Перейти на мобільну версію сайту


28.02.2020

ОДИН ДЕНЬ ІНШОГО ЖИТТЯ

КривчиДуже часто останнім часом в засобах масової інформації піднімається тема проведення другого етапу медичної реформи, який стартуватиме за місяць, починаючи з 1 квітня. Окрім зміни самої моделі фінансування, більшість уваги все ж таки спрямована на подальше існування тубдиспансерів та психіатричних закладів. Якщо з першими відносно все зрозуміло. Їх збираються просто закрити, передаючи фтизіатрію, як таку, на плечі сімейних лікарів, то про подальшу долю психічнохворих людей можна буде судити, коли реформа буде в дії. На закиди, що такі заклади будуть закривати, в МОЗі запевняють – буде проведена лише оптимізація і створювати навколо цієї теми хаос не потрібно. 

Але чи це так буде насправді побачимо пізніше, а поки хочу висловити свою власну думку з приводу роботи таких закладів та пацієнтів, які в них перебувають на лікуванні. Для цього я особисто відвідала Кривчицький психоневрологічний інтернат Дунаєвецького району. Вражень отримала досить багато, тому що дійсно опиняєшся в іншому світі, де інші правила і спосіб життя. І, на мою думку, аби вирішувати як такому закладу функціонувати, чиновникам різних рівнів потрібно провести тут хоча б один день. Як зробила це я. 

Кривчик-1.jpgКривчик – мальовниче село. Воно розташоване ніби в кишені сіл Слобідка Рахнівська та Рахнівка. Гарні краєвиди лише підкреслюють його самобутність та й люди тут за своєю ментальністю дещо відрізняються від інших сільчан. Чи може мені так здалося, але більшість із них, які працюють тут в інтернаті – місцеві мешканці, на відміну від інших сенс життя сприймають по-іншому. Та це, особисто моя думка.

Цей специфічний заклад в глибині села, який охоплює чималу територію з відповідною охороною, має кілька корпусів. Колись це був панський маєток. З 1926 року будинок почав жити іншим життям. Спочатку тут відпочивали та лікувалися робітники і службовці Кам’янецького округу Подільської губернії, затим у 30-х роках його перепрофілювали у піонерський табір, перед Другою світовою війною приміщення передали інвалідам з вадами зору. З ним пов’язана і трагічна сторінка історії села – 14 квітня 1943 року есесівці вивезли звідси 76 людей, яких закатували в урочищі Солонинчик (біля с.Чаньків) – живими кинули в шахту.

У 1945 році у Кривчику знову знайшли прихисток інваліди – тепер Другої світової війни, відтак – психоневрологічні хворі. І ось уже понад чотири десятиліття колишній панський маєток є домівкою для цих людей, їх 170 – людей особливих, старшого віку і молодих, у кожного з них своя життєва історія, своя нелегка доля (звісно, інші сюди не поступають), хоч роман про кожного пиши. З багатьма із них я спілкувалася, і, якщо відверто, якогось страху не відчувала. Інтернат чоловічий, при цьому обслуговують і лікують їх лише жінки, окрім тих працівників, які створюють належні соціально-побутові умови функціонування – охоронці, котельники, сантехніки, водії.

Щодо медичного персоналу, то на думку новопризначеного тимчасово виконувача директора інтернату Юрія Шубарського, введення в штат санітарів чоловіків потрібно зробити обов’язково. Адже від людей, у яких психічні розлади, можна у будь-який час і очікувати будь-що. Отож, слід враховувати людський фактор. Як розповідає Юрій Володимирович, не всі вони такі з дитинства. Причинами їх захворювання є не лише спадковість, й результат перенесення інших хвороб. Але найважче, коли в людини відключається свідомість через соціальне становище. Соціальний фактор в одному випадку може бути безпосередньою причиною психічної хвороби або розумової відсталості, у другому — сприятливим моментом. У кінцевому підсумку всяку хворобу слід розглядати як соціальне явище. Тому боротися з хворобами потрібно не тільки лікувальними, а й соціально-профілактичними заходами. Чим і займаються медичні працівники таких закладів. 

Кривчик-2До прикладу, була дещо здивована, коли старша медична сестра Альона Римарчук мені сказала, що багато з їхніх пацієнтів мають відповідний талант – одні люблять малювати, шити, інші – писати вірші, грати на музичних інструментах. І це значно полегшує сам процес протікання хвороби. Тож якщо таких людей викинути в звичайний соціум, до якого не кожний зможе адаптуватися, хвороби будуть тільки прогресувати. Я не лікар – психотерапевт, але мені дуже шкода цих чоловіків. Нехай простить мене читач за таке, не зовсім коректне порівняння, але без ноги і без руки можна прожити, та коли не відповідаєш за свої вчинки, тому що не знаєш, що ти робиш – це дійсно велика трагедія. Не дарма на таких людей колись говорили «блаженні», тому що поціловані Богом і великий гріх над таким глумитися. Так, вони живуть в своєму світі, в своїй окремій республіці, але завдання тих, хто ними опікується, не зруйнувати цю їхню таку тонку грань. Але це знову ж таки моя власна думка.

Я мала нагоду бути присутньою під час планового обходу пацієнтів. І те що побачила та почула, вразило до щему в серці. Уявіть, тут є чоловік, який перебуває в закладі вже …40 років. Це ж ціле життя! На перший погляд він здається абсолютно адекватною людиною, але доля склалася по – іншому. Людина стала непотрібною своїм близьким, які за весь цей час відвідали його лише кілька разів. А якби в той момент, коли щось сталося з його розумовим станом, близькі подали руку, то, можливо, він би зараз не перебував тут. 

Ще один хворий, історія якого не дає мені спокою в думках, – це учасник АТО. Коли мені сказали, що він з 1986 року народження, я просто не повірила, аж хотілося подивитися на його анамнез. Якби ви бачили цього чоловіка, то не вагаючись сказали би, що йому не менше років 50. І стало страшно ще більше від того, що робить з людьми війна. Усвідомлення того, що інколи приходиться бачити зараз на сході, і які наслідки цього, просто розривають серце. Перше, що в той момент мені спало на думку, – необхідність створення спеціальних закладів для таких людей. Вважаю, що лише коли схожі діагнози, якщо причина захворювання одна й та ж, процес лікування можна пришвидшити. Я так думаю. І це найперше, про що зараз має думати держава. Можливо і є необхідність проведення оптимізації, але я завжди говорила, для мене слово «оптимізація» це синонім слова «ліквідація». Чогось саме так. Хоча дуже хочу сподіватися все таки на краще. Такої ж думки і новий керівник закладу Юрій Шубарський.

Кривчик-3За його словами, необхідність функціонування таких закладів навіть не обговорюється. Адже особливість захворювання вимагає стаціонарного лікування, яке проходить не менше місяця. Це дуже тривалий процес, при якому важливо нічого не пропустити. Історія кожного пацієнта має бути досконало вивчена і медичні послуги, як і інші, мають надаватися якісно і професійно. Тому Юрій Шубарський з перших днів перебування на посаді до роботи в закладі намагається залучити кращих фахових спеціалістів. Але будь-яке лікування має проходити в нормальних соціально-побутових умовах, на що, на жаль, недостатньо фінансування. У тому числі і на капітального ремонту, який наразі, вдається робити лише частково.

Звісно, сьогодні обласна рада не може собі дозволити виділяти великі суми на утримання таких закладів, а їх окрім Кривчицького на Хмельниччині є ще 4. Це: Виноградівський психоневрологічний інтернат, комунальний психіатричний заклад «Дунаєвецький психоневрологічний інтернат», Зяньковецький психоневрологічний інтернат, комунальний психіатричний заклад «Мілівецький психоневрологічний інтернат». Бюджет Кривчицького в рік складає понад 10 млн. грн. Але, якщо врахувати, що майже половина цих коштів йде на оплату фонду заробітної плати, харчування, енергоносії тощо, то на проведення капітального ремонту, звісно нічого не залишається. Тому новий очільник планує залучати позабюджетні кошти, або спонсорські, чи ті, які можна буде отримати з грандів. На його думку, потрібно робити все можливе, щоб покращити не лише лікування цих людей, а й саме перебування їх в інтернаті. Для цього він запропонував працівникам закладу, переважна більшість яких з чималим досвідом роботи, внести конкретні пропозиції щодо подальшого функціонування інтернату, що необхідно робити першочергово і по мірі надходження проблемних питань їх вирішувати. 

Юрій Володимирович повідав мені й таке: попрацювавши тут менше місяця, йому довелося стикнутися з банальним людським фактором – смертю підопічних. І був здивований, що до цього, процес поховання проходив без участі священника. На його переконання, «люди божі, мають бути поховані за божими правилами». Тож мав вже зустріч з місцевим священнослужителем отцем Тарасієм, який погодився взяти відповідне шефство над інтернатом.

Хочеться, дуже хочеться сподіватися, що таким закладам, як Кривчинський, таки дадуть шанс на повноцінне функціонування, хворі будуть отримувати кваліфіковані медичні послуги, відгукнуться й спонсори, а влада на державному рівні не відвернеться. Адже, якщо припустити, що фінансування передадуть на місцевий бюджет, громаді та її керівнику буде вкрай важко. 


Теги: чи закриють психіатричні заклади

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.