Перейти на мобільну версію сайту


18.10.2013

ЛАРИСА ЗАКІЄВА: ПОПУЛЯРНА СПІВАЧКА ШАНСОНУ ЖИВЕ В КАМ’ЯНЦІ!

Зустріч із цією людиною по праву можна назвати шоковою для мене, а ще такою, що ламає стереотипи. Чому? Відповідь проста. Не знаю, як у вас, та в мене у свідомості, коли чую термін «шансон», одразу виринає образ неголеного дядечка, який прокуреним голосом співає «блатняки» про нестерпне життя на зоні чи відважні пригоди на волі. Тому ви можете тільки уявити моє здивування, коли я, знайомлячись із виконавицею шансону, кам’янчанкою Ларисою Закієвою, побачила привітну, милу, вродливу жінку. А ще знаєте, що мене вразило? 98295931.jpgТе, що диски з її піснями миттю розлітаються в Росії, що вона була обличчям календаря «Русский шансон» за 2012 рік, що Лариса зриває аншлаги на тих концертах, у яких бере участь. Захотілось познайомити і вас, дорогі читачі, з цією непересічною особистістю.
Лишень увійшовши до помешкання Лариси, привітна господиня одразу веде мене у святая святих – її домашню студію звукозапису. Оглядаюся навколо – сучасна апаратура, на стінах – повно різноманітних грамот та світлин з концертів, а ще - фото відомих зарубіжних музикантів – корифеїв. Лариса Закієва – наче та запальничка, вона фонтанує енергією, сміється та жартує, незважаючи на свою втому, адже тільки день тому повернулася з Хотина, де виступала на благодійному концерті разом із сестрами Петрик та гуртом «Лісапетний батальйон». Наша розмова миттєво стає легкою й невимушеною.
- Якісь задатки до написання віршів я помітила в собі ще тоді, коли вчилася в школі. Пізніше просто не вистачало часу – діти, проблеми, робота... - ділиться Лариса. - А коли син пішов вчитися, в мене з’явилося більше часу. В якийсь момент просто з’явилося бажання писати. Пам’ятаю, я захотіла, щоб на даху будинку чоловік прилаштував колесо, на якому б лелеки влаштували гніздо. Він виліз нагору, а я сіла на гойдалку, дивлюся на нього й кричу: «Постройте аисту гнездо, Пусть прилетает! Прибудет счастье в этот дом, Кто его знает, Возможно, правду говорят, Бог не осудит, Постройте аисту гнездо, Пусть будет!». І це було так природно! Поезія просто полилася рікою... Після того писала запоєм. Через якийсь час у якусь мить я почала чути музику на свої вірші. Стала ходити в музичну школу, заново вчитися тій грамоті (бо в дитинстві відвідувала цей заклад, але все забула). А вдома займалася з викладачем вокалу. Всі мої пісні власного авторства: і музика, і слова. Спеціально не пишу, просто займаюся повсякденними справами і раптом – осяяння! Недарма кажуть, що слово «творити» походить від «Творець»: таке враження, що хтось зверху просто надиктовує мені, а я лише занотовую. Часто пишу вночі, зранку перечитую і думаю: «Невже це я написала?!». Записую пісню вдома, потім надсилаю до студії звукозапису, яка знаходиться у Вірменії. Саме вона й приводить її до ладу. Трапляється, відчуваю, що пісні чогось не вистачає, зв’язуюся з потрібними людьми, домовляюся про співпрацю. Ось, наприклад, в останній моїй пісні соло- та ритм-гітари зіграв відомий грузинський музикант Каро Сарафян. Це дійсно професіонал своєї справи!
- Скажіть, чи користуєтеся послугами продюсера?
- Ні, його в мене немає. Були пропозиції, але на них потрібно працювати, а я хочу творити, хочу бути сама собі господинею. Захотіла – поїхала на благодійний концерт, і ніхто мені не забороняє їхати шансон (1).JPGтуди, де не заробиш грошей.
- Ларисо, чомусь склалася думка, що шансон співають такі собі брутальні мужчини, з прокуреними голосами, вони обов’язково відсиділи термін у в’язниці, а ви така мила та вродлива жінка... Чому співаєте саме в такому жанрі? Що це – бажання своєю творчістю зламати стереотипи?
- Напевне (сміється). Серед моїх прихильників є ув’язнені. Ці чоловіки пишуть мені в одній із соціальних мереж, надсилають фото, на яких вони з моїми дисками. Розумієш, їм набридло слухати про зону, колючий дріт... Вони це бачать щодня. Їм хочеться чогось ліричного, для душі. Я співаю про те, чим вони жили на волі, що тоді відчували. Не маю права засуджувати тих людей, недарма кажуть: «Від тюрми і від суми не зарікайся»...
- Ларисо, розкажіть, у яких конкурсах та фестивалях брали участь?
- Ох, я трохи поїздила світом, - усміхається жінка. – Була й «На волне шансона» в межах XVIII фестивалю шансону пам’яті М.Круга, на Всеросійському фестивалі шансону «Старый двор», на гала-концерті в Санкт-Петербурзі... Всіх і не згадаєш, але на ці роз’їзди стільки йде часу! Краще написати щось і дати людям. А взагалі, не люблю говорити про всі ці регалії, складається враження, що людина вмерла й розказують про все, чим вона жила.
- Чиєю творчістю особисто Ви захоплюєтеся?
- З класиків – Едіт Піаф, Володимир Висоцький, із сучасних - Олена Ваєнга, Олександр Дюмін, Олександр Розенбаум, хоча, на мою думку, його можна вже віднести до класиків. Люблю слухати багатьох молодих невідомих співаків. Із поетів подобається Сергій Єсєнін (прим.Авт.: Лариса починає напам’ять цитувати вірш «Собаке Качалова»).
- Хто ваш найголовніший критик?
- Мабуть, я сама. Як почну одну й ту ж пісню перекручувати десять разів, і все мені не подобається.
- До чиєї думки прислухаєтеся насамперед?
- Напевно, до аранжувальника. Це така людина, яка знає мене дуже добре, знає, чого я хочу. Його зауваження завжди влучні й доречні.
- Ми торкнулися питання соціальних мереж. Чи відповідаєте на листи шанувальників?
- Так, звичайно. Завжди!
- Чула, що ваш син – військовий. Як він ставиться до маминої творчості?
- Він дуже любить мої пісні, записав їх собі на мобільник, дає слухати всім друзям. Навіть у пісні «Я смогу» є такі слова: «Мне сначала б все начать, сыну правду рассказать, больше никогда не воровать...». То він так розчулився!
- Отже, ви й автор, і композитор власних пісень. А чи писали комусь на замовлення, чи виконують ваші пісні інші зірки естради?
- Писала для багатьох відомих виконавців, але не можу розголошувати деякі імена. От, наприклад, Анастасія Волочкова (вона нещодавно почала співочу кар’єру) виконує одну із моїх пісень. В одному зі своїх нещодавніх інтерв’ю вона розповіла, що шість пісень для неї написали відомі автори: Ігор Ніколаєв, Любаша, Анатолій Альошин і Лариса Закієва. Було дуже приємно, що вона поставила моє ім’я поруч з такими талановитими людьми.
- Ларисо, ви починали з поезій. Чи маєте власну збірку, чи, може, плани видати її?
- Про власну збірку тільки мрію. Матеріалу вистачає, але часу... Я думала, що це легко робиться, а як дізналася, що спочатку треба відредагувати поезії, підібрати ілюстрації, обкладинку. Зараз моя подруга з Санкт-Петербурга займається коректуванням моїх віршів. Думаю, приділю цій справі більше часу в старості (сміється). А так, то маю кілька публікацій у літературних журналах, в Інтернеті. Зараз хочеться щось написати, заспівати, кудись поїхати.
- Чи не плануєте дати сольний концерт у рідному Кам’янці?
- Хотілося б, але... З нашим містом у мене пов’язано багато розчарувань. Пам’ятаю, написала пісню «Я смогу» (вона дуже популярна в Росії, я випустила більше 200 дисків з нею), пішла до міського Будинку культури, попросила, щоб зробили мені аранжування (не безкоштовно, звісно!), а там з мене тільки посміялися: «Хм... Пісню вона написала! Може, ти ще хочеш її Таїсії Повалій продати?». Вертаюся додому й плачу дорогою... А ще колись, як тільки почала писати, ходила зі своїми віршами до однієї популярної міської газети, то там мою поезію «Художник и портрет» теж розкритикували в пух і прах. Добре, що чоловік не дозволив тоді опустити руки й зневіритися у власних силах. Але виступити в рідному місті хотілося б. До речі, я щонеділі співаю в Кафедральному костелі Петра і Павла.

Теги: Лариса Закієва, шансон

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.