Перейти на мобільну версію сайту


15.11.2019

СТРЕС ДОРІВНЮЄ ВИГОРАННЯ

вигоранняДедалі частіше ми зіштовхуємося з незрозумілим станом втоми, поганого настрою, депресії. Ми нарікаємо на погоду, пору року, навколишнє оточення. Такі стани присутні в житті кожної людини, але з них легко вийти, якщо відпочити, підняти настрій хорошою музикою чи приємним спілкуванням з друзями. Але є ще такий не медичний діагноз як професійне вигорання. І воно вражає людей, чия робота пов'язана з постійним спілкуванням – у лікарів, психологів, педагогів, менеджерів, робітників соціальних служб, операторів, які працюють у сфері «людина-людина» та ін. Проявляється посиленням байдужості до своїх обов'язків та всього, що відбувається на роботі, дегуманізації у формі чимраз більшого негативізму як до пацієнтів або клієнтів, так і до співпрацівників. Людина відчуває власну професійну нездатність, незадоволеність роботою, деперсоналізацію, а в кінцевому підсумку різко погіршується якість її життя. У подальшому можуть розвиватись невротичні розлади й психосоматичні захворювання.

Синдром професійного вигорання (СПВ) входить до Міжнародної класифікації хвороб (МКХ) 11-го видання як явище, що виникло внаслідок хронічного стресу на роботі. Це не медичний стан чи діагноз, і це явище вже описували в МКХ-10 (МОЗ, 2019). Згідно з МКХ-11, вигорання – це синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці.

ЛІКАРІ
За даними опитування, проведеного у США 2019 р., близько 44% лікарів пережили СПВ на роботі, а 15% перебувають у стані депресії та думають про суїцид. Причини СПВ лікарів – занадто велика кількість адміністративних завдань і тривале перебування на робочому місці. Серед інших чинників лікарі називали електронні медичні картки, недостатню матеріальну компенсацію і відчуття того, що робота не приносить визнання.

Щодня в США здійснює суїцид мінімум один лікар. Цей показник вищий, ніж у будь-якій іншій професії, а також у 2 рази перевищує середню кількість суїцидів серед населення країни.

У нас ще до того не дійшло, але передумови до цього є, адже раніше за дотриманням робочого часу та відпочинком стежила держава і профспілки. Нині ж реформування первинної ланки медицини виснажить лікарів вщент. Уявіть собі, вони мають надавати медичну допомогу пацієнтам цілий тиждень 24 години на добу. Зрозуміло, що вони не сидять на прийомі 24 години, чи не обслуговують людей вдома цілодобово. Але у них немає чітко визначеного часу на прийом хворих і обслуговування вдома. Бо вони мають це робити, коли пацієнт звернувся по допомогу, а швидка вже теж свої функції змінює і виїжджати на всі виклики теж не буде. Ця функція залишається за сімейними лікарями. От і уявіть собі, лікар приймає пацієнтів з 09:00 до 13:00, потім має йти обслуговувати хворих вдома, але всіх пацієнтів за час прийому не зміг обслужити, бо ж обов’язково в когось щось трапиться, і лікар не може відмовити своєму пацієнту. Як результат, доводиться перепрацьовувати годинами на робочому місці, бо якщо в людини болить, то вона не думає, що в когось закінчився робочий час, чи що лікар вже відпочиває. Хворий телефонує, стукає в двері, аби почути чи побачити свого рятівника, і байдуже йому до проблем медика. І кожен думає, що нічого тут такого немає, якщо він один раз зателефонує вночі чи постукає у вікно. Але ж їх таких «один» більше півтора тисячі. А ще є такі, які телефонують, коли потрібно, і просто так, бо немає з ким потеревенити і в них відразу болячки прокидаються. А є й такі, які приймуть ліки і через три хвилини влаштовують істерику, що не допомагають...

ВЧИТЕЛІ
Цілісінький день роками вони «пританцьовують» перед своїми учнями, аби втокмачити їм ази науки. Щоразу і щороку діти і батьки суттєво різняться. Якщо раніше вчитель був шанованою і недоторканою людиною, то тепер кожен має претензію – не так викладають предмет, не так дивляться і не так посміхаються. А ще не так люблять їхніх дітей. Але при цьому самі своїх дітей покидають на бабусю чи тітку, бо їдуть на заробітки, не знають як їх виховувати, і зобов’язань ні перед ким не мають, проте претензій завжди купа. А вчитель роками постійно, щосекунди, щохвилини перебуває у суцільному стресі. Розповідає одна вчителька: «Я щойно відвернулася до дошки написати тему уроку, як за мить шестикласниця опинилася на підвіконні, відчинила вікно і спустила ноги. І це на третьому поверсі. Я тихесенько до неї підійшла, щоб не злякати, і почала говорити, навіть не пам’ятаю вже про що. Виявилося, що вона посперечалася і це зробила. Уявіть собі, якби вона випала з вікна, чи хтось із дітей пожартував, товона полетіла б униз. Це що мені в тюрму відразу речі збирати? В іншому класі підібралися учні з низькою підготовкою, вчергове не вивчили завдання і отримали відповідні оцінки. Щоб дома від батьків не влетіло, сказали їм, що вчителька матюкалася на уроці. Вони прийшли в школу на розбори. Але знайшлася одна дитина порядна і дома сказала, що на вчительку спеціально наговорили. Уявіть собі, як це «приємно» вчителю якого оббрехали, щоправда потім вибачилися, але... Через пару тижнів на останньому уроці неповнолітній хлопчина приніс на урок банку пива і на останній парті пив, я зробила зауваження, а він почав хизуватися перед своїми однокласниками, підійшла і веліла пиво поставити на учительський стіл. Він почав обурюватися і сперечатися, пообіцяла повідомити директору, а він узяв і вибіг з класу... Таких випадків у кожного вчителя безліч. Уявіть собі, що після всього ще вдома потрібно перевірити зошити, зробити з власною дитиною уроки, нагодувати сім'ю. Відповісти на безліч телефонних дзвінків від своїх учнів, які не записали домашнього завдання чи підказати їм у вирішенні завдань, розповісти їхнім батькам, як навчається їхня дитина, бо до школи дійти вони не в змозі – працюють. А вже коли лягаєш спати, всю ніч оці усі жахи переслідують тебе увісні. Про те, що ти ще маєш виглядати завжди достойно, навіть мова не йде».

ПСИХОЛОГИ
Психологи як і лікарі, зазвичай набираються за роки роботи стільки різного негативу, що й говорити годі. Але їм дещо легше у плані відпусток. Вони можуть собі дозволити взяти невеличку перерву, коли захочуть відпочити.

«ЛЮДИНА – ЛЮДИНА»
Люди, які постійно в контакті з іншими, теж дуже страждають від перевтоми через надмірне спілкування. Це продавці, соціальні працівники та інші спеціалісти, які щоденно спілкуються з людьми. Кожна людина має свої проблеми і свій характер, і не завжди приходить з добром чи в доброму настрої, який просто вихлюпує на працівників. За родом своєї діяльності буваю на особистих прийомах кам'янчан міським головою. Здавалось би, все зрозуміло: людина прийшла з конкретною проблемою, і міський голова може її вирішити. Але є люди, які чують, що їм говорять і пояснюють, а є такі, які прийшли з небажанням почути, а просто впевнені, що має бути саме так і не інакше. Вони просто намотують чужі нерви на свій лікоть. Це скільки потрібно мати терпіння і толерантності, щоб не зірватися, бо ж ти на службі у людини. Після таких зустрічей хочеться піднести го

Це тільки моральна сторона, але є ще й інша, коли приходить немита, вкрай смердюча особа, чи облита термоядерними парфумами, що після зустрічі з нею хочеться негайно піти в душ, а інколи навіть тобі й кишки вивертає. До речі, від таких «чистюль» страждають і медики.

Соцпрацівники ж змушені терпіти вибрики своїх підопічних, адже вони у такому поважному віці, що прирівнюються до капризних дітей, а ти на роботі і мусиш їх розуміти. А вже коли повертаєшся зі служби додому, то вже нічого не хочеш.

Продавці теж потерпають від перенасиченого спілкування зі своїми покупцями, окремі з яких не знають чого хочуть, а прийшли підзарядитися. 

– Одні й ті ж, вже прийшли з негативним настроєм, який постійно намагаються вилити на тебе, – розповідає продавчиня хлібного відділу. – Вони не можуть вибрати, який хліб хочуть, вони незадоволені його ціною, намагаються брудними руками помацати батон чи булку, а інколи навіть пчихнути на них. А ти, якщо зробиш їм зауваження, то на тебе виплеснуть увесь негатив, але мусиш бути чемним з покупцями. Додому просто доповзаєш після зміни і хочеться потрапити на безлюдний острів.

МАЄШ СИНДРОМ
Зрозуміло, що до людей потрібно бути терплячим, але негативні емоції отримуєш щодня і вони накопичуються в тобі, це ніщо інше, як професійне вигорання – синдром, який розвивається на фоні хронічного стресу і призводить до загального виснаження організму людини. Він включає в себе три складники: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, зниження чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльності, життя). Це стан, коли зовсім нічого не хочеться, коли опускаються руки, коли результативність і якість роботи стрімко падає, а зацікавленість і мотивація в роботі зникають. Це стан, коли перебування з сім’єю перестає приносити задоволення, а рідні, друзі та навколишні починають дратувати. Це стан, коли загострюються проблеми зі здоров’ям, а задоволення від життя та його якість падають...

Ми вважаємо себе досвідченими і віримо в те, що у нас завжди все під контролем. Ми точно знаємо, чого хочемо і як того досягти, тому дуже активно й рішуче йдемо до своєї мети, незважаючи при цьому на зовнішні і внутрішні ознаки перевтоми та стресу. Про можливе професійне вигорання нас застерігають колеги, рідні, друзі, але ми їх не чуємо або свідомо не хочемо чути. Професійне вигорання здається міфом, у який не віриш, допоки він не стає частиною твого життя.

ПРИЧИНИ
– звичка жити і працювати в швидкому темпі, бажання встигнути все і одночасно як на роботі, так і в особистому житті, і як наслідок – часті перепрацювання, недосипання;

– неякісне планування часу без фокусу на пріоритети, що є важливими для мене, для сім’ї, для професійного розвитку і роботи, а звідси – надмірна кількість задач «на вчора»;

– постійно завищені планки для досягнення нових цілей і виконання нових задач, переоцінка своїх можливостей і в результаті – певний внутрішньоособистісний конфлікт (можливо, криза гармонізації особистості);

– надмірна емоційність через проживання всього особисто, пропускання через себе негативних моментів життя і роботи;

– невміння сказати «ні» або визнати той факт, що не з усім можна впоратись самотужки і що просити про допомогу, делегувати це нормально;

– неготовність прислухатись до свого організму, небажання та й, можливо, невміння відпочивати, щоб не втрачати даремно такий важливий час.

З ДОСВІДУ
Встигнути все і скрізь неможливо та й не треба. Фокус – на пріоритети і важливі справи. Приорітетом у людини має бути, наприклад, я; моя половинка (чоловік/дружина); діти; батьки/рідні; робота; друзі/хобі/домашні тварини.

Безумовно, кожен обирає свою систему цінностей та свої пріоритети. Обов’язково має бути час на відновлення енергії.

Відпочинок, спланований чи спонтанний, активний чи пасивний, люди сприймають як даремну втрату часу, адже все це так сильно відволікає від виконання особистих чи/і професійних задач, від досягнення цілей, від того самого руху вперед задля бажаної успішності. Чомусь не враховують одного: чим довше знаходишся в шаленому ритмі і, відповідно, у стресі, не даючи організму повноцінно відновлюватись, тим сильніше падає продуктивність. І тим важче потім повертатись до попереднього рівня ефективності. Краще мати стабільно високу продуктивність, аніж періоди шаленої продуктивності з тривалими періодами її значного спаду.

Тому потрібно на відновлення затраченої енергії активно приділяти увагу таким драйверам відновлення, як:
1. Рух – шляхом поєднання рухової активності протягом всього дня з комфортною для конкретного організму системою фізичних вправ будь-якого напрямку
2. Харчування – збалансоване, таке, яке насичує мозок і організм поживними речовинами, зокрема, в першу чергу глюкозою та киснем.
3. Сон не менше 8-ми годин на добу.
4. Релаксація і регулярний відпочинок.
5. Спілкування (живе, емоційне) – задля позитивної соціальної взаємодії. Час, який ми виділяємо на побудову і підтримку стосунків з важливими для нас людьми, і час, який ми мінімізуємо в спілкуванні з токсичними людьми, фактично витрачається на живлення мозку і є базою для накопичення позитивних емоцій.

Пам’ятайте! Ми звикли вважати, що професійне вигорання викликають великі обсяги і темпи роботи. Та насправді воно обумовлено переважно тим, що наш робочий графік, ритм життя, характер обов’язків, дедлайни та інші фактори стресу перевищують задоволення від того, що ми робимо. За словами Ніцше, якщо у людини є «для чого» жити, то вона витримає будь-яке «як».


Теги: вигорання від стресу

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Осуществим Вашу мечту материнства. Поможем забеременеть женщине. Наши доноры все проверены по многим параметрам. Обращайтесь ответим на все вопросы
https://donorspermy.com/




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.