Перейти на мобільну версію сайту


09.10.2015

НАДІЙНИЙ ЗАХИСНИК

Цього року 14 жовтня українці вперше святкуватимуть День захисника вітчизни, який співпадає із Днем козацтва в Україні. Відповідний Укар підписав Президент України Петро Порошенко минулого року.

Це свято людей, які обрали своєю професією захист рідної держави. Виконуючи службові обов’язки, часто ризикуючи своїм життям, вони є справжнім взірцем високого патріотизму та гарним прикладом мужності для молодого покоління. Одним із таких людей є житель села Смотрич Колибаївської об’єднаної сільської територіальної громади, нині військовий пенсіонер Олександр Спасюк, людина гарної вдачі, комунікабельний, з Олександр Спасюквеликим потенціалом, він завжди йде в ногу з часом.

Олександр Миколайович народився 1973 року в Кам’янці-Подільському. Закінчивши СШ №15, вступив до індустріального технікуму, де здобув професію маркшейдера. Можливо, ця спеціальність супроводжувала би молодого, жвавого хлопця по життю й далі, адже в цьому напрямку працювала його мама Любов Степанівна. Усе найкраще вона разом із чоловіком Миколою Івановичем віддавали своєму синові, тож вдячність синівська безмежна. Проте строкова служба в армії визначила назавжди його подальшу професію - військовий.

- Олександре Миколайовичу, чому все ж таки не продовжили гірничу справу, а зупинилися на професії військового?

- Усе життя ми прожили в Кам’янець-Подільському військовому містечку. Спостерігаючи за військовими, їхньою дисципліною, порядністю, остаточно вибрав саме цю професію. Після армії в 1993 році вступив до військово-інженерного інституту при ПДАТУ, навчався на військово-інженерному факультеті. Вже курсантом був заступником командира взводу, а наприкінці четвертого курсу - старшиною роти. Навчання закінчи із відзнакою. Потім проходив службу в Кам’янець-Подільській понтонно-мостовій бригаді, був командиром інженерної розвідки та розмінування. За таку довірену мені посаду й досі вдячний полковнику Олегу Хавронюку.

- Дивлячись на велику кількість Ваших нагород та відзнак, розумію, що довелося служити не лише в Україні?

- Не лише. Але перше дострокове звання старшого лейтенанта, учасника бойових дій, першу військову відзнаку за Олександр Спасюкрозмінування отримав саме в Україні в 1998 році. Тоді нам довелося ліквідовувати чимало боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни. Та й взагалі в роботі 1997-1999 роки були, напевне, найбільш складними у розмінуванні вибухонебезпечних предметів. За цей період розмінував більше 3000 боєприпасів, а це, повірте, чимало. У 2001-му була моя перша поїздка в Ліван у складі миротворчої місії ООН. Друга, знову в Ліван, була в 2004-2006 роках.

- Напевне, тоді непросто було наважитися їхати в зовсім чужу за звичаями і традиціями країну? Якими були перші враження і чим вона Вам запам’яталася?

- Не сказав би, що важко, тому що я знав, куди їду, що робитиму і яку професію обрав. Спочатку дійсно було незвично і складно, розмінування проходили у сильну спеку, але до всього звикаєш. Найбільше вразив рівень їхнього життя, але ми й самі чимало там зробили. Окрім розмінування побудували багато закладів соціально-культурної сфери - садочки, школи, спортивні майданчики. Ліванський народ дуже цінував нашу роботу, був шокований українською працьовитістю.

- Що саме довелося розміновувати і якою була найскладніша робота?

- Розміновували все - школи, будинки, поля, дороги. Починали працювати о 5-ій ранку, доки температура повітря не піднімалася до 45-50оС. Найскладніше було розміновувати дороги: деякі місцеві угрупування просто забороняли нам це робити, проте ми зуміли гідно виконати свою місію.

- Чим займалися в перервах між поїздками на схід?

- Повертався в рідний Кам’янець-Подільський, проходив службу в Центрі розмінування на посадах викладача розвідки та розмінування, заступника командира відділу розвідки та розмінування та інших. Звільнився в запас у 2009 році в званні майора.

- Як Ваші близькі ставляться до Вашої професії?

- Вони звикли. Тим паче, що моя дружина Ліля теж була військовослужбовцем. Так склалося, що і в роботі ми Олександр Спасюкзавжди поруч, уже майже 20 років. Вона моя підтримка у всьому. Не дивлячись на військові дії в Лівані, не побоялася і приїхала до мене разом із 2-річним сином.
Два роки тому вона залишила професію військового та повністю присвятила себе родині. Ми виховуємо двох прекрасних синів.

- Переходячи до теми родини, не можу не запитати, як проводите вільний час і чи Ваші хлопці вже визначилися, ким хочуть стати в майбутньому?

- Старшому Дмитрові 12 років, він хоче бути лікарем-хірургом. Владу 7 років і в своєму майбутньому, окрім підприємництва, він не хоче нічим займатися. Обидвоє професійно займаються тхеквондо. У Дмитра вже є більше 20 нагород різного рівня. У нас взагалі вся родина спортивно активна. Особисто я дуже люблю футбол і тхеквондо.

- Олександре Миколайовичу, Ви зараз на пенсії, чим займаєтеся?

- У 2009 році закінчив коледж ПДАТУ за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію юриста. Хочеться й далі розвиватися в цьому напрямку, відкрити свою справу та допомагати людям із села, надаючи юридичні консультації. 

- Чому саме сільським жителям?

- Тому що це мені дуже близько. Мій дід і прадід родом із села Підпилип’я. Прадід Купріян Спасюк довгий час був головою колгоспу, який потім і назвали на його честь. А дід все життя пропрацював агрономом на зернотоці. Тому село і все, що з ним пов’язане, я дуже люблю.

- Знаю, що Ви активно брали участь в обговоренні та проведенні адміністративно-територіальної реформи, підтримували об’єднання сіл Смотрича та Колибаївки із сусідньою Ходоровецькою сільською радою. Підтримуєте ініціативи Президента України Петра Порошенка щодо об’єднання громад?

- Звісно, підтримую і вважаю, що це дійсно кроки вперед. Завдяки децентралізації громада зможе повноцінно розвиватися, покращиться її соціально-економічне становище, запрацює на належному рівні інфраструктура. Уже сьогодні по розвитку нашої громади можна побачити перші ефективні зрушення, а саме - проводиться освітлення вулиць, ремонт доріг, поліпшення умов комунальних закладів. Особисто беру в цьому всьому активну участь. І це тільки початок. Колибаївська об’єднана територіальна громада досить самодостатня, і нам потрібно визначитись із майбутніми пріорітетами - а це будівництво спортивних майданчиків, дитячого садочка, амбулаторії сімейної медицини, для того, щоб односельчани нарешті почали жити в комфортних умовах, бо вони цього гідні, повірте мені.
На сході, де я бував у відрядженні, спостерігав за цікавою картиною - людині потрібно було побудувати дім, і до неї на допомогу сходилися всі сусіди й родичі. Оселя виростала на очах! Якби у нас так люди допомагали один одному, повірте, ми би жили заможно.

- Які Ваші основні пріоритети в житті?

- Звичайно, діти. Це наше майбутнє. Ми повинні докласти максимум зусиль, аби вони могли розвивати свій потенціал, бо ж для них будуємо нашу державу, і починати потрібно саме з села.

Теги: Олександр Спасюк

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.