Перейти на мобільну версію сайту


05.07.2019

У БІЛОМУ ХАЛАТІ І З ЧОРНОЮ ДУШЕЮ

дитинаУсю ніч промучилася від нестерпного болю жінка. Ще у вечорі сімейний лікар направив її на УЗД з підозрою на сечо-кам’яну хворобу. Вранці вона й вирушила на дослідження. Дитину не було з ким залишити, і вона взяла її з собою. 

Переступивши поріг кабінету з сином, не побачила, що на дверях був знак заборони мобільного телефону, бо ж біль був нестерпний. І як на зло, щойно почалася процедура дослідження, задзвонив телефон у дитини – телефонувала старша сестричка. Хлопчик і відповів їй. Лікарка Ширко не просто зробила зауваження, почала не кричати, а просто верещати так, що дитина перелякалася і не зрозуміла причини такого вереску. На додачу з криком вигнала хлопчика з кабінету.

Дитина так перестрашилася, що взагалі вибігла з лікарні і побігла кудись, не розуміючи куди. До слова, хлопчик має інвалідність з дитинства, і батьки доклали надзвичайно багато зусиль, аби виправити помилку лікарів пологового будинку. Малолітня дитина сама добігла до зупинки громадського транспорту і забігла в першу маршрутку, яка підійшла до зупинки. Мама теж не зрозуміла, що трапилося, і була впевнена, що дитина біля адміністратора. Крім того, з намащеним животом встати і йти не могла. Коли вийшла з кабінету, дитини не було, вона на вулицю – й там не знайшла. Почала оглядати всі навколишні кущі і хащі, на допомогу прибігла старша донька, але хлопчика не було ніде. І раптом пролунав дзвінок від бабусі, яка повідомила, що онук у неї на роботі, у нього стрес і він плаче, бо тітка на нього дуже сильно кричала. Він ще в житті не чув, щоб люди так кричали. Бабуся порадила викликати поліцію і зафіксувати подію. Коли поліція прибула до кабінету, лікарки вже не було, у неї закінчилася зміна. Про це дізналося й керівництво медзакладу. Лікарка у всьому звинуватила маму, мовляв вона не заступилася за свою дитину, але вона до такого не була готова. І коли в людини нестерпний біль, то й реакції загальмовані. Жінка усвідомлює те, що не потрібно було заходити в кабінет з телефоном. Але, якщо вже таке сталося, то нормальний лікар мав би попередити цей конфлікт. Вона могла би спокійно зробити хлопчику зауваження, щоб не перелякати дитину. Адже, як не дивно, але є сім’ї, в яких на дітей не підвищують голос, а тим більше не волають у присутності дітей. Крім того, нормальна людина просто б попросила дитину посидіти в коридорі під наглядом адміністратора. Але й цього не сталося, лікарка взагалі звинуватила у всьому адміністратора, що та не затримала дитину. А як адміністратор може здогадатися, куди відправили хлопчика і що його потрібно затримати. 

Поліція прибула миттєво і відібрала пояснення у потерпілих. Що далі буде – невідомо, але батьки збираються позиватися до суду за те, що життя їхньої дитини наразили на небезпеку. Адже хлопчик у такому розпачі і приниженні міг вибігти на дорогу та потрапити під колеса автомобіля. Досить того, нині чи не щодня з екранів телебачення інформують про зникнення дітей, вбивства та жертв педофілів.

Як так людина, яка має стояти на сторожі життя і здоров’я людей, вчиняє такі ганебні вчинки? Як доросла людина, лікар могла наразити дитину на біду? Лікарка Ширко заплямувала свій білий халат чорною душею.

У нас дуже модно дбати про дітей лише у День захисту дітей, а вже потім бовтайтеся самі й самі захищайтеся від жорстокого світу.

Такі прецеденти повинні слугувати причиною для змін законодавства. У розвинених країнах суворе законодавство й чіткі правила поведінки представників держави у разі підозр про небезпеку для дітей, вважає уповноважений Президента України з прав дитини Микола Кулеба.

Взагалі в Кримінальному кодексі є стаття 135 «залишення в небезпеці», але частина 3 передбачає загибель людини. От якби ще була кримінальна стаття про наражання дитини на небезпеку. Бо ж із батьками, які неналежно виконують свої обов’язки, є важелі впливу, у школі, коли над дитиною знущаються, нині це звучить як булінг, теж передбачена відповідальність. А якщо хтось зі сторонніх дорослих принизив дитину, спричинив психологічний і моральний тиск, то слова батьків чи самої дитини замало. Потрібно шукати свідків, дитину так затаскають різними інстанціями, що краще як кажуть, з розумним загубити, аніж з дурним знайти.

Ось що говорить психолог про зауваження чужим дітям: «У нашій культурі дуже поширені непрохані поради і зауваження стороннім людям, у першу чергу дітям і їхнім батькам. І дорослі, і діти сприймають такі дії як вторгнення на особисту територію, вони відчувають роздратування і злість, а деякі – тривогу та провину. Коли чужа доросла людина висловлює свою думку про поведінку дитини, вона демонструє сумніви в наявності достатнього авторитету і рівня компетентності батьків. Той, хто робить зауваження, приміряє роль експерта і начебто намагається взяти на себе функції з виховання дитини.

Буває, що стороння людина змушена брати на себе ці функції. Мета зауваження в цьому випадку – запобігти загрозі, вберегти, зупинити небезпечну поведінку. Якщо ж дитина веде себе не у відповідності з прийнятими для громадського місця правилами, наприклад, голосно говорить під час театральної вистави, штовхається або бруднить черевиками чийсь одяг у транспорті, зауваження стороннього має на меті захистити власний комфорт або комфорт інших людей.

Шкода від непрошеного порушення особистих кордонів батьків і дитини може бути збалансована умовною користю для малюка або навколишніх. У всіх інших випадках, коли дитина поводиться, відповідно до віку і соціальної ситуації, і ця поведінка не є небезпечною і не є очевидною перешкодою для сторонньої людини, батьки мають право захищати особисті кордони, свій авторитет, стиль життя і методи виховання.

Поради і зауваження від сторонніх людей часто стають джерелом стресу не лише для дітей, але й для батьків. Потрібно навчитися реагувати на подібну критику і захищати свої кордони, уникаючи конфліктів і дискусій. Часто поради і зауваження даються іншими людьми з кращих міркувань, особливо в тих випадках, коли поведінка дитини може бути розцінена як небезпечна. Коли поради або зауваження стосуються питань здоров’я, вікових особливостей або зовнішнього вигляду, доречно ввічливо, але твердо сказати, що вихованням та розвитком цієї дитини займаються тільки її батьки і жодних консультацій від сторонніх людей на цей час вони не потребують. Важливо пам’ятати, що багато зауважень роблять люди, які не володіють освітою або спеціальними знаннями з дитячої психології, педагогіки і медицини. З цього випливає, що їхня думка може бути помилковою, а ви не зобов’язані доводити їм свою правоту. Іноді найпростіше буває фізично перервати контакт – відійти в сторону, відвернутися, ніж витрачати час і сили на суперечки з незнайомими людьми.

Дітям старше чотирьох років потрібно чітко і спокійно пояснити, чому їхні батьки тим чи іншим чином відреагували на зауваження стороннього, особливо якщо діти ставлять на цю тему питання.

Зауваження сторонньої людини принципово відрізняються від зауважень батьків. І справа не тільки в змісті, який може бути як справедливим, так і не дуже. Такі зауваження здатні дитину зачепити за живе та порушити її взаємини з батьками, підірвати довіру в сім’ї. Особливо це стосується дітей старше трьох років. Для дітей раннього віку, приблизно до трьох років, оцінка сторонньої особи ще не дуже значуща. Інша справа – з дітьми дошкільного і шкільного віку. Якщо мама або тато дозволили іншому дорослому відчитати або насварити дитину, він може вирішити, що батьки за нього не заступилися і надалі не заступляться. Наслідком цього може стати зниження самооцінки, поява невпевненості в собі і тривожності. Тому не потрібно ставати на бік того, хто робить зауваження, і приєднуватися до нападу на дитину.

Що ж конкретно робити батькам? Якщо дитина дійсно винна, можна вибачитися і відійти разом з малюком в сторону. У жодному разі не починайте лаяти дитину при сторонніх. Якщо вона винна, зробіть їй зауваження наодинці, поясніть, у чому вона була неправа і що краще робити в таких ситуаціях. Якщо ж, на вашу думку, зауваження несправедливі, можна звернути увагу дитини на те, що всі люди різні, і те, що подобається одним, може не сподобатися іншим. Якщо ви вважаєте зауваження несправедливим, скажіть дитині про це, підкресліть, що думаєте не так.

Чи є сенс щось обговорювати з тим, хто зробив зауваження? Навряд чи це принесе якусь користь вам або дитині. Той, хто зробив зауваження, часто роздратований, готовий до суперечки. Чи потрібна вам ця суперечка? Якщо ви відчуваєте потребу прилюдно захистити дитину, зробіть це коректно.

В українському законодавстві основними правовими документами, які регулюють це питання, є Конституція України, Сімейний кодекс України, Закон України «Про охорону дитинства» та Цивільний кодекс України.

Відповідно до міжнародного та українського законодавства, дитиною є особа віком до 18 років (тобто до досягнення нею повноліття). Згідно зі статтею 6 Сімейного Кодексу України малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою – у віці від 14 до 18 років. 

Захист прав та інтересів дитини є одним із найважливіших завдань Української держави, адже ставлення до дітей, їхніх прав і свобод, повага до їхньої людської гідності якнайточніше відображають рівень гуманності й цивілізованості суспільства.

У 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, яка справила значний вплив на політику урядів і парламентів у всіх частинах світу. 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Конвенцію про права дитини, яка правомірно вважається міжнародною дитячою конституцією. Конвенцією запроваджено сучасні універсальні стандарти, які слугують орієнтирами щодо забезпечення прав дітей у світі й у кожній країні зокрема. У Конвенції проголошується право дитини мати свою думку, міститься положення про те, щоб при вирішенні будь-яких питань, які стосуються дитини, її інтереси враховувались якнайкраще.

Таким чином, наша держава визнала, що діти є особливо уразливою групою з огляду на їх вік, психічний і фізичний розвиток і що вони потребують спеціального постійного догляду і захисту, а також узяла на себе низку зобов’язань у рамках Конвенції, зокрема здійснити реформування законодавства відповідно до міжнародних стандартів.

З часу запровадження в Україні інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини моніторинг стану дотримання прав дитини завжди був предметом особливої уваги і турботи Уповноваженого. Права людини починаються з прав дитини — ця філософія є правилом роботи інституції українського Омбудсмена.

ОСНОВНІ МОМЕНТИ ПРАВ ДИТИНИ
Об’єктом правового захисту в цьому разі є насамперед суб’єктивні права, які належать дитині.

У міжнародному праві передбачається необхідність захисту прав дитини від наступних посягань: довільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя або посягання на честь і гідність; всіх форм фізичного або психічного насильства, образи або зловживання, відсутності турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації…, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження або покарання…

Отже, дитина повинна бути захищена від всіх негативних як фізичних, так і етичних дій. При цьому від порушення, невизнання або оспорювання мають бути захищені майнові та немайнові цивільні права, сімейні права дитини, її права в сфері трудового, кримінального, адміністративного права та процесу, а також в інших галузях права.

КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ?
Це залежить від того, яка саме ситуація склалася. На захист порушених прав дитини в першу чергу стають її батьки, на яких законом покладено обов’язок опіки та піклування.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про освіту», батьки мають право захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей. Існує перелік органів та служб, до яких потрібно звертатися в разі порушення прав дітей: органи місцевого самоврядування, прокуратура, органи опіки та піклування за місцем проживання, на гарячі лінії, до центрів соціальних служб у справах дітей сім’ї та молоді, до Уповноваженого Верховною Радою з прав дитини. Контакти знаходяться у відкритому доступі на офіційних сайтах.

Також за батьками завжди залишається право на звернення до суду, яке закріплене Конституцією України. Обираючи спосіб захисту потрібно розуміти, що звернення потрібно подавати, як в усному так і письмовому вигляді, для більшої впевненості що питання не залишиться без розгляду.

ПРО ЯКІ СВОЇ ПРАВА ПОВИННА ЗНАТИ КОЖНА ДИТИНА?
Конституція України говорить про те, що кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Це дає змогу запобігти посяганню на них. Достатньо щоб дитина знала, що всі рівні перед законом та суспільством, а тому будь-які прояви насильства чи грубості до неї не повинні бути приховані, незалежно від кого вони надходять чи від батьків, чи вихователів, чи однокласників і чи взагалі будь-кого.

На превеликий жаль, ми дуже часто зустрічаємось в повсякденному житті із хамством і зневагою елементарними моральними нормами, хоча і не завжди це набуває прикрого вигляду. І дуже рідко потерпілі знаходять у собі сили та мужність відстоювати свої права у суді.

І якщо в суді провина буде доведена то винуватця можуть покарати обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.


Теги: медики, неповага до пацієнта

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.