Перейти на мобільну версію сайту


27.12.2019

ЕПОХА РАТУШНЯКА

ратушняк2 березня 1914 року в Кам'янці-Подільському з нового залізничного вокзалу вперше почався рух товарно-пасажирських потягів між Кам'янцем та Проскуровим, а 25 листопада 2019 р. виповнилося 105 років постійному залізничному сполученню Кам’янця-Подільського із зовнішнім світом. На жаль, до цього дня не дожив патріарх Кам’янець-Подільської залізничної станції, який протягом 32 років (рекордсмен за тривалістю перебування на посаді – прим. Авт.) беззмінно очолював залізничну галузь міста, заслужений працівник транспорту України, Почесний залізничник, Відмінник соціалістичного змагання залізничного транспорту, нагороджений орденом «Знак Пошани», ювілейною медаллю «За доблесну працю», медаллю «Ветеран праці», відзнакою міської ради «Честь і шана» тощо, який майже п’ятдесят років свого життя віддав роботі на залізниці Валентин Ратушняк.

ДИТИНСТВО – ПІД СТУК КОЛІС
Валентин Григорович народився 1 травня 1931 р. у м.Городок, в сім’ї залізничників. Його дитинство промайнуло на станції Вікторія, яку очолював батько Григорій Михайлович та де стрілочницею працювала мати Агафія Андріївна, тож іншої професії, аніж стати залізничником, хлопець не уявляв.

Навчання в школі перервала Друга світова війна, Валентин на той час закінчив три класи. Коли сім'я повернулася до рідного дому після звільнення Поділля від фашистів, батьки працювали над відновленням зруйнованого війною залізничного господарства, а Валентин продовжив навчання в школі. Десятирічку закінчити не вдалось. У 1949 році помирає батько, мати важко хворіє, молодший брат Борис прикутий до ліжка, сестрі Аллі тільки 12 років... Тож Валентин у 18 років стає єдиним годувальником у сім'ї. Починає свій трудовий шлях, працюючи практикантом стрілочника залізничної станції Вікторія. За рік роботи проходить етапи від стрілочника до чергового залізничної станції. 5 вересня 1950 р. його направляють на курси чергових по залізничній станції до Вінницької залізнично-технічної школи, а після закінчення курсів призначають на посаду чергового по залізничній станції Вікторія. 

26 жовтня 1950 р. активного та ініціативного Валентина Ратушняка обирають другим секретарем Городоцького райкому ЛКСМУ. Та він марив залізницею, тож просив батькового друга повернути його на звичне місце роботи. І мрія здійснилася: 1951 р. його призначають на посаду чергового по залізничній станції Вікторія та направляють на річні курси начальників станцій у Київській школі Південно-Західної залізниці. 18 травня 1956 р. стає начальником станції Закупне, де працює 9 років. За час роботи в Закупному під керівництвом Валентина Григоровича побудовано клуб, вантажний склад і приміщення для вантажників, медпункт, продуктовий магазин, проведено електричне освітлення стрілочних семафорів. Він ініціював будівництво нового приміщення вокзалу, забезпечив розвиток станційних залізничних шляхів та мереж. Станція виборола друге місце в соціалістичному змаганні по Хмельницькій області, колектив було удостоєно звання «Колектив Соціалістичної Праці».

У 1963 році Валентин Григорович успішно закінчує Харківський інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Експлуатація залізниць» та отримує кваліфікацію інженера шляхів сполучення по експлуатації залізниць. 1 квітня 1965 р. молодого та енергійного інженера Ратушняка призначають начальником станції Кам’янець-Подільський. Саме з цього дня розпочалась Кам’янець-Подільська епоха Ратушняка.

БЕЗ СТАНЦІЇ НІЯК
Робота в Кам’янці-Подільському була нелегкою, тож Валентину Григоровичу довелося докласти чимало зусиль, аби налагодити роботу станції. Під його безпосереднім керівництвом були збудовані нові складські приміщення та рампи, механізований комплекс із розвантаження сипких вантажів, новий вантажний двір, пост електричного управління, мачтове освітлення та багато іншого. Також були зведені інженерно-адміністративна та товарна контори, клуб і 115 квартир для працівників станції! Завдяки цьому станція почала забезпечувати одночасну обробку чотирьох пар збірних поїздів, а об’єм завантаження-розвантаження сягав 10000 тонн за добу. Станція стає першокласною, а колектив неодноразово отримує Перехідний Прапор Південно-Західної залізниці та Міністерства шляхів сполучення СРСР.

60-80-ті роки були періодом бурхливого розвитку промислового потенціалу міста. Низка новостворених підприємств не уявляли своєї діяльності без залізничного сполучення – це асфальтобетонний завод, виробниче об’єднання будівельних матеріалів, завод і комбінат залізобетонних конструкцій, завод металоконструкцій, цементний завод тощо. Розпорядженнями Міністерства шляхів сполучення СРСР Валентин Ратушняк був призначений відповідальним за будівництво транспортного цеху цементного заводу та залізничної станції Гуменці, яка довгий час, як і станції Дністер, Ленківці, були в його підпорядкуванні.

Мені, як автору цього життєпису, пощастили зустріти на своєму життєвому шляху таку Велику Людину, якою був Валентин Ратушняк. Перша наша зустріч відбулась ще в далекому 1967 році, а з січня 1976 р. ми постійно спілкувалися та співпрацювали з виробничих питань, особливо з питання реконструкції та будівництва залізничних шляхів Кам’янець-Подільського виробничого об’єднання будівельних матеріалів (ВОБМ), – Кам’янець-Подільські виробництва, Вербецьке заводоуправління будівельних матеріалів. Завдяки рекомендаціям, настановам та особистій підтримці Валентина Григоровича нам вдалося за рік (1982-1983 рр.) здійснити реконструкцію та розвиток залізничної станції Нігин Південно-Західної залізниці, що дало змогу покращити залізничне забезпечення виробництва та підвищити пропускну спроможність залізничних потягів у напрямку Кам’янця-Подільського.

МРІЯ – ВОКЗАЛ
Саме в цей період нам стало відомо про багаторічну мрію Валентина Григоровича. А відбулось це так: після закінчення чергової наради в кабінеті гендиректора ВОБМ Івана Василенка заходить Валентин Григорович. Привітавшись з нами, сідає за стіл і з великим натхненням випалює: «Друзі мої! Хочу озвучити вам мою багаторічну мрію. У нашому Кам’янці-Подільському повинен бути новий, сучасний залізничний вокзал. Моя пропозицію підтримали в управлінні дороги і погодило керівництво міста. Враховуючи наші дружні стосунки та ваш значний досвід у будівництві, хочу знати вашу думку та чи можу я розраховувати на вашу підтримку і допомогу!?». У кабінеті одразу стало тихо. Кожен з нас неймовірно зрадів від думки, що незабаром в рідному місті з'явиться новий залізничний вокзал. І ми одноголосно сказали своє «Так!»

Корінні кам’янчани добре пам’ятають повоєнні руїни залізничної станції та самого вокзалу, від якого залишилася тільки маленька частина лівого флігелю. Коли відбудували залізницю та розбудували центральну частину міста, автобусну станцію, яка знаходилася на розі вулиць Лесі Українки (Ленінградська) та Соборна (Котовського), у 1964 році перенесли в приміщення залізничної станції. На звільненому місці побудували універмаг «Ювілейний», а Кам’янець-Подільський залізничний вокзал у 1965 року був частково і автовокзалом.

У 1968 році біля міського ринку на вулиці Князів Коріатовичів (Чкалова) відкрився новий автовокзал. Валентин Ратушняк як міг підтримував старий залізничний вокзал, але він не відповідав тому рівню, на який піднялася залізнична станція, та не забезпечував нормального пасажироперевезення, і це було видно неозброєним оком. Тож не дивно, що будівництво нового залізничного вокзалу стало мрією Валентина Григоровича.

Їй судилося здійснитися в 1986 році. На той час уже були розроблені робочий проєкт та кошторисна документація будівництва вокзалу, зібрано всі погодження щодо проєкту виконання будівельно-монтажних робіт. Він був затверджений та отримав дозвіл управління Південно-західної залізниці. Указом Президії Верховної Ради України від 17.02.1986 р. за видатну діяльність у галузі розбудови залізничного транспорту Валентину Ратушняку присвоєно звання «Заслужений працівник транспорту Української РСР». Та найбільшим досягненням Валентина Григоровича стало зведення нового приміщення залізничного вокзалу. При цьому аварія на Чорнобильській АЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року, ледве не завадила можливості втілити в життя цю мрію. Тільки завдяки мудрості Валентина Ратушняка, його діловим та подекуди дружнім стосункам з керівництвом залізниці, міста, керівниками підприємств, установ та організацій вдалось дочасно завершити демонтаж старої будівлі, отримати відповідне фінансування та збудувати красень залізничний вокзал!

Завдяки Валентину Григоровичу будівництво вокзалу здійснювалося навіть загальноміським методом. Як приклад, введений в експлуатацію цех з розпилювання природного каменю з порід різної твердості Кам’янець-Подільського ВОБМ у 1988 році розпочав випуск продукції. Першою партією була облицювальні плити з травертину, яка дочасно була запланована та поставлена на будівництво нового вокзалу, зали якого – центральний, касовий та очікування повністю облицьовано цим травертином. Цоколь будівлі по всьому периметру облицьований червоним гранітом, поставка якого була здійснена по наряду за підтримки ВОБМ.

У 1989 році новий Кам’янець-Подільський залізничний вокзал-красень відкрив свої двері для пасажирів. Згодом представники Виставки досягнень народного господарства СРСР, які перебували з візитом у Кам’янці-Подільському, високо оцінили новобудову, зауваживши, що таким вокзалом не може похвалитися жодне 100-тисячне місто Радянського Союзу.

ПОЧЕСНИЙ І ШАНОВАНИЙ
У досягненні таких успіхів Валентину Григоровичу допомагали і завжди були поруч вірні, надійні та високопрофесійні працівники станції: Йосип Вайн, Олена Гуменюк, Борис і Василь Дроздовські, Юлія Косюк, Ніна Лєсовая, Анатолій Нестеренко, Світлана Хатимська та багато інших. Їм можна було довірити найвідповідальнішу роботу та не сумніватися в результатах.

Олена Гуменюк, яку в травні 1997 р. призначили начальником станції, згадує про Валентина Ратушняка, з яким пліч-о-пліч пропрацювала 21 рік, навчалася в нього життєвої та професійної мудрості: «Це були роки, коли станція під його керівництвом набула небувалого розвитку як у оснащенні, так і в реконструкції. Вагомий авторитет Валентина Григоровича, досконале знання роботи залізничного транспорту, вміння керувати колективом, підбором кадрів, взаємодія з іншими службами сприяли тому, що залізнична станція «Кам'янець-Подільський» стала однією з найкращих на Південно-західній залізниці. Валентин Григорович був чуйною людиною і завжди дбав про працівників. Завдяки йому в місті було зведено декілька житлових будинків для залізничників. Велику увагу він приділяв молоді, кожний працівник знав, що його ставлення до роботи буде достойно оцінене. Проходять роки, змінюється життя, люди, але їхні добрі справи надихають майбутні покоління. Тож і Валентин Григорович навічно вписаний в історію залізничного транспорту».

Валентин Ратушняк вмів будувати стосунки з людьми, незалежно від рангів та посад, був доброю та порядною людиною, його завжди оточували вірні друзі та колеги, підтримували керівники міста – Олександр Лєсовий, В'ячеслав Вальцер, Євген Гітіліс, Іван Задворний. Його ділові стосунки з окремими керівниками підприємств, установ та організацій переросли у справжню чоловічу дружбу, зокрема з Петром Бабляком, Іваном Василенком, Антоном Лємєшовим, Павлом Марковським, Володимиром Овчаруком, Анатолієм Ониськовим, Степаном Цибульським, Анатолієм Шевчуком, Антоном Шкварським та іншими.

Рішенням Кам’янець-Подільської міської ради від 17.09.2003 р. №31 за особисті заслуги перед містом і його громадою, особисті заслуги у сприянні економічному, науково-технічному розвитку міста та громади колишнього начальника залізничної станції «Кам’янець-Подільський», заслуженого працівника транспорту УРСР Валентина Ратушняка нагороджено відзнакою міської ради «Честь і шана».

ДІДУСЬ ТІН
Життєпис про Валентина Григоровича був би неповним, якщо не згадати про його родину. Його взірцеве ставлення до батьків завжди було прикладом для навколишніх та його родини. 20 листопада 1960 року у Валентина Ратушняка утворилася власна сім'я. 20 листопада 2019 року виповнилось би 59 років подружнього життя Валентина Григоровича та Людмили Григорівни. На жаль, він не дожив до цієї дати всього три дні.

Впродовж усього подружнього життя Валентин Григорович та Людмила Григорівна безмежно любили та поважали один одного, були завжди щирими та відданими, добрими і лагідними. Людмила Григорівна до одного з ювілеїв коханого чоловіка пошила прапор, створила герб і написала гімн сім’ї Ратушняків.

Вони виростили двох прекрасних синів Олександра і Сергія та доньку Маргариту. Багатство сім’ї Ратушняків – це їхні діти та шестеро онуків. Дідусь Тін, так називали Валентина Григоровича онуки, а згодом рідні, близькі та деколи друзі, завжди віддавав рідним тепло свого серця та значну частку життя.

У своїх спогадах про чоловіка Людмила Григорівна розповідає, що за майже 60 років подружнього життя було багато хорошого, та найбільше – радості і гордості за дітей та рідних людей.

– Не можу усвідомити до кінця, що нашого дідуся Тіна вже більше не буде поруч, – каже вона. – Усі ми любили та пишались своїм батьком, дідусем, і більше ніколи не отримаємо від нього ласки та безмежної турботи, які він повсякчасно виявляв до нас усіх... Уся родина з 22 людей залишилася без Голови роду...

... 17 листопада 2019 р. раптова смерть вирвала з наших рядів Валентина Ратушняка. Усе своє свідоме життя він жив і працював для рідного міста, України, він жив залізничною станцією, якій віддав 32 роки натхненної праці. Він жив життям своєї сім’ї, своїх колег та друзів. Так могла жити, думати і працювати тільки порядна, творча, добра та чесна Людина. Розпорядженням міського голови від 18.11.2019 р. за багаторічну сумлінну працю, активну громадянську позицію та вагомий особистий внесок у розвиток залізничного транспорту Валентин Ратушняк нагороджений відзнакою міського голови «За заслуги перед міською громадою» (посмертно).

Високо цінуючи його, ми, всі його друзі та колеги, щиро віримо, що пам’ять про цю прекрасну Людину назавжди залишиться з тими, кому він віддавав тепло свого серця.

Павло МАРКОВСЬКИЙ, генеральний директор ТОВ «ВКК «Промінь», ветеран праці.

Теги: епоха Ратушняка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.