Перейти на мобільну версію сайту


10.02.2012

Для баскетболіста головне - не зріст

Рисунок (6).jpgБагато років тому маленький Кім Мітельман пристрасно мріяв стати професійним баскетболістом. Він проводив багато часу поблизу майданчика, на якому тренувалася баскетбольна команда, намагався зловити і подати на поле кожен м’яч, який вилітав за його межі. Наполегливість і терпіння хлопчика таки привернули увагу тренера з баскетболу ДЮСШ №1 Бориса Баранова, і незабаром невисокий Кім став членом баскетбольної команди.
Майже 40 років віддав Кім Михайлович баскетболу, популяризуючи й розвиваючи у місті цей вид спорту. З-під його крила вийшло безліч відомих спортсменів. І сьогодні він не полишає улюбленої справи: очолює міську федерацію з баскетболу, є старшим тренером відділення баскетболу ДЮСШ №1 та одним із тренерів збірної області з баскетболу.
- Я мав честь закінчити дитячу спортивну школу №1 1967 року, - розповідає Кім Михайлович. - А 1972 року, закінчивши факультет фізичного виховання Кам’янець-Подільського педінституту, повернувся у рідну ДЮСШ на тренерську роботу. Працював тренером з баскетболу, але через півроку спорткомітет ухвалив вольове рішення: область має перейти на розвиток гандболу. Зважаючи на те, що ці два види спорту дуже близькі, адже гандбол вийшов з баскетболу, я перекваліфікувався і 27 років керував юнацькою гандбольною командою.
Потім нас помітили в Прикарпатському військовому окрузі, і незабаром 90% збірної округу складали кам’янецькі гандболісти. Незабаром на базі Кам’янець-Подільського військового училища була створена збірна команда, мені довірили її тренувати для участі в четвертій першості України серед молоді. Це була команда, яка про себе дуже голосно заявила. Ми тоді вперше стали п’ятими на Україні. А 1999 року наші діти стали чемпіонами 50-ї Спартакіади школярів з гандболу.
- Матеріальне забезпечення команд тоді було кращим, ніж нині, коли практично все: спортивна форма, поїздки на змагання тощо, - оплачується з кишень батьків юних спортсменів?
- Так. Якщо на кінець року ми не використовували всіх грошей, виділених нам на виїзди, нас могли насильно кудись відправити, тому що у ті часи гасло «Все найкраще - дітям» діяв насправді. Тоді навіть думки не було, щоб збирати з дітей гроші на м’ячі, ремонт залу, форму... Сьогодні матеріальне забезпечення команд, звісно, залишає бажати кращого. Виїхати кудись важко, тож їздимо лише на офіційні змагання. Але знаходяться люди, небайдужі до спорту, які нам допомагають: це батько і син Конюшенки, Георгій Телятицький, Георгій Грубі, Юрій Шкарпетін. Дуже допомагав нам покійний Сергій Славін. Рисунок (5).jpg
- Та згодом Ви все-таки знову повернулися до баскетболу?
- Так, я передав гандбольну команду Юрію Покотильському, своєму вихованцю, сьогодні викладачу індустріального коледжу, керівнику фізвиховання серед коледжів, і з 2000 року офіційно перейшов на баскетбол, любов до якого перемогла.
2002 року прийшла пропозиція від нинішнього президента Федерації баскетболу України Олександра Волкова взяти участь у турнірі його імені. Згодом турнір переріс у всеукраїнські баскетбольні ігри юнацької ліги, які, до речі, з 2005 року тричі проводилися в Кам’янці-Подільському, що є великою честю.
Завдяки участі у баскетбольній лізі у нас виросли перші кандидати у майстри спорту, які тепер грають у Суперлізі українського баскетболу.
Сьогодні за рівнем проведення шкільних змагань у Хмельницькій області Кам’янець-Подільський часто отримує право проводити їх у себе завдяки тому, що в нас у ДЮСШ найкраще в області обладнання для їх проведення. Боротьба за це право ведеться серйозна.
- Кіме Михайловичу, мало хто знає, що саме Ви були першим тренером дворазового параолімпійського чемпіона, чемпіона світу з параолімпійського футболу Віталія Трушева.
- Справді, не всі знають, що шлях Віталія у великий футбол починався з гандболу. Він стояв на воротах у гандбольній команді, а потім, ближче до кінця школи, зайнявся баскетболом. Але, як можна здогадатися, дитячий тренер нагороду за його досягнення отримав останнім. Але це звичайна історія з дитячими тренерами.
- Після смертельних випадків на уроках фізкультури частина нормативів була замінена на спортивні ігри. Як тренера з баскетболу, Вас, певно, це радує?
- Звичайно! Нарешті до спортивних ігор повернулися обличчям. Якщо раніше дівчинка на фізкультурі за хвилину качала 30 разів прес - це не був показник гарної фізичної підготовки. За даними дитячої поліклініки, сьогодні 70% наших дітей нездорові. Причому такими вони стають за десять років навчання у школі. А що дивного? Дитина щодня відсиджує шість уроків. Уроки фізкультури, звісно, йдуть останніми, а старшокласники мають звичку часто їх прогулювати. То звідки ж нам набрати здорових учнів у ДЮСШ? Заняття дітей спортом потрібно заохочувати. Колись учнів за спортивні досягнення нагороджували на шкільних лінійках, і у дітей горіли очі. На жаль, сьогодні такого немає.
- Невисокий зріст Вам не завадив займатися баскетболом. А взагалі, чи існує нижня межа зросту для баскетболіста?
- Межі немає. Навіть у НБА грають люди, нижчі за мене, які, відштовхнувшись обома ногами, можуть закласти м’яч у кільце, на яких приходять дивитися глядачі, тому що вони можуть такі трюки виробляти за рахунок своїх акробатичних здібностей і вміння згрупуватися, що високим таке й не снилося.
- Чула, що Вас називають «нічним тренером». Цікаво, чому?
- Тому що я проводжу тренування вечорами. Діти встигають після школи поїсти, відпочити, виконати домашні завдання. І тим цим самим я забираю підлітків з вулиць, де вони могли б вечорами курити і пити пиво. Міліція ламає голови, як забрати дітей з вулиці, а вихід ось він: привабити їх у спортзали.
Іноді разом з дітьми займається й ветеранська збірна. Це дуже позитивно впливає на дітей. У ветеранській команді багато людей, яких я сьогодні можу покаIMG_4744.JPGзати дітям і сказати: якщо будете добре тренуватися, то будете, як вони, підприємцями і здоровими хлопцями, і в 63 роки будете бігати, як Юрій Шкарпетін, Євген Славін та інші, не гірше, ніж нинішні юнаки.
- Розповідають, що заради тренерської роботи Ви свого часу пожертвували кар’єрою судді.
- 1988 року я став відмінником освіти України, а 1989 року мені присвоїли звання судді республіканської категорії. Сьогодні, якби я виїздив судити та інспектувати матчі, отримував би по 100 доларів за кожен. Але я залишив суддівство, тому що мені було цікаво повернути в місто той баскетбол, який був у роки моєї юності. І вважаю, зробив це недаремно, тому що на нині баскетбол - один із найбільш популярних у місті ігрових видів спорту.
Цей рік розпочався у нас із першості за Кубок міста серед 5-7 класів. Чемпіоном стала гімназія, на другому місці - НВК №9. Стартувала четверта спортивна першість Хмельницької області, на якій наші юнацька і дівоча команди стали срібними призерами. Це дуже приємні досягнення. А незабаром стартує Спартакіада школярів міста серед хлопців і дівчат 9 - 11 класів.
Я вдячний людям, які сьогодні допомагають спортсменам, таким, як Володимир Юр’єв, голова міського осередку політичної партії "Удар В. Кличка".

Наталя МАРКОВСЬКА, спеціально для часопису.

Теги: баскетбол, Кім Мітельман

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.