Перейти на мобільну версію сайту


15.02.2019

ДВІ ВІЙНИ СЄРОВА

Серов15 лютого 30 років тому останній радянський воїн залишив Афганістан. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.

Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам’ять вперто усіх вертає назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях, віддавали абсурдні накази. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку радянські війська розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися у бойові дії по всій території Афганістану.

Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тисяч. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-их. 

Щоб зрозуміти трагізм афганської війни, потрібно хоч трохи знати про її передумови. Розставити все на свої місця можна лише зараз, коли доступнішою стає засекречена інформація. Каталізатором військового втручання стала Квітнева революція 1978 року. У результаті цього в грудні 1978 р. між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Леонідом Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території.

Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан, звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, «наводили лад» у тій країні «вогнем і мечем». Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині...

Дорогою ціною розплачувалися наші юнаки за все. А ціною було життя. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя. Пам’ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелося б нам мовчати, коли б так пом’янули кожного вбитого.

Кількість загиблих збільшувалася б з кожним днем. Але, слава Богу, нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Серов-1Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 р., ступаючи з сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ афганської війни! Над головами воїнів-афганців свистіли кулі. Кожна хвилина їхнього життя могла стати останньою. Але їм випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки.

Слава Богу, живим додому з найвищою нагородою – орденом «Червоної зірки» повернувся Дмитро Сєров. Згодом він захищав рідну землю в зоні АТО.

Дмитро Валентинович народився 23 вересні 1959 р. у білоруському місті Бобруйськ. Закінчивши середню школу, в 1976 році вступив до К-ПВВІКУ, після якого шість місяців навчався в московській розвідувальній школі КДБ. У січні 1981 року його направили до Афганістану, де перебував до кінця 1983 року. В Афганістані службу проходив на посаді командира взводу розвідки ядерних мін та фугасів 541 ОІСБ 201 МСД у північному Кундузі. Взвод Дмитра Валентиновича виконував найбільш складні завдання інженерного забезпечення бойових дій дивізії, що включало інженерну розвідку мінно-вибухових загороджень душманів та їх розмінування, встановлення мінно-вибухових загороджень у ході ведення бойових дій із загонами душманів, прикриття мінно-вибуховими загородженнями вартових застав та пунктів постійного дислокування частин дивізії, забезпечення переправ через гірські річки підрозділів ОРБ дивізії при реалізації ними розвідданих тощо.

Найбільше Дмитра Валентиновича вражав клімат та природа Афганістану: порівняно теплий січень, льодовики на вершинах гір, посушливі пустелі... Особливо запам’яталось йому бідне та неосвічене населення зі своїми незвичними віковими традиціями.

До сьогодні в пам’яті Дмитра Валентиновича постають епізоди з його бойової служби в Афганістані. У квітні 1981 р. дивізія проводила зачистку місцевості в районі Пулі-Хумрі. Її підрозділам вдалося оточити добре підготовлений іноземними інструкторами загін душманів, та після запеклого годинного бою частині загону вдалося вирватися з оточення. Душмани почали відходити в гори Гіндукуша, професійно встановлюючи на шляхах відходу мінно-вибухові пристрої з різного роду «сюрпризами». Взвод Сєрова діяв в авангарді нашого підрозділу, який здійснював переслідування, і його підлеглим довелося докласти багато зусиль по розпізнаванню та знешкодженню мінно-вибухових пристроїв душманів. У ході цієї бойової операції підлеглі Дмитра Валентиновича зазнали втрат: одного із саперів було вбито, а одного поранено.

У жовтні 1981 року при проведенні дивізійної операції із зачистки від загонів повстанців командуванням 149 полку приймається рішення в одному із дувалів зробити засідку силами однієї МСР, тоді коли всі інші підрозділи мали бути виведені з району бойових дій. Надвечір розвідувальна група душманів підійшла до їхньої засідки. Після 20-хвилинного бою загін противника отримав значне підкріплення, внаслідок чого МСР була оточена. Душмани стали закидати військовослужбовців роти гранатами удушливої дії. Командир МСР приймає рішення викликати артилерійський вогонь на себе. Після виходу з оточення трьох товаришів Дмитра Валентиновича, які отримали дуже важкі поранення, відправили до військово-клінічного шпиталю в Москву.

Серов-2У липні 1982 року підрозділ Сєрова здійснював інженерне забезпечення при проведенні автомобільних колон з військово-господарським вантажем з Кундуза в Файзабад. Протягом 10 днів було виконано три рейси. Тоді сапери дивізії зняли велику кількість мін та фугасів. Але, на превеликий жаль, у ході цих рейсів, через обстріли засад душманами було втрачено до 30 одиниць автомобільного транспорту. Найнебезпечнішою частиною шляху в горах Гіндукуша була ділянка від Ішкамиша до Файзабада. Саме там обстріли велися найінтенсивніше.

Повернувшись на Батьківщину, Дмитро Валентинович проходив військову службу на посадах командира ІСР ОСБ 48 ТД м.Полоцьк, командира ІСР МСП БВО. З 1986 по 1988 рр. – на посаді заступника командира ОСБ МСД м.Шумнерк ЦГВ Чехословаччини. У 1988 році Дмитро Сєров звільнився з лав ЗС Радянського Союзу через скорочення штату. Певний час працював на підприємствах та в організаціях Кам’янеця-Подільського.

2003-2004 рр. Дмитро Сєров був радником командира морських котиків ВМС США в Іраку. У 2005-2006 роках з миротворчою місією перебував в Лівані, де займався розмінуванням території країни. А 2010 року пішов на заслужений відпочинок.

З 4 грудня 2013 року до 22 лютого 2014 року Дмитро Сєров брав активну участь у Революції Гідності на майдані в Києві у складі 8 афганської сотні. З початком війни на сході України Дмитру Валентиновичу доручили сформувати 22-ий окремий інженерний батальйон. З 25 серпня 2014 року разом із добровольчими батальйонами та регулярними частинами ЗС України брав активну участь у бойових діях у районах Щастя, Луганського аеропорту та Луганська. Разом із 128 гірсько-піхотною бригадою, 80-ою окремою аеромобільною бригадою та батальйоном «Айдар» Дмитро Валентинович брав участь у звільнені від сепаратистів Луганського аеропорту та міста Луганськ. У районі станиці Луганська інженерний батальйон Дмитра Сєрова забезпечував бойові дії підрозділів та частин ЗС України до грудня 2014 року. У січні 2015 року його батальйон перекинули під Дебальцеве. У лютому 2015 року разом із 128 гірсько-піхотною та 95 окремою аеромобільною бригадами батальйон на чолі із Дмитром Сєровим виходив із Дебальцевського котла. У подальшому підрозділи батальйону разом із підрозділами 8-го окремого полку спеціального призначення проводили розвідувальні дії в смузі від станиці Луганської до Сєверодонецька. Підрозділ також виявляв та знешкоджував мінно-вибухові пристрої на підконтрольній Україні території. Під час виконання таких бойових завдань Дмитро Валентинович одержав важку травму хребта.

У вересні 2015 року Дмитро Сєров звільнився з лав ЗС України. Після свого звільнення на базі Благодійного фонду «Істина добра» разом із воїнами АТО, теж звільненими з лав ЗС України, створив організацію підтримки інвалідів-учасників АТО, яка займається волонтерською допомогою ЗС України, школам-інтернатам для дітей з вадами здоров’я та будинкам сиріт у станицях Луганська, Сватове, Кременная.

Разом з дружиною виховали двох синів, ростять внука та двох онучок. Старший син Дмитра Валентиновича – військовослужбовець, який сьогодні відстоює суверенітет та незалежність України на сході. 

За участь у бойових діях у зоні АТО Дмитро Сєров нагороджений орденами «За мужність» ІІІ ступеня, «Єдність і воля», «За вірність присязі», а також медалями «За оборону рідної Держави», «За відвагу».

Міністром оборони України він також був нагороджений нагрудним знаком МО «За вірність воїнському обов’язку».

 Валерія СУШИЦЬКА. 


Теги: афганські долі, Дмитро Сєров

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.