Перейти на мобільну версію сайту


07.06.2019

ТЕЛЕФОННИЙ ТЕРОР – РЕЗУЛЬТАТ САМОТНОСТІ

telefonНовий вид телефонного терору народжується в нашому місті. Раніше українці, і зокрема кам’янчани, потерпали й досі потерпають від колекторських фірм, які тероризували дзвінками та sms-сками людей зовсім не причетних до кредитів. Вони телефонували родичам і друзям тих, хто брав кредити, вдень і вночі, погрожували їм притягненням до кримінальної відповідальності, а також фізичною розправою тощо... Бувало, що доводили бабусь і здебільшого сільської місцевості до самогубств та до психічних розладів. Та це було і буде, доки нелюди не усвідомлять, що дарувати такий дискомфорт і такий телефонний терор не потрібно. Слід звертатися до поліції, хоча поліцейські не охоче приймають такі заяви і займаються такими складними та незручними справами. Але свої права потрібно відстоювати, хоча це дуже затратно в часі.

А от тепер із впровадженням медичної реформи з’являється новий вид терору – пацієнтський. Те, що сімейний лікар має бути напоготові сім діб по 24 години – це вже обумовлено Міністерством охорони здоров’я. Але це не означає, що лікар має бути нянькою. Бувають окремі випадки, коли пацієнту потрібна допомога в неробочий час лікаря. Але такі випадки стаються рідко. Але є й інші ситуації, коли один і той же пацієнт телефонує по п’ять, десять, п'ятнадцять разів на день і це сім днів цілодобово.

Історія проста: покинута дітьми та онуками 83-річна жінка не має з ким спілкуватися. Вона, колишня дружина військового, чомусь вирішила заповнити свою самотність за рахунок родини лікаря. І дозволяє собі у будь-який час телефонувати й у сто перший раз запитувати, як приймати ті чи інші ліки, розповідати про те, як її все болить, вимагати принести їй ліки, бо в неї днями вони мають закінчитися. З одного боку, цю нахабну покинуту бабу можна зрозуміти, але незрозуміло, чому хтось має потерпати від її терору. Її донька і онука разом з родинами свого часу поїхали на заробітки до Португалії, з часом там оселилися і живуть своїм життям. А ту, хто недосипав ночей, коли вони були маленькими, коли хворіли, ту, котра раділа успіхам та підтримувала, коли були невдачі, залишили саму, залишили порожнечу в її житті, яку вона намагається заповнити за рахунок чужого комфорту, спокою та втручання в життя. Їй байдуже, що людина відпочиває, що просто вже набридла одними і тими ж запитаннями. Тоді лікар вирішив, що потрібно розписати графік прийому ліків і повісити його на холодильник та біля столу. Але де ж там було, у баби щодня з’являлися все нові й нові симптоми. То її десь кольнуло, то вона не може в туалет сходити, то сонце не в ту хвилину зійшло і в неї ось-ось має настати запаморочення. Це все має вислуховувати лікар по кілька разів на день. А тим часом її рідненькі живуть у своє задоволення, спокійно сплять, гуляють, розважаються, відпочивають. А проблеми своїх рідних та близьких перекладають не лише на лікарів, а й на соціальних працівників. З ними вони теж коять те, що і з окремими лікарями. Їм байдуже, що в кожного є своя сім’я, про яку вони мають і хочуть піклуватися. Але не там то було: покинута бабця зі склерозом просто переплутала ніч з днем і стукає сусідам у стіну, бо щось їй потрібно в дві години ночі, ті, в свою чергу, телефонують соціальному працівнику, аби той прийшов і заспокоїв бабцю, бо ж той працівник про всяк випадок залишив сусідам свої контакти.

Замість того, щоб викликати швидку, якщо у бабці проблеми зі здоров’ям, чи просто викликати поліцію у разі, якщо вона заважає відпочивати всьому будинку, вони просто піднімають на ноги зовсім інших людей, яким совість не дозволяє від них відмахнутися. І як результат – неприємності у власних родинах. Бо ж кому сподобається, щоб твоя половинка замість уваги до тебе постійно переключалася на чужих людей і переймалася виключно їхніми проблемами.

Така поведінка самотніх – це ніщо інше, як психологічне насильство над родинами соціальних працівників, лікарів, представників влади, які мають перейматися питаннями викинутих на смітник родичами близьких їм людей. Вищезгадані категорії працівників мусять перейматися проблемами дійсно самотніх, а не тих, хто штучно ним став від байдужості родичів. Тому не потрібно соромитися і бити в набат та притягувати родичів до відповідальності, бо ж дуже зручно перекласти свої святі обов’язки на чужі плечі, а потім приїхати на похорони, щоб отримати спадок.

Отже, якщо є такі факти покинутих людей, у яких є родичі, то незважаючи на різні статуси – ветеран, інвалід чи ще хтось, потрібно їх притягувати до кримінальної відповідальності за жорстоке ставлення до людини, бо ж за жорстоке ставлення до тварин можна загриміти за грати на 6 років, а за таке ж ставлення до живої людини нічого не буде. Хоча таких родичів потрібно притягувати до кримінальної відповідальності за багатьма статтями – жорстоке ставлення, байдужість, насильство в сім’ї (моральне, фізичне та економічне), за експлуатацію (спонукання до рабства) соціальних працівників і медиків. Крім того, слід позбавляти їх спадку, а передавати його у фонд міста, де є величезна черга людей, які дійсно потребують житла. Можливо, й варто депутатському корпусу прийняти рішення не брати під опіку таких бабусь і дідусів, а якщо вони хочуть догляду від державних установ, то мусять за це заплатити власним житлом, якщо не мають коштів. Можливо, тоді зачухаються родичі і не покидатимуть своїх стареньких напризволяще, а вони, старенькі, будуть доглянуті і спокійні за свою старість.

Днями прикрий випадок міг статися з одним відомим у місті чоловіком, якому 94 роки. Його син теж у поважному віці і мешкає в Росії. Наш герой дійсно заслужена людина і переїздити зі свого помешкання нікуди не бажає. За ним доглядає соціальний працівник Стася. Дуже сумлінна жінка, яка приділяє увагу чоловіку. Вчергове вона прийшла на патронат. У дідуся на колінах сиділа пишна панянка і наливала йому чарчину. Пані Стася почала з’ясовувати, що то коїться, але господар квартири її просто вигнав. Мовляв, більше він послуг її не потребує. Потім, коли вона приходила, їй просто не відчиняли двері. І от днями член ради ветеранів Анатолій Бернадін вирішив провідати ветерана. Скільки він не дзвонив і не стукав у двері, ніхто йому не відчинив. Він підняв на ноги сусідів і всі разом намагалися достукатися, але було марно. Вирішили дочекатися вечора і подивитися, чи з’явиться світло у вікні. На ранок стало відомо, що світла не було і тому вирішили зібрати всі служби взаємодії – представників ЖЕКу, поліції, рятувальників, сусідів, ради ветеранів. Рятувальники через балкон дісталися до квартири, господар лежав на підлозі, без ознак життя. Медики намагалися його повернути до життя, і їм це вдалося. Як раптом на порозі з’явилася та ж сама молодиця і на правах хазяйки почала з’ясовувати, що це таке коїться. Але коли намагалися дізнатися хто така, вона накивала п’ятами. Чоловіка доправили у лікарню. Документів на квартиру не стало, але коли про пропажу заявили в поліцію, вони раптом з’явилися.

Висновок із цієї ситуації один: аферисти дізналися про самотню людину та трикімнатну квартиру і вирішили допомогти дідусю дожити віка. І то швидко.

У таких ситуаціях виходи такі: родичам найняти доглядальницю і оплачувати її послуги, або прилаштувати до будинку пристарілих. У разі, якщо людина похилого віку ще сама може себе обходити і самотня, можна скористатися послугами соціального працівника.

А в ідеалі було б дуже добре, якби в місті все ж таки з’явився хоспіс. Адже люди, які доживають свій вік, могли би там достойно піти в інший світ. Хоспіс – медичний заклад, в якому перебувають важкохворі з прогнозованим летальним наслідком. У такому закладі працює переважно середній і молодший медичний персонал. Там доступ до пацієнтів відкритий для родичів та друзів. У закладі пацієнтам полегшують останні дні життя.

Прикро, що старість у нашій державі така жахлива, самотня, бо ж твої рідні поїхали за кордон і там виносять судна з-під сеньйорів і сеньйор, а свої бідолахи б’ються, як риба об лід, і помирають на самоті.

Аби такого не траплялося, потрібно ввести жорстку кримінальну відповідальність за паршиве ставлення до батьків та родичів.

Теги: телефонний терор, самотність

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.