Перейти на мобільну версію сайту


18.10.2013

КРОК У БЕЗОДНЮ

Що штовхає наших дітей перетнути межу між життям та смертю?

Вона присіла на краю, звісивши ноги й міцно схопившись за металеві поручні. Біль, образа й неймовірна туга ніби лещатами затиснули ніжне дитяче серце. Поруч проходили люди, здивовано поглядаючи на юне дівчисько, яке схлипувало, сьорбаючи носом. Коли сліз вже не стало, а біль і далі продовжував стискати горло, вона вирішила позбутись його раз і назавжди. Перелізши через перила, дівчина глянула вниз і... відпустила руки.

ОСТАННІ ГОДИНИ ЖИТТЯ
Звістка про страшну трагедію, яка трапилася пізнього вечора минулої неділі, вже наступного дня облетіла все місто: 15-річна студентка медичного училища вкоротила собі віку, стрибнувши з Новопланівського мосту. Що штовхнуло юнку до фатального кроку? Невже про її важкий стан не здогадувався ніхто з рідних чи друзів? Чому в велелюдному місті дитина залишилася наодинці зі своєю бідою? Ці питання донині непокоять кам’янчан. Особливо тих, котрі мають дітей.
Оксана (ім’я дівчини змінено з етичних міркувань) приїхала до Кам’янця з невеличкого села Чемеровецького району навчатись сестринської справи у медичному училищі. Разом ще з двома дівчатками вона знімала квартиру. Того злощасного вечора троє подруг-першокурсниць веселилися самоубийство6.jpgна дискотеці в Центральному парку.
= Збираючись на дискотеку, Оксана залишила в квартирі всі золоті прикраси і мобільний телефон, = пригадує одна з подруг. = Трохи потанцювавши, ми вирішили йти додому, бо вранці треба було вставати на пари. Та Оксана відмовлялася з нами йти = не тягнути ж її силоміць. Ми запропонували взяти якусь із наших мобілок, аби бути на зв’язку, та вона не захотіла.
Пригадує один із очевидців трагедії, що того вечора був на дискотеці у Центральному парку:
= Дівчина, певне, випила спиртного, бо була веселою, загравала із якимись хлопцями. Потім я втратив її з поля зору. Трохи потанцювавши, вирішив йти додому. Проходячи по Новопланівському мосту, помітив, як та ж дівчина, звісивши ноги і схопившись за ребра перил, сиділа на мосту й тихо схлипувала. Поцікавився: «З вами щось трапилося?». Вона відповіла, що все гаразд. Я ще раз перепитав, та на цей раз у відповідь почув лайку. Я відійшов. За мить почув, як ще один перехожий намагався її підняти, але вона пручалася. Я, напевно, відійшов метрів зо тридцять і знову повернувся = вона вже стояла на перилах. Щодуху кинувся до неї. Біг так, що з кишень все повилітало. Мені не вистачило двох метрів, аби добігти до неї. А той хлопець, що останнім розмовляв із нею, встиг зловити за руку. Дівчина була одягнута в слизьку синтетичну куртку й в’язані рукавички = її рука просто зісковзнула з його рук. Ніколи не бачив, як гине людина. Це дуже страшно. Звинувачую себе, що піддався гордості й пішов після того, як вона мене послала. А треба було переступити через власне «я», сісти поруч і розрадити. Я ж бачив її очі! Та хіба міг подумати, що до такого дійде?! Декілька днів після побаченого не міг прийти до тями. Дуже страшно...
Вранці наступного дня Оксана не з’явилася на пари. Викладачі училища зателефонували батькам дівчини і повідомили мамі, що її дочки немає на заняттях. У відповідь почули: «Я їй дам!». На той момент мати не знала, що «давати» вже не буде кому...
= Я не дуже здивувалася, коли дізналася, що Оксана покінчила з собою, = говорить одна з подруг. = Вона була доволі дивною дівчиною, з частими перепадами настрою: то весела, щаслива, то за мить могла без усіляких причин розплакатися. Останні декілька днів у соцмережах вона писала, що не боїться смерті. Люди вважають, що це трапилося через нерозділене кохання або конфлікти в сім’ї. Я так не думаю. Оксана часто розповідала про своїх рідних. Вона дуже любила батьків і старших сестер. Щодо кохання, то вона казала, що ще рано шукати серйозних стосунків, бо треба вчитися.
Напевно, з собою в могилу дівчина назавжди забрала таємницю, через яку вирішила попрощатися із життям. Зрозуміло одне: замість того, щоб побачити проблему й подати руку допомоги, дівчину власними руками штовхнули в прірву всі, хто був поруч...

ПОКИ ГРІМ НЕ ВДАРИТЬ
Через декілька днів після трагедії в актовому залі медичного училища відбулися батьківські збори. Такі, яких, напевно, ще ніколи не було, але які би давно мали бути защораз у всіх навчальних закладах міста. Серед запрошених = психолог і юрист міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також представник правоохоронних органів = відділу кримінальної міліції у справах дітей.
Рожеві окуляри з батьківських очей впали одразу: їхні діти вже давно не діти, у цих дорослих дітей = дорослі проблеми, на які батьки мали б зважати. Завдання батьків = не лише нагодувати, одягнути й проконтролювати навчання, а цікавитися життям своїх дітей, знати, що їх болить, з ким вони спілкуються, чим живуть за межами дому.
= З кожним роком діти стають агресивнішими, = констатувала представник адміністрації навчального закладу. = Їхня поведінка іноді дивує. Днями в коридорі хлопчина штовхнув на підлогу дівчину, сів зверху й заламував їй руки. Дівчина кричала так, що всі повибігали з аудиторій. Замість розбороняти дітлашня оточила колом розбишак і слідкувала, чим це все закінчиться...
Також викладач попросила батьків контролювати речі своїх дітей, особливо тих, хто їде з села, бо8c65de010bd08c28dd62a66cc800ec57_XL.jpg трапляються випадки, коли студенти привозять самогонку і розпивають її у кімнатах. Звичайно, вихователі в гуртожитку пильнують дітей і вилучають усе підозріле, та факт залишається фактом.               
Щоб відвернути дітей від поганих думок та зміцнити духовно, щопонеділка в приміщенні училища священик читатиме молитви та спілкуватиметься з учнями. Відвідування добровільне. Крім того, в училищі встановлять скриньку, куди діти зможуть кидати листи із запитаннями, які їх турбують.
Адресу та номер телефону Центру залишив батькам і психолог МЦСССДМ Віталій Поліщук. Він також розповів присутнім, якими є причини підліткових суїцидів, які тривожні дзвінки в поведінці дітей свідчать про те, що вони на межі зриву і як допомогти їм подолати проблему.
Для багатьох батьків ця інформація була схожа на холодний душ. Вони слухали й не вірили, що всередині їхніх дітей вирують такі емоції. Та були й такі, що проспали все зібрання, мирно посапуючи в кріслі. Мабуть, вони впевнені, що їхніх дітей це жодним чином не стосується. Та чи можна бути настільки самовпевненими?

МОЛИТВА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОЧУВ
= Більшість вважає, що суїциди вчиняють діти з неблагополучних сімей, = говорить лікар-психіатр міської поліклініки Георгій Басюк. = Це брехня. Згідно із статистичними даними, схильність до самогубств однакова як у дітей з бідних родин, так і з доволі заможних. Єдине, що дійсно об’єднує всіх самогубців = це відчуття самотності, прірви, яка виростає між ними та навколишніми. Суїцид часто називають молитвою, яку ніхто не почув. І це дійсно так, бо перед тим, як зробити останній крок, людина підсвідомо шукає підтримки, та не знаходить її. Суїциди в підлітковому віці = це засіб привернути до себе увагу. Підлітки, як правило, не збираються доводити суїцид до кінця, вони хочуть налякати близьких, але часто не розраховують власні сили. Вони уявляють собі, що буде, коли вони помруть, як за ними плакатимуть батьки, кохані, як голоситимуть, що їм не вистачає загиблого. Така уява дитини свідчить про те, що її в реальному житті не вистачає тепла й любові рідних.        
За словами Георгія Петровича, суїцидні думки часто навідуються в дитячі голови, та в більшості спрацьовує інстинкт самозбереження і їм вдається побороти неправильні бажання. А от надто вразливі, навпаки, не придушують, а виношують, дають можливість думці про самогубство дозріти. Цей процес не одного-двох днів, а місяців або й років. Тому не помітити зміни в поведінці такої людини майже неможливо. Вона стає надто дратівливою, має часті перепади настрою, полюбляє говорити про смерть. Та навіть цього замало. Рано чи пізно виникає пусковий момент: черговий конфлікт плюс алкоголь = інстинкт самозбереження стирається, і людина робить фатальний крок.                   
= Не можна сказати, що більшість батьків не люблять своїх дітей, = продовжує лікар. = На жаль, вони не виявляють цю любов тією мірою, яка потрібна дитині. Як правило, схильні до суїциду підлітки бояться своїх батьків. Чому? Бо, напевно, вже неодноразово мали конфлікти з ними і замість розуміння та підтримки наштовхувалися на різку відмову й обурення з боку дорослих. Тому, якщо говорити про підліткові суїциди, то вони, в основному, лежать на совісті батьків. Звичайно, можна звинувачувати нинішнє суспільство, яке формує неадекватну поведінку в дітей, та яким би не було те суспільство, якщо для дитини сім’я = це надійний мур, то його не проб’ють жодні сучасні віяння.
Іноді в багатодітній бідній сім’ї більше любові й розуміння, аніж у багатій родині, де дитині дають все, окрім любові. Звичайно, не всім батькам вдається з легкістю знаходити спільну мову з дитиною-підлітком. Допомогти в цьому покликані психологи, а їх у нашому місті = катма. Щороку наш К-ПНУ випускає близько сотні психологів. Куди вони діваються? Часто до мене звертаються люди, яким потрібна не психіатрична, а психологічна допомога. Я навіть не знаю, до кого їх відправити. У місті є одна-дві психологічні служби, але вони приватні. Їхня допомога не завжди по кишені простим людям.     
Дійсно, на відміну від мешканців країн Західної Європи, українці не надто полюбляють відвідувати кабінети психологів. То, можливо, вже прийшов час формувати в нас цю необхідність? Та для того, аби ми захотіли відкрити серце чужій людині, вона має бути справжнім фахівцем. А з цим у нас проблеми. Психологи вже давно є у штаті кожної школи, та хіба поведінка дітей від того стала кращою? Бійки, знущання старших над меншими, насмішки над біднішими і вразливішими = це норма чи не кожної школи.
Щодо вищих навчальних закладів, то тут психолог є не скрізь. Невже 15-17-річним дітям не потрібна мудра порада фахівця?! Приміром, у тому ж таки медучилищі досі немає психолога. Заклад налагодив співпрацю із психологічною службою МЦСССДМ, та чи кожна дитина наважиться зайти до чужого закладу для того, аби поділитися своєю проблемою?      
І останнє. Було би добре, якби на збори в медучилищі були запрошені не лише батьки, але й керівники навчальних закладів міста. Бо трагедія, яка трапилася зі студенткою цього закладу, могла статися з вихованцем будь-якого вишу чи школи. А тому керівникам решти навчальних закладів не варто думати: «Слава Богу, що це не в нас», а краще замислитися: «Що зробити, аби наших дітей таке минуло?».

Теги: суїциди, самогубство

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.