всем относились. Сверепствовали разве что казаки да самооборона. Еще было негласное указание женам военнослужащих ничего не продавать в магазинах.

* * *
Під цією розповіддю може підписатися кожен з тих, хто прибув на службу в Ластівці.
41-річний підполковник Юрій Ковальчук, який вже має 24 роки вислуги, сміливо міг залишитися й дослужити рік у Криму. За 20 років життя в Севастополі в нього залишився пристойний будинок. Росіяни обіцяли йому зарплату в декілька разів більшу за платню українським військовим, але офіцер вирішив не зраджувати військовій присязі.
- За то, что сделали российские власти в Крыму, кто-то рано или поздно, но все равно ответит, - переконаний Юрій Олександрович. - Правда обидно, что полуостров просто здали, а военных бросили на произвол судьбы. В результате, как решил командир, так и поступили его подчиненные. Как себя повел Мамчур, так и сделала вся бригада. Это настоящие патриоты, они не изменили воинской присяге. Россия дала Украине под дых...
В этом году мы планировали запустить собственный спутник связи. То, что случилось, просто нонсенс. Армию развалили. Военные не имели возможности участвовать в учениях, не могли получить практических навыков, что такое огневая подготовка знали только на бумаге...

* * *
Олег Телецький 10 червня свій 39-ий День народження відзначатиме в Ластівцях.
- Я не мог мириться с тем, что в мой дом (Крым) ворвался чужой хазяин, - говорит Олег Николаевич, - а я должен еще и служить ему. Если им это нравиться, то пусть они и терпят. Меня убивает всеобщее молчание, как будто ничего не случилось. Я как и все, жену с ребенком отправил к родителям в Житомир, потому что страшна была неизвестность. Я до последнего общался с морпехами, которые все полностью остались в Севастополе. На прощание они мне сказали: "Ты уезжаеш. Ты свой выбор сделал". Но мне страшно из-за того что есть масса случаев когда один брат уехал, другой остался. Получается, что родня стала против родни, а это ужасно. Обидно что перед нами - людьми военными задач никто не ставил, а зеленые человечики имели задачи. Оружия против нас они не применяли. Сдерживающим фактором в добровольной сдаче Крыма стало то, что армии небыло приказа защитить свою землю и свой народ. Украина не готова это сделать, а готова лиш на партизанскую войну. Я не верю что крымчанам там будет хорошо. Очень яркое впечатление осталось в моей пам’яти - один мой товарищ, майор Юрий Третьяк в колоне покидал Крым, а ему из Новороссийска позвонили и предложили престижную работу, а он им в трубку с криком: "Украинцы не сдаются!"  Мы хотим служить под своим флагом, хотя Киев отнесся к нам не по государственному. Держава должна иметь свои приоритеты и четко следовать им.

* * *
Коли один із офіцерів, під’їжджаючи до Ластівець, заблукав на воєнно-польовій дорозі, то відразу впав у відчай і подумав: «Куди я потрапив? Як привезти на цей край світу сім’ю?». Але гостинність місцевих мешканців та військових, які відразу кинулися допомагати, хто чим міг, стала справжнісінькою несподіванкою.
Нині офіцери проводять ремонти в своїх помешканнях, їм допомагають місцеві. Підприємець Паур погодився дати кримчанам будівельні матеріали в кредит і за собівартістю. Відвідує переселенців і дільничний інспектор райвідділу міліції Віталій Ремарчук, адже в кримчан спочатку виникали проблеми з реєстрацією, дозволами на зброю тощо. На допомогу кинулися всі. Ті ж, хто зобов’язаний перейматися оборонними можливостями держави, її захисниками, одягнули на очі шори. От і виникають питання: «Чи потрібні нашій Україні патріоти? Хто вони, патріоти? Чи правильно вчинили військові по відношенню до власних сімей?».
Повертаючись додому із Ластовець, розговорилась із жінкою-військовослужбовцем, у якої чоловік залишився служити в Криму.
- Ми теж патріоти, любимо свою країну, але до нас вона ставиться як мачуха, - розповідає пані. - Де мені знайти таку роботу, яка би дала можливість прогодувати сім’ю? Ми з чоловіком не ледацюги. От і залишився він там, щоб дітлахів на ноги поставити. Іншого виходу немає...

Теги: військові, анексія Криму, Севастополь

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Производство подставок под мобильные телефоны на витрину.
Любые размеры под заказ и со склада.
http://promplastic.com/content/33-podstavki-dlya-telefonov-na-vitrinu




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.