Перейти на мобільну версію сайту


08.03.2019

У ВСЬОМУ МАЄ БУТИ БАЛАНС

федорчук«Робота – це все моє життя», – каже про себе Галина Федорчук. Аксакал податкової служби, до безтями закохана в цифри, вона віддала їм більше 35 років свого життя. І жодного дня не пошкодувала про зроблений вибір.

13 березня Галина Іванівна святкуватиме 55-ліття. За святковим столом зберуться найдорожчі люди, які були для неї опорою й підтримкою увесь час, так саме, як і вона для них. І це буде найкращий подарунок до дня народження.

– Час так швидко пролетів, що аж не віриться, – каже ювілярка. – Здається, дитинство було ще вчора, але ні – вже давно доросле життя. Тільки спогади залишилися.

– Найяскравіші спогади зі шкільних років, які вони?

– Родом я із села Мілівці, яке омиває річка Збруч. Пригадую, як ми ходили до школи в сусідні Чорнокозинці. Щодня 5 км туди й назад понад річку. Йдемо, до села дійшли, перевзулися в гарне взуття, біленькі гольфи, щоб чистенькими до школи прийти. 

Дружно жили, спілкувалися. З приємністю згадую ті часи. Коли було 70 років нашому навчальному закладу, то таке гарне свято організували. І вчителі, які нас навчали, дали нам тоді такий заряд бадьорості й гарного настрою, що й словами не передати!

– Галино Іванівно, все Ваше життя пов'язане з цифрами. Звідки з'явилося бажання стати бухгалтером, хто дав поштовх до вибору професії?

– Рідний брат батька працював головним бухгалтером райпобуткомбінату в Севастополі. Бухгалтерську стежку обрала і моя старша сестра. Вона працювала на заводі «Електроприлад» бухгалтером центральної бухгалтерії. Узагалі моя сестра, на жаль, покійна, була для мене все життя найкращою подругою, наставником, порадником у всіх справах.

Тож зрозуміло, що після школи про навчальний заклад іншого спрямування не думалося. Після закінчення Тернопільського фінансово-економічного інституту влаштувалася на роботу в Кам'янець-Подільський районний фінансовий відділ економістом по бюджету. Тоді завідувачем був Борис Афіцький. Моїми першими наставниками були начальник відділу по бюджету Єлизавета Садовська, старший економіст відділу по бюджету Любов Іваніцька. Через рік мене перевели в бухгалтерію заступником головного бухгалтера. Тоді моїм безпосереднім керівником і наставником була Марія Андрухівська.

– То Ви більше економіст чи все ж таки бухгалтер?

– Звичайно, що бухгалтер. Ця робота мені більше до душі. Вона точна: склав баланс, і ти бачиш результат, кінцеві цифри.

– Усе сходилося, копійки не пропадали?

– Усе. Марія Андріївна мене навчила рахувати ті копійки, щоб все сходилося. Коли більше часу вкладаєш в обробку первинних документів, тоді з легкістю складається баланс. 

– Раніше ж комп'ютерів не було, як вдавалося швидко справлятися з доволі великими об'ємами робіт?

– Були рахівниці, на яких ми вміли не лише додавати й віднімати, а й множити і ділити. Це не забувається, і досі можу на рахівниці зробити будь-які обчислення. Були великі паперові відомості, ми їх називали «верети». Зараз, можливо, це вже трохи смішно виглядає. Із собою додому носили стоси документів, щоб встигнути зробити всю роботу.

– Галино Іванівно, Ви були однією з перших працівників державної податкової служби, працювали з часу її створення, віддали цій структурі 29 років свого життя. Чи встигали за змінами, що відбувалися і чи доречними вони були?

– 2 липня 1990 року утворилася державна податкова служба, яка тоді відносилася до Міністерства фінансів УРСР. По переведенню за погодженням обласного фінуправління й обласної податкової інспекції я потрапила на роботу до Державної податкової інспекції по Кам'янець-Подільському району. Моїм першим керівником був Іван Романов – надзвичайно професійна людина. Ми завжди йшли в ногу з часом, адже бухгалтер як ніхто повинен знати новини законодавства, бути компетентним у своїй галузі й головне – ділитися досвідом з колегами, співпрацювати. У нас це завжди було в пріоритеті.

За час роботи в податковій було чимало змін та реорганізацій, та головним у роботі залишалася повага до колег, толерантність та професіоналізм. Ті цифри, яких щодня все більше й більше, так засіли в мізках, що вже і слова не можеш сказати, щоб воно не було пов’язане з цифрами. Увесь час хочеться рахувати.

– Ви відповідальна в роботі?

– Так.

– Що для Вас у цій справі найскладніше і що найлегше?

– Найлегше – це складати баланс. А щодо складного, то, напевне, його немає. Головне, щоб був час, а розібратися можна зі всім.

– Робочі справи залишаєте на роботі чи берете додому?

– Беру додому. Робота – це все моє життя.

– А як чоловік ставиться до цього?

– Боже, якби не Анатолій, не його підтримка, я навіть не знаю, як можна було би впоратися з такими об'ємами роботи. Він мене розуміє. Це моя порада і розрада, справжня підтримка в житті.

– Якщо не секрет, як познайомилися з чоловіком і за що покохали?

– Ми з одного села, вчилися в одній школі, але через роки знайшли один одного. А покохала його за те, що прямий, простий і дуже відповідальний.

– Чоловік квіти дарує?

– Звичайно, мої улюблені троянди. Узагалі люблю квіти. Як зацвітають у квітнику, намилуватися не можу.

– Сім'я Федорчуків має традиції, яким не зраджує?

– Щонеділі варю борщ і вареники. Це вже традиція, яку не викоріниш. 

– Галино Іванівно, Ви азартна людина?

– Кожен у це поняття вкладає щось своє. Я азартна до роботи. Як за щось зачеплюся, можу до ранку сидіти. Навіть не знаю, де в мене ті сили беруться. Цілу ніч можу працювати, очі горять, доки не впораюся із завданням. І це азарт. Але разом з цим вдається тримати баланс не тільки в роботі, а й у сім'ї.

– У кожної людини є життєві орієнтири, яким вона не зраджує. У Вас вони які?

– У першу чергу, чесно відноситися до роботи, бути пунктуальною та відповідальною. Саме цих рис характеру навчили мене тато з мамою, за що я їм безмежно вдячна.

– Ви надзвичайно спокійна людина, виважена й толерантна. Узагалі, сваритися вмієте?

– Не можу. Це те, що я не люблю. Для мене сварка – це найгірше.

– То Вашому чоловікові пощастило?

– Так (сміється). Я не раз йому про це кажу.

– Свого часу на вибір Вашої професії вплинули сестра і дядько. А Ви допомагали з таким вибором іншим?

– Звичайно! Своїм племінникам. Вони також обрали цифри, працюють з фінансами. Як зустрічаємося, нам завжди є про що поговорити. 

– Галино Іванівно, для жінки 55 – це багато чи мало?

– Здається, це мало, ще є час для життя. Головне, щоб було здоров'я.

– Незважаючи на те, що робота забирає більшу частину Вашого часу, все ж таки якось відпочиваєте. Якому відпочинку надаєте перевагу?

– Відпочиваю, коли їду з міста в село провідувати маму. У Мілівцях надзвичайно красиві краєвиди. Навіть, якщо вийти на край села, стати й подивитися навкруги – це вже відпочинок. Подихати тим повітрям, глянути на річку, а як ще піти в ліс по гриби і згори глянути на село – це не передати словами. Це окрилює і надихає. Так саме, як дитячі спогади. Хочеться повернутися назад, у ті безтурботні часи, але розумієш, що це нереально...

– Про що мрієте?

– Щоб всі були здорові. Це основне в житті людини. Решту можна подолати, змінити, придбати, підбити баланс. А от здоров'я не купиш за жодні гроші. Тож варто насолоджувати життям, вірити в краще, бути відповідальним у всьому, а першочергово – в житті.


Теги: ювілеї, Галина Федорчук

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.