Перейти на мобільну версію сайту


16.08.2019

ПІВ МІЛЬЙОНА – І ТИ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ

депутатиВиборчі пристрасті закінчилися. Час, як то кажуть, збирати каміння, робити певні підсумки виборчої кампанії, що минула. Багато хто називає цьогорічні вибори як президентські, так і парламентські чесними та максимально демократичними. І напевне, цьому причиною став той факт, що як у президентське крісло сіла нова людина, так і у Верховну Раду зайшла абсолютно нова більшість. Народ хотів змін і нових обличь, і він їх отримав. Стара влада, попри намагання працювати, давно себе дискредитувала в очах електорату.

Тож, як показала практика, неважливо, наскільки плідно ти працював на округу протягом каденції. Добрі справи не були тим визначальним фактором, який згадували люди, плюсуючи чи ставлячи галочки навпроти прізвища того чи іншого кандидата. Народ, як завжди, хотів хліба і видовищ, і він їх отримав.

На жаль, ніхто не розбирався ані в передвиборчих програмах, ані в гаслах, ані в діях. Вибір був швидше емоційним, спонтанним та дещо прогнозованим. «Зелені» зміни на будь-який округ міг принести будь-хто. Як жартували деякі скептики, навіть на собаку причепи відповідний лейбл партії, і за нього проголосують.

Жарти жартами, але результат цьогорічних виборів викрив у суспільстві декілька проблем, перша з яких – політична неграмотність. Як наслідок, повна відсутність політичної культури, коли депутати скакали з однієї партії в іншу, а трохи «наловчившись», ставали самі собі режисерами й створювали власні партії імені себе коханого.

Другий негатив, який повторюється від виборів до виборів – це заробітчанство. Складається враження, що людям не потрібне волевиявлення як таке, а от гроші, які не пахнуть, продуктові набори, які завжди згодяться – це будь ласка. Тільки починаються розмови про вибори, як усі потирають руки в прагненні знову заробити копійчину. І йдуть на вибори спостерігачами чи членами дільничних виборчих комісій цілими сім’ями, байдуже від якої партії. Відтак саме гроші в кінцевому підсумку стають тим визначальним фактором прохідності кандидата в депутати. Засіяв округ баблом – вважай переміг. Так сталося і в нашому 193-му виборчому округу, принаймні такий висновок можна зробити, проаналізувавши фінансові звіти по надходженнях та використаннях виборчих фондів кандидатів у народні депутати.

Отож, хто і скільки вклав у вибори, аби перемогти чи пасти задніх, цього тижня з’ясовував «КЛЮЧ».

ТРІЙКА ЛІДЕРІВ
Минулого тижня Центрвиборчком оголосив списки народних депутатів. 193-ій виборчий округ у Верховній Раді України представлятиме киянин кам’янець­кого походження Ігор Марчук. Ігор Петрович увірвався в політичне життя Кам’я­неччини досить несподівано та гучно – передвиборчі ролики в інтернеті, перші шпальти в газетах, поїздки по селах, дискусії на ринках. Як результат – перше місце з відривом від основного опонента по округу Володимира Мельниченка у трохи більше ніж 2,5 тисячі голосів.

За 50-річного Ігоря Марчука віддали свої симпатії 35,58% електорату, загалом він набрав 25 430 голосів. Аби отримати такий результат, довелося не тільки добряче попітніти, а й викласти чимало з гаманця. У результаті Ігор Марчук став лідером не тільки виборчих перегонів, а й затрат на виборчу кампанію.

За результатами остаточного звіту, поданого до ОВК, майбутній Слуга народу витратив на виборчу кампанію 541 тисячу 173 грн 30 копійок. Із цієї суми власних коштів кандидата в депутати на поточний рахунок виборчого фонду надійшло 188 705 грн, ще 545 722 грн надійшло від добровільних внесків юридичних осіб, серед яких кошти від ТОВ «Аграрне логістичне партнерство», ТОВ «М ЕНД С ГРУП», ТОВ «ЄВРОДІН ІНТЕРНЕШНЛ МУВЕРС».

Кошти майбутній народний обранець витрачав на популяризацію свого імені. Зокрема, на друк газет та агітаційних матеріалів в місцевій пресі, на брендування автомобіля, виготовлення футболок, оренду конференц-залу, оренду білбордів, розміщення банерів, виготовлення постерів та листівок, створення й показ рекламних сюжетів в інтернеті, оплату ефірного часу на всіх популярних радіо­станціях країни, оренду приміщення на деяких підприємствах міста для проведення агітаційної роботи, оренду декількох автомобілів преставницького класу й оренду частини міського Будинку культури для проведення агітації. Після таких грошових вливань результат вийшов такий, на який і сподівалися в штабі «Зе!» – перше місце на виборах.

Найближчий суперник Ігоря Марчука Володимир Мельниченко витратив на передвиборчу кампанію 303 тисячі гривень власних коштів. При цьому жодних добровільних внесків від юридичних осіб до виборчого фонду кандидата не надійшло.

Володимир Володимирович витрачав гроші на виготовлення матеріалів передвиборної агітації, оплату ефірного часу на телебаченні та радіо, публікування агітаційних матеріалів у газетах. Оплачував послуги поштового зв’язку та розповсюджував листівки і плакати, орендував рекламні щити, приміщення для проведення передвиборчої агітації (найбільше – в Новоушицькому районі – прим.Авт.). Одним словом, бив свого опонента пресою, розповідав про конкретні справи, зроблені за період депутатської каденції, але цього виявилося замало, як і голосів для перемоги Володимира Мельниченка й можливості втретє стати депутатом Верховної Ради. Добрі справи депутата цього разу не повернулися йому сторицею, бо пам’ять людська коротка, а до доброго швидко звикаєш, сприймаючи його як таке, що давно мало бути. Тільки от хто вдарив той палець об палець, щоб все так сталося, забувають.

Трійку лідерів по 193-му виборчому округу з досить великим відривом від першого й другого місця в списку завершив свободівець Михайло Посітко, здобувши 7,15% електоральної підтримки та 5110 голосів виборців.

На передвиборчу кампанію Михайло Володимирович витратив 46 045 грн. Із цієї суми тільки власних коштів депутата було 18 391 грн, решта 27 654 грн – добровільні внески від фізичних осіб, зокрема їх пожертвували однопартійці Віталій Дрозд, Юрій Яриновський та Іван Громик.

Михайло Володимирович витрачав кошти з виборчого фонду на постери для бігбордів та банери, розміщення агітації в газетах та на веб-сайтах, друк листівок і флаєрів, експонування рекламного сюжету, оренду частини приміщення міського Будинку культури для проведення зустрічі з виборцями.

депутати-1НЕ ТІ РЕЗУЛЬТАТИ
Напевне, не на такі результати сподівалися кандидати в народні депутати, які витратили на свою передвиборчу кампанію більше 50 тисяч гривень. Самовисуванець Віктор Худняк, який у списку «витратників» займає почесне третє місце, поповнив виборчий фонд на 87 753,77 грн, з яких 37 753,77 грн – його власні кошти та 50 тис. грн – добровільні внески від юридичних осіб.

Кошти кандидат у депутати використовував традиційно – на виготовлення друкованих матеріалів передвиборної агітації, оплату ефірного часу на телебаченні та радіо, публікування агітаційних матеріалів у ЗМІ. Також розміщував власну агітацію на білбордах. У підсумку Віктор Анатолійович отримав лише 3,3% електроральної підтримки, набравши 2363 голоси «За».

Те ж саме можна сказати і про Дмитра Івахнюка, витрати на виборчу кампанію якого склали 58 810 грн. Із цієї суми 3 810 грн перерахувала йому партія «Народний рух», решту коштів він вклав власних.

Молодий кандидат витрачався на виготовлення та друк афіш передвиборчої агітації, які замовляв у Тернополі та Києві, на виготовлення частини агітаційного намету та друк агітаційних матеріалів у газетах. Також він оплачував політичну рекламу на сітілайтах та розробку банера інтернет-реклами для розміщення в інтернеті.

Результатом усіх витрат стало дев’яте місце в списку з 15 претендентів та 1542 голоси підтримки (2,15%).

28 690 грн витратив на свою виборчу кампанію ще один націоналіст Олександр Попов. До слова, у декларації, поданій за 2018 рік, Олександр Анатолійович зазначив, що тимчасово не працює, а із доходів вказав тільки пенсію в 2 470 грн.

Певне, не один рік складав, аби балотувавтися в депутати, але такі непосильні для чоловіка фінансові витрати принесли йому восьме місце в списку та 1708 голосів підтримки. Кошти з виборчого фонду Олександр Попов використав на друк матеріалів передвиборної агітації.

Не зрозуміло на що сподівався киянин Андрій Шпак, який витратив на виборчу кампанію 26 939 грн та в підсумку зайняв 13 місце, випередивши двох, можна припустити, що технічних кандидатів. За заїжджого претендента в нардепи віддали свої голоси всього 570 виборців. Андрій Шпак витрачав кошти на розміщення агітаційних матеріалів у газетах, виготовлення матеріалів передвиборної агітації, оренду актового залу в с.Гуменці та конференц-залу в готелі «7 днів».

МАЛОЮ КРОВ’Ю
Практично маловитратною вийшла виборча кампанія в Миколи Жогана, як порівнювати той результат, який вона йому принесла. Виборчий фонд білосердешного кандидата склав 12 832,70 грн власних коштів. Без жодних добровільних внесків, лише на пам’яті про колишні посади й на авторитеті Микола В’ячеславович здобув у виборчій гонці впевнене 4 місце, обігнавши свого найближчого суперника й колишнього колегу по районному депутатському корпусу Віктора Худняка на більше ніж тисячу голосів. Працював старими й перевіреними методами – платив гроші за виготовлення друкованих матеріалів передвиборної агітації, публікування агітаційних матеріалів у газетах та ефірний час на радіо. Відтак отримав 3669 голосів підтримки (5,13%).

Хоч небагато витратив на виборчу кампанію кандидат у депутати від «Громадянської позиції» Василь Гаврилюк – всього 6 380 грн власних коштів, але це йому принесло також четверте місце, правда з кінця. Він серед 15 претендентів на депутатське крісло став 12-им, набравши всього 884 голоси підтримки, трохи більше за заїжджого киянина Андрія Шпака. Як і його колеги, витрачав кошти з фонду на виготовлення друкованих матеріалів та публікування агітаційних матеріалів у газетах.

Із двох жінок претенденток на депутатське крісло найбільше витратилася, якщо так можна порівняти, самовисуванка Вікторія Кохановська (якщо врахувати, що інша кандидатка взагалі не відкрила поточного рахунку). Виборчий фонд Вікторії Святославівни склав п’ять тисяч гривень власних коштів, щоправда використала вона лише чотири тисячі – половина грошей пішла на рекламні послуги, інша – на оренду міського Будинку культури.

Маловитратним був і Руслан Дудзяк із партії «Сила і честь», який зайняв 10 місце в списку. На свою виборчу кампанію він витратив всього 1981 грн власних коштів, які пішли на виготовлення матеріалів передвиборної агітації, трансляцію передвиборної агітації та рекламні послуги у соціальній мережі «Фейсбук».

ТЕХНІЧНІ
Куди ж без них. Такі кандидати в депутати є чи не в кожній передвиборчій кампанії. Були вони і цього разу. До технічних кандидатів можна по праву віднести Олександра Васільєва з партії «Опозиційна платформа – За життя». Виборчий фонд кандидата склав нуль гривень. Як не парадоксально, але пан Васільєв набрав аж 2024 голоси підтримки, посівше шосте місце. Таке волевиявлення – не інакше, як нота протесту проти старого режиму. За опозиційних голосували ті, хто вважав, що попередня влада порушила їхнє право на вільний вибір мови та віри. А як же війна і п’ята колона Кремля? Чи вже все забули?

Одинадцята у списку переможців, радикалка Інна Савчук та останній з 15-ти претендентів Дмитро Ткачук («Опозиційний блок») навіть не відкривали поточні рахунки виборчого фонду, за що отримали попередження від Центрвиборчкому. 

А от кандидат-самовисуванець Станіслав Сморжевський взагалі не подав фінансового звіту про використання кош­тів виборчого фонду до ОВК, тож скільки він витратив на виборчу кампанію сказати складно, хоча витрати були, принаймні друк агітаційних матеріалів у місцевих газетах можна було побачити.

Що ж сказати – маєш гроші, буде результат. Маєш великі гроші, здобудеш перемогу. А як же волевиявлення? Хоча... Ви про що?


Теги: вартість вибору

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.