Перейти на мобільну версію сайту


13.12.2013

НАЙШЛА КОСА НА КАМІНЬ

Присвячується всім матерям, які не надто
 переймаються вихованням своїх дітей.


22 листопада в нашій газеті була надрукована стаття під назвою «Ти ще не здохла?», в якій 75-літня Марія Йосипівна розповідала, як старший син Микола свого часу вигнав її з власної хати, а сьогодні над нею знущається. Судова тяганина щодо розподілу майна між матір’ю та сином триває вже п’ятий рік поспіль. І хоча з етичних міркувань усі імена героїв матеріалу було змінено, не вказано також їхньої адреси, все ж майже одразу ж після виходу статті пан Микола звернувся в редакцію, аби викласти свою точку зору на події, описані в матеріалі.

«Я - ОДИН-ОДНІСІНЬКИЙ!»
- Після прочитання статті в мене волосся стало дибки! - вигукнув чоловік, переступивши поріг редакції. - Мама звела на мене наклеп. Я змушений повернути своє чесне ім’я. Дійсно, ми з нею судимося вже не перший рік, але ініціатором цього конфлікту став не я.
Розмова з паном Миколою була доволі складною і надто емоційною. Час від часу чоловікові ставало погано (він інвалід ІІ групи, хворіє на дилатаційну кардіоміопатію).
Заради дотримання єдиного стилю обох матеріалів, пропоную вам, як і в першому випадку, почитати невеличкі уривки з розповіді мого співбесідника.
... «Я народився 23 червня 1962 року. Мене, як непотрібну дитину, майже одразу віддали на виховання бабці, в якої й без того вистачало клопоту. Натомість моя мама гнала самогонку і продавала. Прийняла до хати другого мужика, який залишив сім’ю з трьома дітьми. Рідному татові теж було не до мене - його мати дуже пила».
... «Жив я, як трава при дорозі. Батьки до мене не доїжджали, обоє займалися спекуляцією. У тата свої гроші, в мами - свої, але мені до тих грошей - зась. Підріс, почав пасти худобу: і свою, і чужу. Як нині пам’ятаю: купили мені спортивний костюм за 3 рублі 75 копійок і кеди за 4 рублі 12 копійок. У тім і ходив».
... «У перший клас пішов як сирота: інші батьки ведуть дітей за руку, усміхаються, радіють, а я йду син2.jpgодин-однісінький!»
... «У перший тиждень навчання потрапляю в аварію. Йшов зранку до школи і коли переходив дорогу, мене збив мотоцикліст. Опинився в лікарні зі струсом мозку і чималими саднами. Батьки навіть не довідувалися, не те, щоб біля мене, 7-річної дитини, сидіти».
... «Хлопчаки в дворі їздили на велосипедах. І я дуже хотів. Бабка дала мені гроші на велосипед «Україна». Пам’ятаю, їздив під рамою, бо ще недоріс до сідла. Одного разу приїжджаю на ньому додому, а там тато п’яний лютує. Схопив мого велосипеда, жбурнув у бік, а потім ломом розтрощив. Я - в плач! За мене заступився мамин брат, за що й отримав тим самим ломом по голові. Скільки пам’ятаю, у хаті були постійні сварки».
... «Сестра молодша за мене на 6 років. У дитинстві в нас з нею були гарні стосунки, захищав її в школі, допомагав робити уроки. А тепер...»
... «У військове училище вступив сам. Розумів, що розраховувати можу лише на власні сили, а тому забув про прогулянки, закинув спорт і весь час сидів над підручниками. Дуже хотілося швидше піти з того дому. Батьки, коли довідалися, що вступив, так втішилися: вже не треба мене ні годувати, ні одягати».
... «З якою тільки дівчиною я не знайомився, мамі жодна не подобалася. На 4 курсі зустрів свою майбутню дружину. Як завше, мама виказала своє невдоволення, мовляв, дуже худа, і її тато - кацап. Та цього разу я не повівся на мамині балачки. Ми одружилися. Одразу ж після весілля ввечері прийшли до хати розібрати подарунки та порахувати подаровані гроші. Мама вже встигла похазяювати - забрала геть усе. А нам заявила, що витратилась на наше весілля, тому й забирає».
... «Коли після служби повернувся з Владивостоку в Кам’янець, мама написала заяву в міліцію, що я нібито привіз із собою зброю. О 9-ій ранку мене в наручниках закривають у міліцейському «уазику», а самі перевертають усю хату - шукають зброю. Не знайшли нічого. Після побиття міліціонерами я опиняюсь у лікарні. Півтора місяці там пролежав з хворим серцем!»
... «Лікарі наполягають на терміновій пересадці серця, бо без неї мені не довго залишилося».  
... «Я ніколи не виганяв матір з хати і ще жодного разу не підіймав на неї руку. Але після цього бруду, який вона вилила на мене, вже маю таке бажання...»

ЗАМІСТЬ ПОРОЗУМІННЯ - СУД                                
Справу пана Миколи в суді представляє його адвокат Любов Савліва. Любов Олександрівна повідомила, що наразі одне рішення суду в цій справі перебуває на стадії перегляду у Верховному суді, а інше - в апеляційному. Крім того, її підзахисний звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини.
- Якщо пан Микола виконає рішення суду, то фактично втратить доступ до свого приміщення, - пояснює адвокат. - Тоді незрозуміло, як йому потрапляти в частину помешкання, яка йому належить за законом. Обоє батьків свого часу подарували моєму підзахисному 40% нерухомості. Пізніше батько заповів синові решту, та після його смерті заповіт було скасовано, а з боку матері почалися напади на сина. Пан Микола ніколи не виганяв матір з хати і не виявляв до неї агресії. Неодноразово ми намагалися владнати цю справу мирним шляхом, ініціювали підписання мирової угоди, але матір налаштована агресивно, про примирення з сином не хоче й чути. Дуже шкода, що двоє рідних людей не можуть знайти спільної мови.           
... Окрім великої кількості правових документів - свідків родинного розбрату - пан Микола приніс із собою речі, якими все життя намагався довести батькам, що він гідний син. Нагороди, відзнаки, грамоти, подяки...
- Це все отримав син, який ніколи не був їм потрібен, - сказав на завершення мій співрозмовник.
P.S. Основою родинних стосунків, як, врешті, й будь-яких інших, є любов. Посіяна мамою в дитинстві, підлита її теплими руками, ніжними словами, лагідним поглядом, з роками вона дає щедрий плід - синівську любов. Та який плід народить материнська байдужість?..

Теги: долі людські

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.